Реваншистська зовнішня політика Владіміра Путіна давно створює загрозу для західних сусідів Росії. Неспроможність ЄС і НАТО належно оцінити загрозу й відповідно діяти ускладнюють ситуацію. Слабке лідерство США тепер майже норма: ми раді американським партнерам, але вже не сподіваємося, що вони вирішуватимуть наші проблеми за нас.
Є й добрі новини. Завдяки Німеччині маємо серйозні санкції проти Росії. ЄС сильно підірвав експортну політику Газпрому, що ґрунтувалася на зловживанні та викривленні ринку. НАТО серйозно взялося за територіальну оборону. Україна тримається.
Однак цього року йшлося про нову серйозну проблему. Міграційна криза й теракти поглибили розкол між ліберальною елітою, яка багато десятиліть була при владі в Європі, та громадськістю. Європейська інтеграція, що колись здавалася неспинною, не просто загальмувалася, а йде зворотним шляхом. Священні принципи (на зразок відсутності прикордонного контролю в Шенгені) порушено. Безпека й передбачуване майбутнє цікавлять громадськість значно більше, ніж дотримання ліберальних постулатів, на яких тримається європейський порядок. Відтак у теплих кімнатах Chateau Bela віяло холодком. Превалювали три теми.
Перша — міграція. Словаччині важко прилаштувати навіть ту малу кількість сирійських сімей, яких вона прийняла з огляду на те, що вони християни. Але сама Словаччина — багатомовна й багатокультурна країна. Різдвяний ярмарок, що відбувався в іншому крилі Chateau Bela, вівся словацькою й угорською, як і недільна служба в тутешній капличці. Тобто проблема не в упередженнях стосовно інших людей, а в недовірі. Громадськість не вірить, що держава дасть раду мігрантам, тому протестує, а політики догоджають електорату. У Чехії, Польщі, Угорщині настрої аналогічні.
Друга — ренаціоналізація політики. Раніше лідери країн Центрально-Східної Європи охоче делегували значну частину рішень Брюсселя в обмін на гроші й місце за владним столом поруч із багатими державами. Тепер політики хочуть приймати рішення, що негайно задовольняють потреби їхніх виборців. На зміну колишньому благоговійному ставленню до Брюсселя прийшла байдужість, навіть презирство. Це роз’їдає лад «верховенства правил», на якому тримається ЄС (і НАТО). Звісно, європейські країни багато років порушували правила для власної зручності. Однак то були винятки, а не норма. Нині ми, здається, прямуємо до того, що порушення правил вважатиметься нормою. Правила, звісно, нерідко безглузді й нефункціональні. Скажімо, я розумію, чому Угорщина збудувала паркан на кордонах. Іспанія має велетенський паркан навколо її двох маленьких ексклавів у Північній Африці. Ніхто цим не обурюється, не каже про расизм. До колишніх комуністичних країн надто часто застосовуються подвійні стандарти.
Звідси випливає третє питання, якому нинішнього року приділено багато уваги: Польща. Ця країна важлива в регіоні як головна ланка у сфері безпеки, найбільша економіка й голос, який найкраще чути в ЄС і НАТО. Однак новий польський уряд за кілька перших тижнів при владі справив жахливе враження. Гадаю, що критика багато в чому несправедлива. Поляки мають право витурити погану владу, а «Громадянська платформа», вочевидь, дещо зносилася як політсила, не реагувала на шокуючі зливи інформації, ухвалювала ганебні рішення (наприклад, затикала дірки в бюджеті за рахунок приватних пенсійних накопичень), а іноді зловживала владою. Вона намагалася сподобатися іншим країнам, але ті не можуть сподіватися, що поляки обиратимуть владу за принципом зручності для когось.
Гадаю, робота ПіС після кількох недоладних місяців унормується. Там зрозуміють, що теорії змови з приводу авіакатастрофи в Смоленську 2010 року та спроби ув’язнення політичних опонентів лише відволікають від нагальних проблем. І все ж мені неспокійно. Польські інституції повинні бути сильнішими, не слабшими. Нова влада мала хорошу нагоду доручити кримінальну юстицію, розвідку, держтелемовлення та Конституційний суд нейтральним й авторитетним посадовцям. Натомість призначила туди своїх ставлеників. Для партії, що прагне до високих стандартів чесності, це ганьба. До того ж Польща отримала послаблене інституційне середовище. Ті, хто не в уряді, мають зараз менше часу, завзяття й бажання працювати з новою владою. Якщо ПіС вирішить порушувати правила, завадити їй буде майже нікому.
Тож із Chateau Bela ми роз’їжджалися з вдячністю господарям і тривогою щодо майбутнього. Хоч і без відчаю. Я працював іноземним кореспондентом у комуністичній Чехословаччині й пам’ятаю, як мене заарештували, били та залякували. Комусь дісталося більше: чи не кожен другий гість конференції станом на 1989 рік був політичним в’язнем. Відтоді ми пройшли великий шлях. Якщо час і розвернувся, то ще не пізно зупинити занепад — потрібна сила волі.