«Наша виборча система настільки складна, що без доброї пляшки кальвадосу не розберешся, – жартує знайомий політичний журналіст. – Зокрема, нова система департаментальних виборів настільки заплутана, що частина виборців, зневірившись у власній здатності розібратися, які саме повноваження вони делегуватимуть місцевим депутатам, відмовляються приходити на виборчі дільниці. У Бельгії право голосу давно перетворили в громадянський обов’язок. За нехтування голосуванням — штраф. Схоже, у Франції не залишається іншого шляху, як запровадити подібну систему».
Явка на місцевих виборах (вибори до рад департаментів – основних адміністративно-територіальних одиниць у Франції) — як у першому, так і в другому турі ледь дотягла до позначки 51%. «Чому ти не йдеш голосувати?» – питаюся в шкільної вчительки Сесіль, яка активно критикує, на словах, Національний Фронт Франції. Виборча дільниця в неї — через дорогу. Зніяковіло мовчить. Аргументи про потрібність протидії опоненту, кожен на своєму рівні, підтримує. Знову ж таки, на словах. Але на вибори вже третій рік не ходить.
«Важко сказати, чого тут більше: втоми від власної безпомічності чи зневіри в політиці, – міркує вголос Сесіль. – Наше суспільство зробилось геть інфантильним, держава перебрала на себе, напевне, забагато функцій. Я буду послідовно ходити на всі антинацфронтівські демонстрації, бо вірю в силу вулиці. Знаю з власного досвіду: коли нас виходить мільйон або два мільйони протестувати, то влада відступає, дослухається. А що місцеві вибори? Не бачу причини сприймати нинішні перегони надто серйозно».
Читайте також: Франція відмовилася постачати зброю Україні
Такі настрої у викладацьких колах дуже поширені. За інерцією, критикують Ле Пен, кволо підтримують Олланда і, на день виборів, залишаються вдома. Отже, не дивно, що помірковані ліві, а саме – Соціалістична партія, що перебуває при владі, зазнала нині гучної поразки. Бюджетники, шкільні викладачі — це традиційна електоральна база соціалістів. Згідно з соціологічними дослідженнями, саме в цьому середовищі за останні десять років найбільше впала участь у виборах. Результат — Соцпартія та її союзники перемістилися з першого місця виборчих симпатій на третє та дістали лише 22 відсотки голосів підтримки.
«Франція правішає культурно та ідеологічно з величезною швидкістю, – констатує політолог, колишній радник президента Грузії Михаїла Саакашвілі Рафаель Глюксманн. – Для лівих проблема не лише в завеликій кількості кандидатур та невдалих апаратних переговорах. Останні 20-30 років ліві не висувають ініціативи в дебатах, не борються за голоси на місцях, як це було раніше… Відтак, праві, котрі тяжіють до радикальних правих, механічно набиратимуть ваги».
Місцеві вибори ознаменували повернення на політичну сцену колишнього президента Ніколя Саркозі. Відчувається, наскільки він скучив за телевізійними та радійними мікрофонами. Партія Союз за Народний Рух, яку він віднедавна очолив удруге, спільно з союзниками-лібералами, набрала майже 34%. Це непогана заявка на майбутні президентські вибори, заплановані на 2017 рік. Для України, відверто кажучи, нічого доброго, бо з часів свого першого президентства, що починалося закликами до «вимогливості й стриманості у взаєминах з Росією», Саркозі повністю змінив дискурс на користь «активного партнерства з Москвою». Як і Ле Пен, він закликає за фактом легалізувати анексію Криму та скасувати санкції проти Росії. Вже зрозуміло, що основна конкуренція за голоси відбудеться між Ніколя та Марін, і лиш диво, якщо воно трапиться, виведе соціалістів або центристів на президентських у другий тур.
Щодо Ле Пен, ліві святкують «відносну перемогу» аж з двох причин. Перша — Нацфронт набрав не 45%, як передбачали соціологи, а 26,68%. Друга — жодна з місцевих рад не перейшла під провід НФ. Тож ніби є привід радіти. Але недовго. Якщо, приміром, проаналізувати динаміку зросту популярності Національного Фронту, ми побачимо, що за минулих департаментальних виборів НФ провів до влади лиш одного депутата, нині ж їх пройшло 50 осіб.
А далі? Національний Фронт з позасистемної, опозиційної цілому політичному істеблішменту структури, помалу перетворюється на класичну парламентську партією. З усіма відповідними атрибутами та важелями. Французи кажуть про “триполяризацію” – відхід від чергування при владі поміркованих правих та лівих та появу третьої політичної сили з чималим електоральним полем.
Читайте також: Ґаліна Аккерман: «Війна в Європі досі здається її жителям абсолютно неможливою»
У міжнародній політиці Нацфронт закликає до виходу Франції з ЄС та НАТО, а також до відмови від євро та Шенгену. У проекції на Україну — ще менше втішного, ніж у варіанті з Саркозі. «Для Марін Ле Пен Франція — це «болонка Сполучених Штатів», – написала в часописі Le Monde за 29 березня журналістка Сільві Кофман. – Нацфронт вірить у багатополярність та хотів би вивести Францію з-під загального командування НАТО. Але щойно були б відсторонені ЄС, НАТО, Шенген та Штати, єдиним привілейованим союзником залишиться Росія. Нацфронт пропонує укласти з Москвою «просунутий стратегічний альянс, заснований на збройній та енергетичній поглибленій співпраці». Марін Ле Пен також не проти відродити альянс «Париж-Берлін-Москва», коли Ангела Меркель відійде від влади.
Чи великі шанси, що Марін Ле Пен переможе на наступних президентських виборах? Поки що все ж не дуже, бо традиційно праві та ліві всіх відтінків об’єднуються у так званий республіканський фронт проти її партії. Але хто знає? Її присутність у другому турі вельми вірогідна. Так чи інакше, вплив цієї політсили поки що лише збільшується. Її дії скеровані на розвал ЄС та НАТО, що сьогодні, як повітря, потрібно Путіну. І Ле Пен, і Саркозі легко закривають очі на те, що Росія вже понад рік веде загарбницьку війну на українських землях, а також погрожує Європі ядерною зброєю. Що ж тоді залишається від декларованих європейських демократичних цінностей? Питання… І найбільша проблема, що сьогодні не сформовано критичної маси французів, готових самим собі відповісти на нього чесно.