Міф перший. Вибори – це дорого. Інакше кажучи, проведення виборів коштує якихось грошей. Проте, правильно питання має звучати так – для кого дорого? Адже простий виборець нічого не втрачає від виборів, бо вони проводяться на гроші державного бюджету. Тобто на ті кошти, які ми з вами вже заплатили державі. Всім відомо, що український бюджет – явище достатньо віртуальне. Автор не пригадає жодного його проекту, який був би виконаний так, як планувалося. Фактично, державні гроші знаходяться в управлінні нашої «еліти», й те, що деяку частину їх вона витратить на вибори, а не на інші сумнівні проекти – це навіть добре. Врешті-решт, засоби, що виділяються на вибори дістануться звичайним українцям, які будуть на них працювати.
Міф другий. Вибори породжують «нестабільність». Значною мірою, це так, якщо під нестабільністю розуміти невизначеність у стані «еліти». Адже тут усе засновано на тонких міжособистісних стосунках, статусі, кумівстві та родичанні. «Еліта» почуватиметься добре, якщо всі зміни всередині неї підпорядковуватимуться її ж таки власним правилам. Вибори ці правила радикально порушують, ніхто не може точно сказати, «як карта ляже» після них, тобто, як саме розподіляться посади в бюрократичному апараті. Звідси й крики про «нестабільність».
Третій міф, найвідоміший, звучить як «усе одно нічого не зміниться». Що тут сказати…Хороші справи швидко не робляться. Давайте не забувати, що в нас були всього дві спроби виборів за пропорційною системою. Враховуючи крайню занедбаність стану нашого суспільно-політичного організму, для того, щоб система запрацювала в повну силу має пройти немало часу. Причому, не просто у вигляді якогось відрізка між датами, а часу, насиченого подіями, які б сприяли зростанню громадянської свідомості, і, перш за все, виборами, в тому числі й достроковими.
З іншого боку, навіть украй недосконалий варіант демократичної моделі управління, котрий з’явився в нас у 2004-му році, все ж показує чудові результати. Головний із них – влада хоч якось почала залежати від людей. Наприклад, на дострокових виборах не пройшла партія Мороза, який погано зарекомендував себе в «коаліціаді» 2006-го року. Те, що система працює, найкраще помітно за непрямими ознаками. Перш за все, по тій надзвичайній активності, яку проявляє наша «еліта» незалежно від партійності, коли мова заходить про «вдосконалення» виборчої системи та конституції. Все це викликано однією причиною – конституційна модель, заснована на формуванні Кабінету парламентською більшістю та виборах за списками, примушує «еліту» діяти відкрито. А ще гірше для неї, ця система передбачає необхідність виконувати обіцянки та контроль над їхнім виконанням у вигляді можливості дострокових виборів. Інакше кажучи, «еліті» доводиться займатися тим, для чого, її, власне й тримають. Але вона не звикла до цього, не бажає цього й із усіх сил чинить опір цьому.