16 травня 2017 року Україна запровадила санкції щодо низки російських юридичних осіб, до яких зокрема потрапили соціальні мережі «Однокласники» та «ВКонтакте». Попри спротив проросійських політичних сил, які називають такі санкції обмеженням конституційних прав, за два дні до закінчення їхнього терміну Володимир Зеленський підписав указ щодо запровадження рішення РНБО, згідно з яким заборону російських соціальних мереж і певних сайтів було продовжено.
Це водночас означає пролонгування доволі суттєвих економічних санкцій, про які в дискусіях щодо свободи вибору часто воліють не згадувати. Компанії «Яндекс» і Mail.Ru Group через запровадження санкцій закрили свої представництва в Україні, проте більшість співробітників відмовилися виїжджати в Росію та перейшли працювати в українські компанії. Російські соціальні мережі, безумовно, втратили дохід від реклами в українському сегменті. Втрати після введення санкцій стосуються зокрема також зміни в політиці великих маркетингових компаній, що перестали включати російські соцмережі у свої плани. Тотальна відмова від послуг російського поштового сервісу з боку всіх державних структур України, окрім очевидного зростання інформаційної безпеки, також сприяла відтоку коштів. Те саме стосується неможливості офіційно оплачувати в Україні споживання продуктів із російського ІТ-сегменту чи інвестувати гроші компаній у рекламні послуги через анонімайзери.
Читайте також: Україна у Twitter. Бійці 140 символів
«Чи підтвердилися мої сподівання? Так, підтвердилися, — коментує Сергій Петров, аналітик Інформаційного центру «Майдан Моніторинг», який три роки тому наголошував на важливості й ефективності такий санкцій. — По-перше, повільніше, ніж я думав, але українська аудиторія за три роки у «ВКонтакте» суттєво зменшилася. Ще рік-два, і в Україні буде точка неповернення для цих соцмереж. По-друге, удар по «Яндексу». Позитив у тому, що з’явилося безліч нових сервісів, зокрема аналогів, не гірших за «Яндекс». Власне, гроші мігрували сюди й у великі західні соцмережі й сервіси. До того ж цей удар спричинив до більших фінансових витрат на просування негативної інформації від Росії. І це також витрати. Власне, ми, як і інші країни Європи, сильно страждаємо від московських інформатак (ситуація з поширенням фейків про COVID-19 іще раз це довела). Такі втрати співмірні з європейськими або й більші, оскільки через близькість українського інформаційного поля контент подають непереробленим через інші канали й дуже багато хто на нього «клює».
Звісно, наївно вважати, що запроваджені санкції стали для рунету (російський сегмент інтернету. — Ред.) економічною катастрофою. Але в довгостроковій перспективі, звісно, це сприяло розриву певних економічних зв’язків і стимулювало розвиток українських компаній у цьому сегменті. І не менш важливим досягненням стало обмеження майданчиків для російської пропаганди й доступності для російських спецслужб будь-яких персональних даних користувачів російських ІТ-продуктів у режимі реального часу. «Якщо оцінювати взагалі, то така історична заборона була і є вагомим кроком у напрямі «геть від Москви», але для звільнення інформаційного простору від московського впливу зроблено не все», — впевнений Петров.
Як засвідчили ці три роки заборони, українці до змін пристосувалися. Уже ніхто не пам’ятає істерії через недоступність «Яндекс карт», бо всі давно користуються Google Maps. Одноразовий перехід на інші поштові сервіси також не став для більшості великою проблемою, як і зміна пошуковика, що виявилося лише питанням зміни позначки на робочому столі комп’ютера. Аудиторія заборонених соціальних мереж, яка за різними підрахунками в Україні сягала від 10 до 14 мільйонів, поступово знайшла кілька виходів із ситуації: хтось і далі спілкується лише на сторінках «Однокласників», а хтось був змушений розширити власне коло й в інших мережах. Цікаво, що тільки за перші три місяці українських користувачів Facebook стало на три мільйони більше: на 30 червня 2017 року їхня кількість досягла 10 мільйонів, а сама мережа, за даними Kantar TNS, посіла третє місце в десятці найпопулярніших сайтів України з охопленням аудиторії 65,38%. Це, звичайно, не означає, що всі ці люди перестали бути користувачами російських мереж. Частина користувачів Facebook, які мали акаунти в інших мережах, перестали регулярно їх використовувати або й узагалі видалили. Хтось відмовився від них іще на початку російської агресії, тобто ще до заборони, бо відчував психологічне навантаження через агресивне нав’язування певної ідеології чи щоб унеможливити спілкування з тими, хто має інші переконання. Але більшість залишили їх для спілкування з рідними, розв’язування робочих питань чи прослуховування музики. Молодь, яка на час заборони ще просто не доросла до соціальних мереж, зараз успішно освоїлася в TikTok чи Instagram. А старші користувачі, які призвичаїлися спілкуватися, наприклад, у «ВКонтакте» чи обмінюватися світлинами в «Однокласниках», нині роблять це за допомогою VPN-сервісів. Причини цього дуже різні: від важливості для людини створених там спільнот чи залежності бізнесу від охоплення аудиторії до ідеологічної боротьби з різних боків.
