Перший бачить капіталізм як економічну, політичну та ідеологічну системи. Він менше, ніж у минулі часи, зупиняється на питанні способу виробництва, що продукує конфліктні соціальні відносини на заводі або в цеху, — класовій боротьбі — та найбільше наголошує на фінансовому вимірі. Аналіз загалом здійснюється поза індустрією, практично поза підприємством, поза працею. Тож Тома Пікетті в доробку «Капітал ХХІ століття» («Le Capital au XXIe siècle», 2013) порівнює еволюцію нерівності за параметрами багатства й доходів, а в дослідженні «Капітал та ідеологія» («Capital et idéologie», 2019) робить наголос на ідеологічних, юридичних, політичних акцентах збільшення нерівностей. Стягнення додаткової вартості всупереч інтересам робочого класу більше не здається проблемою.
Другий підхід досліджує менеджмент підприємств і надихається ідеями Макса Вебера, який понад століття тому пов’язав «дух» капіталізму з протестантською етикою та пояснив економічну поведінку релігійною практикою з метою врятувати свою душу. Саме тому, що Люк Болтанскі та Ева Шіапелло не бачили в критиці капіталістичної системи нічого, крім «звинувачень, які не здатні запропонувати альтернативні шляхи», у своїй праці «Новий дух капіталізму» («Le nouvel esprit du capitalisme», 1999) вони запропонували інший підхід, що полягає в аналізі сучасного менеджменту.
Читайте також: Ціна «Маніфесту» і «Капіталу»
Нарешті, прогресуванню критики капіталізму сприяють звинувачення на адресу конкретних осіб і насамперед великих підприємств, що зосереджуються на їхньому впливі на наше колективне життя, зокрема в міжнародному вимірі. Ось три приклади.
Фармацевтична індустрія розвиває інтенсивний маркетинг і гіперактивне лобіювання. Часом фармацевти бавляться зі здоров’ям хворих, як у випадку з «Медіатором» — високотоксичним медикаментом із потенційним смертельним побічним ефектом, що тривалий час був доступний на ринку, попри інформацію про його властивості, надану лабораторіями Servier. Потужні підприємства цієї галузі — американські, швейцарські, а надто британські — отримують високі прибутки завдяки продажу ліків за майже недоступними цінами. Деякі медичні засоби коштують десятки, якщо не сотні тисяч доларів. Критика капіталізму в цій ситуації стає викриттям зловживань і демократичною вимогою доступу до ліків для кожного.
Наукові видавництва перебувають під контролем кількох великих англосаксонських груп або підприємств, таких як Elsevier. Фактично вони мають монопольні позиції, настільки для дослідників важливо «опублікуватися або померти». У цьому випадку критика набуває потужнішого, світового масштабу. Йдеться про боротьбу за безплатний доступ для читачів. Проте все, що стосується економічної моделі цього сектору, залишається неврегульованим. Команди науковців та їхні лабораторії, які отримують переважно державне фінансування, часто мусять дуже дорого платити за публікацію статті, здебільшого по кілька тисяч доларів. Передплату на ці видання забезпечують, зокрема, бібліотеки, вищі навчальні заклади та дослідницькі установи.
Упродовж чверті століття на ринку цифрових технологій з’явилися такі гігантські підприємства, як Microsoft, Google, Apple, Facebook, Amazon тощо. Сьогодні вони лідери з капіталізації на біржах, яким байдужі державні кордони. Цей капіталізм поза фінансовим, індустріальним і комерційним вимірами обумовлює культуру, визначає, якщо не контролює поведінку, або й маніпулює нею. Критиками в цьому випадку є активісти, які викривають зловживання, зокрема фінансові, і намагаються обмежити вплив цих підприємств.
Читайте також: Під гаслом коренізації
Загалом у багатьох секторах економічного життя критика капіталізму здійснюється силами «викривачів», інтелектуалів, груп активістів, НГО, політичними силами, інколи навіть державами, що ставлять пріоритетом не так систему чи дух капіталізму, як конкретні, добре ідентифіковані підприємства, від яких жадають пояснень, припинення зловживань, імовірно, відшкодування збитків і часом глибинних змін.
Загальний аналіз капіталістичної системи може підживлювати як політичну критику, — реформістську або революційну, — так і критику публічної політики, наприклад у питанні податків. Критика капіталістичного духу може надихати гуманістичні течії, зокрема й на підприємствах, коли йдеться про менеджмент та управління людськими ресурсами. Конкретизований секторальний підхід, де досліджуються конкретні підприємства, також дієвий. Менш ідеологічний і заангажований практичний метод більше імпонує суспільній думці. Він допомагає зменшити збитки, спричинені найрозкутішим неолібералізмом, і уникнути здичавіння нашого колективного життя.