Фото: Валентин Дирман
Безкомпрамісну вдачу вчений отримав від батька, який відсидів 29 років за національні переконання у радянському ГУЛАЗі. Професор пишається новими поколіннями випущених зі стін Києво-Могилянки археологів: з їхньою допомогою українці більше дізнаються про справжніх трипільців.
Швейцарський письменникЕріх фон Денікен колисьсказав, що майбутнє археології лежить у руїнах. Чи віритеви у світову славу Трипілля? Це непіраміди, не зіккурати, не язичницькі храми.
– Археологія – це наука, без якої історія жодної країни існувати не може. В Україні маємо парадокс: на дзвичайно багата археологія і надзвичайно мало археологів. Наприклад, у нас археологічне надбання втричі більше ніж у поляків, а археологів удесятеро менше. Трипілля і так має світову славу, бо це саме у нас викопано і нам належить.
У.Т.: Колекціонер Сергій Платонов звинувачував офіційну українську археологію, що вона у своїх схо-
вищах приховує від народу йогоскарби. Чи змінилася ситуація тепер?
– Археологи не для того викопують речі, аби покласти їх на піаніно, а щоб зчитати з них інформацію. А коли їх дядьки надлубали заступами, немов картоплю, і знесли на купу, не сказавши ані звідки вони, без жодного наукового контексту, вони втрачають 90% інформації – це просто красиві речі. Колекціонерам і тим, хто їх обслуговує,– «чорним археологам» – взагалі ліпше мовчати, а не звинувачувати. Бо і один, і другий варіант злочинний. У нас є цілі ринки, на яких купують і продають археологічні знахідки. Як би потрактувала міліція факт аукціону крадених комп’ютерів? І це при тому, що техніку можна наклепати й нову, а ці речі – ні. Оскільки не розроблено цивілізоване законодавство щодо цих речей, то їх колекціонують поза законом. Це і є причиною масового фальшування артефактів – чи то глини, чи то золота, чи то половецьких баб. Такий виріб простіше зробити, ніж накопати.
У.Т.: Археологія гостро відчуває брак фінансування. Чи можна стверджувати, що надбання України, яке ще вземлі, передовсім трипільське?
– З 1990 року держава не фінансує жодної археологічної експедиції. А якщо говорити про так звану чорну археологію, то вона існувала завжди. Є попит серед наших можновладців – є і пропозиція. Викидаються на ринок ці речі, і продається не тільки історичне надбання, а й чимало підробок.
У.Т.: Не секрет, що більшість населення України не знає правди проТрипілля, навряд чи 9 із 10 осіб скаже, коли жили трипільці. Де є,на вашу думку, межа між устремлінням популяризувати надбання
Трипілля і не стати на шлях профанації?
– Якщо у суспільстві не вистачає якихось фахівців, суспільство дичавіє у цій галузі, бо попит на цю інформацію у суспільства починають заповнювати аматори, часто просто графомани і психічно хворі люди. Ця біда з Україною і сталася: науку було дискредитовано. З’явилися «заробітчани», які пишуть за принципом «чєго ізволітє»: трипільська Аратта, і те, що ми від зелених чоловічків… І ця фантасмагорія падає на ґрунт виховання радянської людини, якій все, що надруковане, то правда. Я обстоюю звертання більшої уваги на лівий берег Дніпра, степову Україну – звідти походять більшість індоєвропейців. Іноземці беруть наші матеріали і доводять те, то може бути вартісним для нас. Трипілля так, але таких, як Трипілля, культур на Балканах десятки. Ми лише північно-східна периферія ареалу цих культур.
У.Т.: Навіщо Україні трипільський міф? Коли важко щось довести тим,хто ще й досі розповідає про три-
єдину народність Русі, що справдіговорити про трипільців?
– У концепції Шилова ви можете знайти, що трипільці це і є колиска трьох народів, притому великоруська їх частина сіла на кораблі в Азовському морі, якого тоді ще, до речі, не було на мапі – воно відносно недавно виникло – й заснували Трою. Все переказувати нема сенсу – це не наука, це суто політика. Цій «колисці» вже не 1, а 7 тисяч років.
У.Т.: Послідовники гіперпатріотичного тлумачення трипільського надбання говорять про розстріляних
Совєтами археологів, що виводилиукраїнство з Трипілля, роблячи їхчи не святими у історії досліджень
цього таки Трипілля, – як ви оціните той пантеон мучеників?
– Від «трипологів» можна й не таке почути. Я спеціально зробив збірку, що говорив Грушевський про трипільців, тоді їх тільки відкрили, а він уже писав, що коріння їх шукати потрібно не у нас, а в Егейських краях і в Малій Азії. Знаменитий Щербаківський їх називав хіттітами малоазійського ти пу. Петров, Біляшівський, Городцов, Спіцин – кити російської археології – вважали так само.
У.Т.: А як трактують у Румунії культуру Кукутені-Трипілля?
– А там є подібні до наших «полоумних», які говорять, що кукутенці – то найдавніші румуни. То ми тоді що, румуни?
У.Т.: Чи існує якийсь взаємозв’язок, на вашу думку, між гіперболізацією трипільської культури з її назвою, такою «українською»?
– Якби Хвойка розкопав трипіль ців біля Кацапетівки, назвав би ту культуру «кацапетівською». І коли проводять аралелі на кшталт «три – це священна цифра», «Троя від Трипільців», заледве не «Троєщина, то Троя», а Ромни від засновника Риму Ромула – на це все навіть нема часу реагувати. Боротися варто тільки за збільшення кількості грамотних людей. Говорять: «А чом ви зі мною не дискутуєте?» Щоби я сів з ними дискутувати, хай принаймні кілька книжок прочитають по темі. Це подібне до того, якби професура Могилянки поїхала переконувати поліську бабцю у тому, що земля кругла, а не пласка, як вона, може, вважає. А мені розповідають, що пишуть за підказками свого внутрішнього трипільського голосу!
У.Т.: Щоб сформувати найповніше враження про трипільців, маємо співставляти результати досліджень не лише археології, але й антропології, палеолінгвістики, етнології. Як співпрацюють представники цих наук в Україні?
– Головне, щоб це були науковці, а не фантасти. Те, що я говорю, це версія здорової науки. Ми програємо, бо не вміємо красиві байки розказувати про кургани з «торціонними полями», про брахманів, які з космосу отримували інформацію. А ми поки тонни сірих черепків перевернемо, отримаємо краплю нової інформації. Наука – це аргументація на 99%, а псевдо-наука – це декларація.