Трупний сморід

Грайливо-романтичний підхід до «коньяку Сам Жене» не має права на існування. Бо в десятках тисяч страшних історій, безпосередньо пов’язаних із уживанням самогону, немає нічого ані грайливого, ані романтичного.

 

 

Село, в якому живе моя бабця, нічим не відрізняється від тисяч інших поліських сіл. Й люди навколо цілком звичайні. В дядька з хати навпроти – аж п’ятеро синів, усі змалечку при роботі. В сусідів праворуч син тільки один – привабливий хлопець, який постійно вовтузився із «самопальним» мотоциклом. Ліворуч – старенька хата, власник якої, самотній дід, так-сяк перебивався, підробляючи в односельчан.

 

Господар, котрий жив навпроти, помер більше року тому, не доживши до пенсійного віку. Причина смерті – рак, причина раку – пияцтво. З його п’ятьох дітей один повісився, другий сидить у в’язниці за зґвалтування в нетверезому стані, а наймолодшого регулярно забирають в психушку з «білою гарячкою». Любитель мотоциклів вже давно в могилі. Він потрапив до психлікарні після того, як однієї ночі підпалив газовий балон – хотів покінчити життя самогубством. І вже там втік з палати й повісився в садку. А коли помер сусід із хати ліворуч, все існування якого зводилося до пошуку чергової порції самогону, я був здивований, довідавшись, що йому не було й 60-ти років – а виглядав він на 80.

 

Перелік цих кошмарних випадків, що сталися лише в одному селі, можна продовжувати й далі. Жінка поверталася з п’яної гулянки, впала з кладки в річку й утопилася. Топилася довго, адже в цьому місці глибина менша ніж по коліно. Чоловік випив сурогатного самогону, йому стало погано, він сперся на паркан і помер – так і стояв мертвим, аж поки знайшли. П’яний дядько на велосипеді хитнув убік і потрапив під вантажівку просто посеред села – одразу насмерть.

 

Від самогону гинуть не лише ті, хто п’ють, але й ті, хто женуть й торгують. Мужні «підпільники Кіндрати», яких так хвацько прославив у своїй відомій пісні Андрій Миколайчук, регулярно ідуть на той світ, забиті власними ж клієнтами. А як виглядає тіло людини, котру ошпарило парою після того, коли із бака самогонного апарата зірвало накривку, я бачив на власні очі. Те, що ця історія не закінчилася трагедією – диво. Ну як, вам все ще здається, що самогон – невинна народна традиція, щось на кшталт плетіння кошиків з лози?

 

 

Дехто скаже: чому така прискіпливість до самогону, адже від магазинної горілки–«казенки» спитися й померти нітрохи не складніше. В теорії це, може, й так. Але практика свідчить – самогон зводить у труну набагато швидше. Цьому є кілька причин.

 

По-перше, самогон значно доступніший, ніж горілка. Мова йде не тільки про продаж – зараз купити «казенку» не проблема в будь- який час дня чи ночі. Та й у магазині, й у продуктовому кіоску, який продає горілку «з-під поли», клієнтові не видадуть плящину в обмін на вкрадену з чужого (а частенько й зі свого) подвір’я курку. Й у борг, як правило, теж не наллють. А для торгівлі самогоном такі процедури – звичне явище.

 

По-друге, самогон відчутно дешевший, ніж горілка – це товар для найбідніших. І нарешті, «цільова аудиторія» самогону п’є його не заради нюансів смакових відчуттів (як п’ють вино чи дорогу горілку), а просто, щоб «догнатися» якомога швидше. Й це породжує вже зовсім страшні випадки, коли торгівці самогоном свідомо додають до нього хімікати чи спиртовмісні сурогати заради «посилення ефекту». А через рік-півтора їхні клієнти починають вмирати пачками. Парадоксально, та засилля самогону, яке зараз просто нищить українське село, виникло внаслідок … горбачовської кампанії боротьби проти алкоголізму. Річ у тім, що горілка традиційно була частиною сільської «економіки» – і обмеження на продаж спиртного в країні призвело до сплеску самогоноваріння на селі.

 

Після розвалу СРСР, в умовах інфляції та системних затримок пенсій і зарплат торгівля самогоном стала основним джерелом доходу для багатьох родин: гнали на продаж ледь не в кожній другій хаті, майже безборонно: у влади були інші проблеми, ніж «щемити» самогонників.

 

 

Для мегаполісу «самжене» нині – інтелігентська забавка, така собі народницька екзотика. А от в менших містах і особливо селах досі відчувається відрижка 1990-х: там тотально спиваються самогоном. Люди, котрі могли би забезпечити собі й своїм родинам гідне життя (зараз для цього немає ніяких принципових перешкод), ідуть на той світ із залитими горілкою очима.

 

Де вихід із ситуації? Я бачу два – й обидва жорстокі. Перший – покоління, яке за сивухою вже не бачить іншого світу, просто вимре. Ще десять мільйонів, нам не звикати.

 

Другий – держава нарешті повинна запровадити радикальні заходи проти торгівців «самопальною» горілкою. Тюремний термін із конфіскацією майна. Женеш – у тюрму. Рано чи пізно це дасть результат.

 

Горбачовську антиалкогольну кампанію треба просто довести до кінця. Між іншим, як би її не ганьбили, вона мала позитивні результати: щороку народжувалося на 500 тис. малюків більше, ніж за попередні 30 років, а очікувана тривалість життя чоловіків зросла на 2,6 року. А поки держава на це не спроможна, кожному з нас варто було б запровадити для себе три прості правила: не купувати самогон, не гнати й не пити.