Напередодні 14-ї річниці Конституції України влада перейнялася питанням внесення до неї змін. У Партії регіонів не проти повернутися до президентсько-парламентської моделі, яка діяла за часів президента Леоніда Кучми. Отже, біло-блакитні намагатимуться скасувати зміни, внесені до Конституції у 2004 році. Зараз регіонали проробляють можливі варіанти для втілення свого задуму. У Верховній Раді знову активізувався процес приєднання до коаліції депутатів-опозиціонерів. Паралельно влада намагається провести через парламент закон про референдум – аби, якщо у Раді не назбирається необхідних для цього 300 голосів, прийняти потрібний їй варіант Основного Закону за допомогою народного волевиявлення.
На круглому столі «Перспективи української Конституції», присвяченому річниці Основного Закону, питання її вдосконалення обговорили політики та юристи. Подаємо найцікавіші думки.
– Конституція народжувалась в умовах протистояння з тодішнім головою держави Леонідом Кучмою, який дуже не хотів втрачати свої повноваження, прагнув провести конституцію через референдум. Тому стосунки між президентом, парламентом і урядом, механізм стримувань і противаг в Основному Законі виписані неналежним чином. Цю неузгодженість намагалися усунути змінами 2004 року.
Я тоді виступав прихильником президентсько-парламентської моделі, розуміючи складність перехідного періоду. Потрібно було, щоб всі важелі впливу концентрувалися у одних руках, адже тоді були недомовленості з Росією, не були делімітовані і демарковані кордони, багато рішень треба було приймати одноосібно. Хоча за своєю суттю Україна – парламентська республіка.
– Ухвалення Конституції було успіхом української політики, а її текст – успіхом української політико-правової думки. Але Конституція гарантувала громадянам такі широкі права, які держава неспроможна на сьогодні реалізувати. Основна ж помилка в тому, що на межі ХХ століття ми спиралися на теорію Шарля-Луї де Монтеск’є про поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову – теорію, якій на той час виповнилося 260 років. Сьогодні очевидно, що президент є окремим інститутом влади – нарівні із законодавчою, виконавчою і судовою гілками.
Я не погоджуюсь, що Україна мусить бути парламентською республікою – залишаюсь прихильником президентської моделі влади, двопалатного парламенту, мажоритарних виборів. Якщо влада належить народу, він делегує її президенту, парламенту і місцевому самоврядуванню. А уже ці три представницькі гілки формують виконавчу владу і судову.
– Зміни, які внесли до Конституції у 2004 році, на мою думку, мають позитивні наслідки, не зважаючи на те, що вони є результатами певного політичного компромісу. Україна взяла на себе сміливість зробити крок до парламентської форми правління. Зміни 2004 року суттєво посилили роль парламенту, дозволили ідентифікувати владу, дати відповідь на запитання, хто урядує в країні, яка політична сила несе відповідальність за здійснення виконавчої влади тощо. Україна фактично взяла на озброєння французьку модель змішаної форми правління. Такі форми правління є надзвичайно складними, оскільки містять потенціал для виникнення конфліктів, коли президент представляє одну політичну силу, а парламентську більшість та уряд формують його опоненти. Але мені імпонує ця модель, оскільки вона пропонує зрозумілу систему стримувань і противаг. Українська правова культура потребує балансу між гілками влади – інакше ми можемо скотитися до парламентського деспотизму тощо.
– Найкраща конституційна реформа – не чіпати діючу Конституцію. Поки ми не побачили, якою є остаточна стратегія влади, я б не починав цей процес, бо у політиці небезпечно розпочинати якийсь рух, не знаючи, чим це закінчиться.
Сьогодні я би сконцентрувався на переконанні влади не йти антиконституційним шляхом напередодні другого читання закону про референдум, який дозволяє приймати Конституцію на референдумі без затвердження парламентом.
– А ви знаєте досконалі конституції? Та сама конституція США, якою б її не називали демократичною, є недосконалою. Тому непотрібно займатись політичним мазохізмом і говорити, що у нас погана Конституція, яка є причиною усіх бід. Конституція у нас прогресивна! Можливо, вона потребує деяких точкових змін, які мають полягати, наприклад, у вдосконаленні інституту місцевого самоврядування. У нас двовладдя на місцевому рівні, коли дублюються повноваження місцевих рад і місцевих держадміністрацій, коли є голова адміністрації як перша особа в районі – і є рада з головою ради, який нібито є представником інтересів громади, але його повноваження вступають у конфлікт з повноваженнями адміністрацій. Потрібно, щоб була рада і виконавчий комітет ради, і щоб очолювала цей виконавчий комітет людина, яка б відповідала за свої дії перед радою, і відповідно перед громадою, яка цю раду обрала. А всі зміни, які пропонуються сьогодні, мають на меті змінити розподіл повноважень між гілками влади. Це зміни політичного, а не правового характеру.