Я приїхала до бабусі на канікули в прикарпатське село Вовчківці понад Прутом. Наприкінці липня ми пережили тут повінь.
Якщо дивишся по телевізору на щось схоже, що відбувається за тисячі кілометрів (десь на Таїланді, скажімо), – преспокійно перемикаєш на інший канал. Коли ж від цього тебе відділяє дві сотні метрів…
Я, як і більшість односельців, вилазила на другий поверх і молила Бога, щоби мою родину, хату й худобу це оминуло. Нас таки не підмочило, бо хата стоїть на горі, за кількасот метрів від Пруту. А от інша половина села, на яку по-місцевому кажуть «Босня», розташована в долині, постраждала сильно. «Босняків» підтоплювало й раніше. Та то була дитяча забавка порівняно з цьогорічною стихією.
Верби, паркани – все нетривке в долині знесло шаленим тиском розбурханої води. З деяких садиб змило в Прут прибудовані кухні, хліви.
«Йой-йой-йой!, – голосить 73-річна Марія Ковцун, – Нічого так не шкода, як Зірку. Яке молоко давала! А сир!.. Яйце навіть не треба бити, як пироги ліпила. Був сам по собі жовтий-жовтий, масний». Воду на власному подвір’ї баба Марія відчула (спочатку саме відчула, а потім побачила) посеред ночі. Побігла до сусідів, які живуть вище, думала, допоможуть забрати корову на сухе. Не встигли… Понесло худобину в Прут. Уже, мабуть, пливе десь по Дунаю, як не в Чорнім морі. А хлів баби Марії, як сірникову хатку, річковим цунамі розтрощило вщент.
Такого від Пруту, що давно втратив свою силу й міць, ніхто не очікував.
Василь Гаврилюк і ще кілька хлопців самотужки на власноруч зробленому плоті рятували односельців. Водночас ті, для кого порятунок – професійний обов’язок, сварили людей. Мовляв, чого це ви не тримаєте на випадок повені камер та надувних човнів?
Сільський голова Василь Чернявський здивував усіх турботою про власний дрес-код: він розмірковував, чи пристойно чиновникові сідати в човен без краватки?
«Казали ж мені люди: будуйся нагорі. Ні! Захотів тут, у долині. Гусям є де пастися, до Пруту недалеко. Якби ж то знаття», – бідкається 70-річний «босняк» Василь Маковійчук.
Його син Роман із дружиною вже шостий рік працюють в Італії. Кілька років тому відсвяткували новосілля. Допомогли батькам збудувати хату: нову, двоповерхову, стіни з гіпсокартону, був паркет, меблі… Нині все – у воді й у намулі, гіпсокартон розбух. Сморід у кімнатах стоїть страшенний, зайти неможливо. «Дяка Богу, побутову техніку підняли сходами нагору. Та що вже користі з тої хати! Все одно підлога й стіни будуть пліснявіти», – бідкається вуйко Василь. Син йому почав телефонувати з Італії, щойно побачив українську повінь по «Євроньюзу». Але додзвонився не одразу. П’ять днів у Вовчківцях не було світла і не працювали телефони, а мобілки порозряджалися. Чого та частина села Вовчківці, що розташована неподалік Пруту, називається саме Босня, не знає ніхто, але аналогії з Боснією і Герцеговиною місцеві, жартуючи, завжди проводили. А тепер, мабуть, порівнюватимуть себе з єгиптянами. Село нагадує ілюстрацію до підручника «Історія Стародавнього світу» – до того розділу, де йдеться про побут давніх єгиптян. Намулу (щоправда не з Нілу, а з Пруту) нанесло стільки, що під його шаром навіть не можна побачити дорогу з долини до нас нагору. Не видно стежок, якими люди йшли на потяг, а худоба поверталася з па совиська в село.
«Що вони там ту тисячу тичуть? Лиш говорять: авансова допомога, авансова допомога! По новинах і МНС-ники рятували, і кошти вже надійшли. А нам голова сільради через тиждень після повені приніс по кілограму рису, два кіло цукру, по 5 кг муки й по пляшці олії», – роздратовано розповідає пенсіонерка Олена Романюк. Це поки що вся допомога, яку вона отримала. Вода в хаті у жінки стояла по самі вікна. Коли й чим допомагатимуть ще – конкретно не каже ніхто.