Читайте також: 12 конкурентів Facebook
Найбільш рельєфно реалії віртуального життя в заборонених соціальних мережах можна побачити на прикладі користувачів із прифронтових та окупованих територій України, де їх використання або відмова від них найчастіше означала певну громадянську позицію. «Регулярно заходжу, регулярно гризуся там із «ватою». У Facebook так не можна. А там можна все. Це моє поле бою. Я веду бій на території ворога. І підживлююся там ненавистю», — зізнається користувач із ніком Андрій Вікторович, який через війну був змушений виїхати з окупованого Донецька. Більш «просунуті» інтернет-бійці навіть створюють фейкові акаунти, щоб доносити потрібну інформацію під виглядом «своїх» і відстежувати інформацію з різних сторінок. Але це швидше виняток, бо переважна більшість тих, хто спілкується в російських мережах, обирають їх свідомо з ідеологічних міркувань. Після 2017 року в цих мережах майже не залишилося відкритих патріотичних спільнот чи груп, які об’єднують людей із проукраїнською позицією, тому контекстне поле в цих соцмережах має або нейтральне, або відверто антиукраїнське забарвлення.
Логічно, що тематичні групи прихильників «народних республік» залишилися найактивнішими у «ВКонтакте»: вони мають десятки тисяч підписників, які реагують на дописи, що публікуються доволі часто. Багато серед учасників і мешканців Росії, що також показово. Там триває активна пропагандистська робота, під виглядом новин поширюється дезінформація та фейки. Риторика таких груп чітка й однозначна, що може навіть шокувати тих, хто кілька років не заглядав у ці спільноти, спілкуючись у більш регламентованій мережі Facebook: відверті заклики до фізичної розправи, розпалювання ворожнечі, образливі й жорстокі картинки, маніпулювання фактами й сакралізація жертв «убивць народу Донбасу». У спеціальних групах можна навіть побачити детальний опис військових дій, що базується, звісно, на коментарях «аналітиків ДНР». На жаль, інколи якась актуальна інформація опиняється на такій сторінці раніше, ніж, наприклад, в офіційних повідомленнях української влади, і завжди подається з потрібного боку, що потім важче спростовувати. Саме в цих спільнотах інформаційна війна триває жорстко й без обмежень: модератори російських соцмереж і російські спецслужби, які карають навіть за натяк на критику російської влади, у брутальній антиукраїнській пропаганді не вбачають жодних порушень. Швидше за все, існують також різні закриті спільноти, у які об’єднуються інформатори з різних куточків країни, що працюють проти українських військових.
Читайте також: У США внесли "ВКонтакте" до списку піратських ресурсів
Але можна побачити й іншу тенденцію. Через суттєвий відтік аудиторії на теренах цих мереж уже немає запеклих боїв, які точились під час Майдану, вторгнення до Криму або на початку захоплення Донеччини й Луганщини. З одного боку, нині ні з ким сперечатися, бо в тематичних групах об’єднались однодумці, які підтримують дії окупантів і мляво дискутують з ідеологічними противниками, що приходять ходять туди для принципової боротьби. А з іншого, у міських популярних спільнотах на кшталт «Типовий…» або «Наш любимый город…» уже давно ніхто не дискутує щодо політики. Там регулярно з’являються лише новини й оголошення, а таке-сяке загострення відбувається під час святкування 9 Травня чи з наближенням символічних дат уже цієї війни, коли заборонена в Україні символіка вільно заповнює віртуальний простір цих соціальних мереж. Але загалом усе спокійно: люди виставляють світлини своїх населених пунктів, які викликають ностальгію в тих, хто був змушений виїхати, обговорюють законодавчі нововведення, епідемію та дії влади, без жодних політичних аспектів. Цей контент майже не відрізняється у групах населених пунктів, що перебувають по різний бік лінії фронту. Активність звичайних користувачів не дуже висока: реакція навіть на політичні новини в топових спільнотах із сотнями тисяч підписників часто не перевищує кількох сотень, а коментарів назбирується в кращому разі до десяти.
Місцеві пабліки населених пунктів, розташованих на вільній території України, мають набагато скромніший вигляд, ніж у Facebook, бо в заборонених соцмережах майже неможливо знайти офіційної інформації зі сторінок влади чи реклами цікавих заходів, тому їх наповнюють мляво й нерегулярно. Можна ще припустити, що населення окупованої території відчуває реальну небезпеку відвертого висловлювання думок у соціальних мережах, особливо якщо їх повністю контролюють спеціальні служби Росії: захоплення в полон активних блогерів і дописувачів на окупованих територіях триває досі. Але схоже й на те, що російські пропагандисти нині знизили активність щодо просування ідей серед цієї аудиторії та вирішили не витрачати коштів на ці платформи. Бо на окупованій території можна використовувати вже інші, менш віртуальні засоби зомбування, а охоплення поза нею не показує значущих для них цифр. Нині вкрай рідко виринають у стрічці якісь заклики «рятувати Новоросію» чи «Помститися за «Беркут» під час пошуку рецепту пиріжків або перегляду архіву концертів Кобзона. Користувачі, які інколи заходять у заборонені в Україні мережі, зізнаються: пропаганди там суттєво поменшало, але водночас знаходити для себе щось цікаве там стало також важче.
А ще можна констатувати: принцип, коли відсутність незалежних медіа компенсується активністю неофіційних джерел новин на кшталт соціальних мереж, у випадку «ВКонтакте» або «Однокласників» не надто працює. І попри те, що вони залишаються доволі популярними, особливо в категорії людей, що не дуже переймаються інформаційною гігієною, щось цікаве й гостре знайти там дедалі важче. Роль російських соцмереж у просуванні пропаганди вже не виглядає провідною. Проте здається, що заборона все ж зменшила вплив Росії та віддалила різні політичні табори один від одного. Хтось намагається якомога швидше відірватися від «морозива по двадцять копійок», а хтось прагне бути ближче до країни, котру воліє сприймати як рятівницю. І в певному сенсі й ті, й інші почуваються спокійніше, коли їм вдається не перетинатися хоча б у віртуальному світі.