Такий результат виявився сюрпризом навіть для самої політсили, яка розраховувала максимум на подолання прохідного бар’єра. Принаймні соціологи твердили, що кращого результату не буде. Що вже казати про конкурентів, які одразу сприйняли це як прикре непорозуміння, з яким обов’язково треба щось зробити. І хоча «Самопоміч» ніби й вписувалася в тогочасну загальну канву постмайданної коаліції, з певністю сказати, чого можна очікувати від новоспечених парламентаріїв, тоді не брався ніхто. Адже фракція і справді була не лише дуже строкатою. На відміну від інших хоч і новостворених, та все ж переважно лише розбавлених новими обличчями та переформатованих старих політсил вона була такою собі солянкою чотирьох різних середовищ («Самопоміч», партія «Воля», батальйон «Донбас», експерти з РПР), представники яких часто навіть не були знайомі між собою. І оскільки ніхто не очікував такого результату, більшості з них насправді довелося знайомитися вже в парламенті, навіть не під час виборчих перегонів.
Процес гартування і притирання нової фракції виявився неймовірно складним. На це явно не розраховували неофіти, багато з яких на той момент і справді керувалися романтичними прагненнями змінити країну. Але зважаючи на те, що допомогти їм у цьому вирішили старші колеги, які відразу взялися опікуватися новенькими, процес дорослішання пішов доволі швидко, тільки не так, як того сподівалися вихователі. Замість планованого підкорення, а ще краще розколу фракції все закінчилося її виходом із коаліції. Як розповідає віце-спікер парламенту Оксана Сироїд, було кілька маркерів, коли стало зрозуміло, що жодні коаліційні угоди насправді не працюють і про пошук консенсусу не йдеться, якщо треба щось протиснути. «Коли ти потрапляєш сюди вперше і починаєш усвідомлювати, наскільки різниться те, що людям кажуть із трибуни, і те, що тут робиться, стає дуже соромно. Ми ж почали працювати, виходячи з презумпції, що всі такі, як ми, що кажуть, те й думають та роблять. Але швидко, буквально впродовж перших місяців, стало зрозуміло, що ми суттєво розходимося. Це такий дуже брутальний досвід, ти не знаєш, куди з тим соромом подітися. І мені здається, що люди ламаються, коли не говорять про цей сором і стають його частиною. Що допомогло і, думаю, врятувало кожного з нас, то це зв’язок із людьми. Коли починаєш їм усе це розказувати, усвідомлюєш, що не треба боятися казати правду, люди готові її чути і розуміти».
За два роки в результаті дорослішання фракція в парламенті втратила сім багнетів. Але це, переконані в політсилі, пішло лише на користь. Як мінімум вдалося позбутися «кротів», яким ставилося завдання встановити контроль над нею або розколоти її зсередини. Правда чи ні, але джерела Тижня в «Самопомочі» розповідають, що проблеми виникали вже на початковому етапі поділу портфелів та обрання керівництва. Перший номер списку Ганна Гопко претендувала очолити фракцію, але проти цього виступила значна частина її колег. Нібито просуванням Гопко займався Віктор Кривенко (п’ятий номер у списку, в минулому голова наглядової ради BIONIC University, головним грантодавцем якого є екс-регіонал Василь Хмельницький, а також керівник національних проектів «Технополіс» та «Національні парки України» скандальної агенції Владислава Каськіва), котрий планував влаштуватися при ній таким собі сірим кардиналом. Кажуть, що все це робилося не з власної ініціативи, а на замовлення політичних конкурентів. Але коли стало зрозуміло, що взяти під контроль фракцію таким чином не вдасться, то скористалися планом «Б» і почалася робота на розкол. Члени «Самопомочі» наголошують, що Кривенко навіть не приховував своєї мети (на День Незалежності 2015 року він нібито казав Володимирові Гройсману, що, на жаль, не зміг повністю розвалити фракцію), розхитування тривало досить довго й природно завершилося скандалом під час голосування за зміни до Конституції, коли фракція позбулася аж п’яти своїх членів.
