Їх можна часто побачити на вулицях наших міст. Вони зазвичай одягнені в арабські хустки – куфії, в яких під час акцій ховають буйні голови. У більшості на майках – відкрите обличчя Че Гевари з сигарою, у «просунутих» – закрита маскою-пасамонтаною фізіономія субкоманданте Маркоса з трубкою. Все це «нові ліві». «Новими лівими» «Вікіпедія» називає тих, хто є прихильниками лівої ідеї, протиставляючи себе комуністам і анархістам, тобто «старим лівим». Але це не зовсім так, оскільки анархісти теж вважають себе «новими», як, власне, багато комуністичних організацій. Напевно, по-справжньому об’єднує всіх «нових лівих» відданість лівій ідеї разом із неприйняттям досвіду червоного тоталітаризму. Для них усіх характерні взаємні звинувачення у співпраці з ворогами. «Інколи ми триндимо, як Троцький», – казав один знайомий «новий лівий».
Своїм народженням «нові ліві» зобов’язані студентським виступам у Сорбонні 1968 року, тож цьому рухові нині стукнуло 40 років. Природно, що до України його ідеї прийшли з перебудовою. Спочатку «новолівих» представляли нечисленні групи анархістів і троцькістів, які ділилися на стільки фракцій, що числом перевершували кількість їх членів. У 1998 році цей рух отримав ще один імпульс: на світ з’явився антиглобалізм.
Сьогодні в Україні є декілька груп, представники яких називають себе «новими лівими». Це перш за все Позапартійне об’єднання «Нові ліві», очолюване Олегом Верником, який також є координатором організації «Ліва ініціатива», що входить в це об’єднання. Членами ПО є також Мережа громадських ініціатив «Баста», Махновська антиавторитарна паланка, Мистецький авангард тощо.
«У нас також є люди, не об’єднані в жодну організацію, – говорить Олег, – феміністки, екологи тощо. В цілому по Україні – до тисячі членів».
НОВИМ ШЛЯХОМ
Позапартійне об’єднання «Нові ліві» влаштовує альтернативні комуністичним ходи на 1 травня. На відміну від маршруту, яким неквапом слідують «старі ліві» (ветерани стартують від станції метро «Арсенальна», фінішують – біля пам’ятника Леніну), «нові» зазвичай ідуть від монумента вождеві до пам’ятника Франкові. «Нові ліві» пронизливо викрикують свої гасла, що є сили дмуть у дудки, – виглядає, «як у Європі».
«Нові ліві» захищають громадян, яких виселяють з гуртожитків і будинків, а ще займаються просвітництвом. Так, у межах роботи Клубу соціального кіно, вони влаштовували перегляд фільмів «лівих», антисистемних і просто концептуальних режисерів, таких як Кен Лоуч, Майкл Мурр тощо. Доктринально до ПО «Нові ліві» близька Організація марксистів, створена на основі Молодіжного об’єднання «Че Гевара». Сучасні марксисти вивчають бородатих класиків, виступають проти расизму й борються з незаконними забудовами в столиці.
В певному сенсі на титул «нових лівих» претендує Союз Лівих Сил Василя Волги. Поки політологи та конкуренти колишнього соціаліста сушать голову над питанням, чи Янукович і Ахметов дали йому гроші на партію, сам лідер виступив з ідеєю створення так званої «карти росіянина». Волга пропонує ввести документ, маючи який, українські громадяни отримували би право на преференції в РФ, зокрема пільги для навчання, працевлаштування й перетин кордону. Загалом, СЛС мало чим відрізняється від звичайних проросійських партій України, і якщо прихильники Волги «нові ліві», то тільки відносно ПСПУ Наталії Вітренко. Волга народився в пам’ятному 1968-му, Вітренко – в 1951-му. Інші «нові ліві» вважають Волгу агентом російського імперіалізму. «Так, ми завжди виступали й виступаємо проти НАТО, але Росія для нас – такий самий хижак, тому ми так само протистоїмо політиці Кремля», – говорить Верник. З певного часу в Україні почали з’являтися групи молодих антифашистів – «антифа». Побачити їх на вулицях – недуже проста справа, бо ці люди в Інтернеті представлені куди більше, ніж в реалі. У своєму середовищі вони не комплексують: так, на сайті одеських антифа кра сується емблема з написом Golden Shower – White Power, тобто «Золотий душ для білої сили». В середині емблеми – картина, на якій темношкірий мочиться на білого нациста. «Хороший фашист – мертвий фашист», – також повідомляють на цьому сайті.
Мабуть, найгучнішим проектом антифашистів була Антифа-Троєщина. Супротивники расизму тривалий час наполегливо заявляли, що на київській Троєщині є вельми солідний осередок Антифа. В це багато хто повірили, проте потім виявилося, що крізь призму Інтернету він виглядає разів у десять більше, ніж насправді. «Антифа- Троєщина не існує взагалі?» – запитую я у Верника. – «Існує. Тільки не зовсім у тому вигляді, в якому її можна було побачити в Інтернеті. На Троєщині є кілька десятків антифашистів – осередок був створений на противагу осередкам УНТП, нацистський Українській народно-трудовій партії, прихильники якої також там є».
ЗВІДКИ ГРОШІ, ЗІН?
Сам Верник, який переконує, що їхня організація утримується виключно на пожертви членів, дещо знає про віртуальні партії. Соратники по боротьбі звинувачують його в шахрайстві. Начебто в 2003–2004 роках він разом із московським студентом-істориком Ільйой Будрайтскісом представлялися західним лівим під різними вигаданими іменами й отримували від них спонсорську під тримку на створення секцій того чи іншого Інтернаціоналу. Бійці розсилали по численних організаціях, насамперед троцькістських, електронні листи, де називалися «невеликою групою київських студентів, інтелектуалів і робітників». Хлопці стверджували, що цілком поділяють відповідні погляди й просили допомогти створити секцію. Довірливі адресати направляли своїх емісарів до Києва, де перед ними розігрували масовку.
Так виникло 12 фальшивих організацій, з-поміж яких Радикальні комуністи України, Українська троцькістська опозиція, Молоді революційні марксисти, Соціалістична трудова партія тощо. За деякими даними, українсько-російські антиглобалісти отримали таким чином декілька десятків тисяч кривавих американських доларів. Інформація про це розміщена на сайті «Робоча Дія» – http://www. proletar.org.ua
Тут-таки, в розділі «Проект В.Ч.К.», є інформація – підбірки й власні статті – про те, як жахливі олігархи купували Молодіжне об’єднання «Че Гевара». Десь можна почитати про те, що опозиційний Ленінський комсомол Ук раїни фінансується державою, та інші викривальні статті про лівих, нових і не дуже. Вірити цьому чи не вірити, добре чи погано брати гроші у буржуїв, держави й західних товаришів – вирішуйте самі. Та відомий московський анархіст Дмітрій Костенко стверджує: «Скрізь, де бачиш портрет Че Гевари, можна чекати каверзи. Наприклад, Каліфорнійська спілка за легалізацію педофілії теж вибрала його своїм кумиром».
А взагалі Костенко переконаний, що антиглобалізм помирає. В той час, як історія доводить – революційні виступи молоді зазвичай закінчуються тим, що ця молодь дорослішає й із часом стає законослухняним офісним планктоном. Проте ліва ідея як мрія про соціальну справедливість залишається жити в наступному поколінні молодих.