Зікора Антон журналіст

Трибуна Павлова

ut.net.ua
27 Червня 2008, 00:00

 

 
 
 
 
 
Останнє пленарне зібрання Верховної Ради почалося зі звичної вже процедури. «Я закриваю засідання», – сказав Арсеній Яценюк. Розходячись, депутати нагадували школярів, яким повідомили, що уроку математики не буде, не буде також хімії, фізики та фізкультури. А тому можна як слід розслабитися. Ще б пак: наступний пленарний тиждень вирішили відкрити аж 7 липня. Своїми канікулами депутати зобов’язані БЮТу, що заблокував парламентську трибуну. Прихильники Юлії Володимирівни активізувалися 19 й 20 червня, вимагаючи повторного розгляду законопроектів про відміну депутатської недоторканості та пільг, а також про імперативний мандат.
 
Представники інших фракцій не могли дорікнути бютівцям. Параліч роботи парламенту став звичним явищем. І можна тільки поспівчувати наймолодшому українському спікерові Арсенію Яценюку, якому дісталася Верховна Рада, що найчастіше блокується. А взагалі захоплення трибуни ВР викликає безліч образів і асоціацій.
 
«Дім узятий»
 
«Ми його так і називаємо – Дім Павлова, – сказав мені немолодий чеченець- бойовик (колишній механізатор), показуючи на дев’ятиповерхівку. – Вже двічі з рук у руки переходив. То наш прапор на ньому з’явиться, то російський. А якось було одразу два».
 
Це відбувалося в серпні 1996 року в Грозному, під час запеклих боїв за місто. Та свій Дім Павлова є майже в кожній «гарячій точці». Якщо пам’ятаєте, Дім Павлова – це символ битви за Сталінград під час Другої світової війни. З кінця вересня до 28 жовтня 1942 року німці щодня декілька разів на день штурмували цей об’єкт, але захисники будинку на чолі із сержантом Яковом Павловим відбивали всі атаки. Непокірна будівля знаходилася на площі 9-го Січня. Будинок височів над всією прилеглою місцевістю, з нього можна було фіксувати будь-яке пересування військ противника.
 
Практика блокування парламенту в Україні почалася в січні 2000 року, коли було сформовано прокучмівську більшість у складі 241 депутата. Зала ВР опинилася в руках лівої меншості зі 157 людей. Кучмісти не билися з лівими, вони просто почали проводити свої засідання в Українському домі. 21 січня пропрезидентська більшість змістила ліве керівництво ВР. Головою парламенту став Іван Плющ, першим віце-спікером – Віктор Медведчук. За це рішення проголосували 245 депутатів. А весь цей час опозиціонери не покидали сесійної зали, відмовляючись від їжі і протестуючи проти дій пропрезидентських сил.
 
Після взяття будинку на площі 9-го Січня групі Павлова відправили два станкових і шість ручних кулемети, дві протитанкові рушниці та 45-міліметрову протитанкову гармату. Туди ж попрямували спостерігачі, щоб доповідати генерал-майорові Родімцеву про пересування німецьких військ і коригувати артилерійський вогонь із-за Волги. З новою силою блокування трибуни парламенту продовжилося в 2003 році, коли акція «Україна без Кучми!» набрала серйозних оборотів. Все було барвисто й феєрично. Так, під час засідання 23 грудня депутати від БЮТу й «Нашої України» захопили президію й поставили на стіл ялинку, прикрашену різними законопроектами про внесення змін до Конституції. Спікер Володимир Литвин спробував продовжити засідання Верховної Ради, але йому не дали. Після закінчення п’ятої за день годинної перерви голова покинув сесійну залу. Опозиціонери вирішили залишитися в приміщенні на ніч.
 
А ось що пише сам Павлов про події сорок другого: «…Довелося тимчасово сховатися в підвалі. Та як тільки обстріл припинився, ми знову зайняли свої пости. Раптом чую голос Чорноголова: «Товаришу сержант, на хвилинку!» Піднімаюся до нього, а він показує мені три тіні, що бредуть за площею, і питає: «Зняти?» – «Знімай». Коротка черга валить трьох гітлерівців. Усе ж таки попереджаю весь свій «гарнізон» патронів і гранат дарма не витрачати…»
 
У квітні 2004-го трибуну ВР знову блокували комуністи й соціалісти. Ліві вимагали вивести український миротворчий контингент із Іраку. А тим часом підкрадалася Помаранчева революція – в парламенті залунало завивання сирен, трибуна піддавалася регулярним атакам. У 2005-му, коли здавалося, що добро восторжествувало, а зло корчиться в оркестровій ямі, блокувати трибуну почали об’єднані есдеки. Вони вимагали звільнити затриманого екс-губернатора Закарпаття Івана Різака. Зазвичай сухуваті стримані соціал- демократи заявили, що стоятимуть до останнього й блокаду трибуни не знімуть, якщо їх товариша не звільнять. «Щоб зірвати план супротивника оволодіти будинком, було прийнято рішення в другій половині дня 28 жовтня всім батальйоном перейти в наступ, – згадує Яків Павлов. – Зав’язався кровопролитний бій, що тривав до самого вечора».
 
Рік суцільної блокади
 
2006-й приніс нові методи блокування ВР. Так, «регіони» окупували саму трибуну, «помаранчеві» – проходи в залі. Божевільня у вересні продовжувалася декілька днів. У лютому 2007 року БЮТ застосував ще одне ноу-хау: прихильники Тимошенко зайняли електрощитову та знеструмили парламент. Це було відповіддю на захоплення правлячою коаліцією трибуни ВР. 2008-й став роком суцільної блокади. З найяскравіших згадується спільна антинатовська акція комуністів і регіоналів із написами на кульках «НАТО – ні!». А ось червнева блокада проти відставки Семенюк, здійснена ПР, була якоюсь млявою, позбавленою всякого завзяття. Зате сьогодні ініціативу перехопив БЮТ. Подивимося, що буде далі, але в будь-якому випадку сподіваємося: це не останнє захоплення трибуни.
 
Коли взяли в полон генерал-фельдмаршала Паулюса, то на першому ж допиті він зізнався, що при спробах захопити будинок на площі 9-го Січня Німеччина втратила більше солдатів, ніж під час завоювання Франції. А як показали події в Україні, блокування трибуни парламенту – дуже ефективний спосіб добитися свого чи щось виторгувати.
 
Характерно, що у киян прізвище Павлова асоціюється не з трибуною ВР і не зі Сталінградом, а з психіатричною лікарнею. Один із найстаріших психіатричних закладів України з 1936 по 1993 роки носив ім’я фізіолога Павлова, й досі в народі називається павлівкою. Хотілося порівняти Верховну Раду з психіатричною лікарнею, та є й інші паралелі. Великий фізіолог Павлов проводив експерименти на тваринах, досліджуючи умовні рефлекси. Учений надресирував своїх собак так, що у них виділялася слина, коли вмикали чи гасили світло, звучав дзвінок тощо. На жаль, він не вивчав депутатів ВР. Напевно, зробив би висновок: коли ті бачать трибуну, спрацьовує умовний рефлекс – підбігти до неї і захопити.