Читайте також: Чому Самопоміч втрачає позиції
Стверджувати, що на цьому всі проблеми «Самопомочі» закінчилися, було б брехнею. Власне, навпаки, стали загострюватися. Посилився тиск на окремих депутатів і політсилу загалом, сталася трагедія на сміттєзвалищі в Грибовичах під Львовом, яка значною мірою підірвала авторитет лідера Андрія Садового й відповідно позначилася на партії. А з виходом «Самопомочі» з коаліції почалося ще й доволі серйозне, але вже відкрите протистояння з керівництвом країни, що сягнуло піка з розгортанням блокади окупованих територій, яку «Самопоміч» підтримала. Політсилу одразу звинуватили в тому, що це вона її організувала, щоб відвернути увагу від скандалу зі сміттям у Львові, що вона працює на ворога, а президент прямо пригрозив, що після калькуляції збитків виставить рахунок «Самопомочі» та іншим організаторам і промоутерам блокади. Ну й спроби відтягнути окремих депутатів, а часом і цілі організації на місцях навряд чи припинилися. Подейкують, начебто на вихід із фракції готується Наталя Веселова, якій приписують тісну співпрацю з Адміністрацією президента. Але це методи, що не надто діють, бо те жорстке протистояння, у якому нині перебуває партія, і той градус напруження довкола неї в результаті часто дають протилежний бажаному результат. І підозри щодо «Самопомочі» як незрозумілого утворення, котре протягло до Ради купу котів у мішку й невідомо куди дрейфуватиме та кому служитиме, зусиллями конкурентів помалу розвіюється. Якби вони працювали менш цинічно й більш продумано, можливо, досягли б своєї мети, адже в політиці існує презумпція недовіри. Хоч би що хтось зробив, це ставиться під сумнів. Так було і в «Самопомочі», особливо поки фракція не розпрощалася воднораз із п’ятіркою своїх членів. Із часом презумпцію недовіри вдалося перебудувати в презумпцію довіри, переконують у фракції. Нині вона все ще доволі строката, але більш монолітна, ніж на початку.
Читайте також: Взяли і не зробили. Чому реванш Вілкула став можливим
У «Самопомочі» жартують, що спроби відшукати в них якісь групи впливу, котрі між собою конкурують, марні, бо в них є лише два крила: революційне та консервативне. І проблема в тому, що в цих крилах відбувається постійне перетікання адептів залежно від питання, яке обговорюється. Сьогодні ти радикал, а завтра консерватор. Система ухвалення рішень також незвична — багаторівнева. Чи справді вона працює так, як декларується, важко сказати. Але окрім політради партії, яка складається з восьми людей і збирається регулярно то в Києві, то у Львові (коли відчувається необхідність поговорити), є ще провід — регіональна політрада за участю представників усіх обласних осередків. Він поки що нечасто задіюється. Але, наприклад, щоб прийняти рішення про вихід із коаліції, коли виникла потреба зрозуміти, як сприймають цю ідею люди на місцях, після дискусій у політраді було вирішено порадитися в ширшому колі. Крім того, є ще фракція в парламенті, фракції в обласних, міських і районних радах, осередки на місцях та громадські організації, що, як стверджують у «Самопомочі», працюють ледь не автономно, ніхто з вищого керівництва в їхні справи особливо не втручається. Цьогорічний з’їзд, який нещодавно відбувся, також мало вписується в канони вітчизняних політичних традицій. Він був неформатний, тривав півтора дня, більшу частину часу відведено для публічних інтерв’ю та панельних дискусій, а лідер партії виступав останнім, а не першим, як заведено. У такий спосіб намагалися залучити якомога більше людей до роботи й вибудувати ефективну систему комунікації та ухвалення рішень.
Вихід «Самопомочі» з коаліції дав старт відкритому протистоянню між нею та керівництвом країни, але повертатися назад там не збираються, хоч і нарікають, що працювати в парламенті стає дедалі важче, всі пропозиції від членів фракції відфутболюються. До того ж близького партнера в Раді, з яким можна було якщо не об’єднатися, то принаймні плідно працювати, там не бачать. Як не бачать його наразі й поза ВР, хоча насправді, як твердять експерти, сили чи окремі персони, з якими ця партія могла б порозумітися, у країні таки є. Зокрема, у середовищі малого чи середнього бізнесу. Запит на нове бачення та поведінку в політиці зростає.
У будь-якому разі «Самопоміч» нині чи не єдина політсила, яку президент критикує публічно й настирливо. Хоча сама партія навіть за цих обставин не втомлюється декларувати свою державницьку позицію, голосує за урядові законопроекти, виступає проти перевиборів президента чи ВР і готова підтримувати його ініціативи (які не йдуть урозріз із її баченням). Усе це має трохи дивний вигляд, хтось вбачає в тому підступ і хитрість, а комусь така політика імпонує. От тільки і вихід із коаліції, і війна на знищення насправді були запрограмовані. Адже, окрім перестановки фігур на шаховій дошці, у країні, по суті, мало що змінилося. Наявна система як не приймала, так і не приймає чужорідних тіл, виштовхуючи їх усіма способами.