Мар’яна Олійник редактор відділу "Політика"

Труднощі тлумачення

ut.net.ua
16 Квітня 2010, 00:00

На думку професора права, одного з авторів тексту Конституції України Віктора Мусіяки, популярний анекдот радянських часів про сантехніка, який заявив, що «треба міняти систему», донині актуальний. Рішення Конституційного Суду про легітимізацію коаліції слід розглядати, вважає експерт, на загальному тлі правового свавілля, яке отруює державу. Протиотрута – системна, а не «клаптиками», зміна законодавчої бази, причому громадянське суспільство не повинне віддавати цей процес на відкуп владі, яка завжди діятиме насамперед у власних інтересах.

У. Т.: Отже, КСУ визнав коаліцію «тушок». Ви чекали іншого?

– А чого можна чекати від суддів, яких змушували лазити на роботу через паркан? Упродовж останніх п’яти років – хоча до того й Кучма собі чимало дозволяв – масштаб антиконституційних дій президента Ющенка був вражаючим. Для нього Конституції як такої не існувало. Пригадуєте квітень 2007 року, указ про розпуск парламенту, після якого почалася вакханалія навколо КС? До слова, в мене на руках був висновок – справедливий – Конституційного Суду про неконституційність того президентського указу. Але Суду не дали можливості його оголосити. Водночас дехто з суддів – із деякими я говорив на цю тему – тоді старанно шукали можливості підсобити президентові…

Ось і зараз Конституційний Суд виніс рішення, вигідне чинній владі. Він мав би професійніше вирішити цю задачу. Не може закон – мається на увазі Закон про Регламент ВР – змінювати сутність Конституції. Не можуть депутати з фракцій, які не є учасниками коаліції, бути членами цієї коаліції! Я б іще зрозумів, якби КС наділив таким правом позафракційних депутатів… Вважаю, що пан Стрижак, порівнявши рішення КС із дитиною, яку її матір ніколи не назве неповноцінною, практично висловив своє ставлення до цього вердикту. Він просто Езоп!

Зрозуміло, і владі не личить надсилати суддям такі сигнали, які надсилав президент Янукович, кажучи, що він молиться за те, щоб КС легітимізував коаліцію.

Вітчизняне конституційне поле гірше, ніж заміноване, там мінери хоча б знають, де ставлять міни, а наші законодавці й можновладці, закладаючи вибухівку для своїх суперників, самі постійно підриваються на своїх же мінах… Повернутися в конституційне поле можна лише дотримуючись Конституції. Якщо КС ухвалює рішення, на професійний погляд, сумнівні, Конституцією передбачене припинення повноважень судді. Однак це не мусить бути чинником впливу на суддів. Конституційний Суд ще й формується за квотним принципом: президент своїх людей делегує, парламентські політичні сили – своїх, а потім журналісти підраховують, у кого скільки голосів…

Як на цьому тлі можна чекати від КС об’єктивних рішень, серйозно аналізувати його вердикти з погляду закону?

У. Т.: Наскільки ймовірно, що Віктор Янукович залучить Конституційний Суд до скасування політичної реформи 2004 року?

– Конституційний Суд – хоча чимало його рішень дають підстави чекати від нього будь-яких несподіванок – не може цього зробити. Є рішення самого КС, яке заклало підвалини для відмови задовольняти подібні вимоги. В 2007 році вже було подання від «Нашої України» і БЮТ до КС щодо визнання цих змін до Основного Закону неконституційними – Суд відмовив у відкритті впровадження. Через те, що треба було посилатися на закон, яким затверджувалася Конституція 1996 року, а не на зміни до Конституції 2004 року (відомий законопроект №2222). Ці зміни вже стали текстом Конституції, «влилися» до неї, а від закону №2222 лишилася тільки шкаралупка – то що ж, скасовувати шкаралупку?

Тому я вважаю, що будь-яке порушення питання про скасування результатів конституційної реформи 2004 року буде замахом на всю Конституцію, спробою антиконституційного перевороту. Будь-який прихильник стабільності влади й держави не може вітати подібних дій.

Віктор Ющенко свого часу сподівався, що в 2005-му він скасує політичну реформу, але не прорахував усе до кінця. Ще якийсь час, і я цього побоювався, можна було скасувати ці конституційні зміни: у 2005 році, до 1 січня 2006-го, поки вони не набули чинності. Але тодішня влада цей шанс проґавила.

У. Т.: Вважається, що політичну реформу Леонід Кучма і розпочав задля обмеження повноважень майбутнього президента Віктора Ющенка…

– Насправді наша країна могла стати парламентсько-пре­зи­дентсь­кою республікою ще в 2000–2001 роках. Під час акції «Україна без Кучми» мені запропонували стати посередником між владою та опозицією. Я зустрівся з Кучмою, він був надзвичайно знервований. У нього навіть виникали, я так зрозумів, думки кинути все напризволяще, піти у відставку. Він казав, що не може сісти за стіл переговорів із тим же Луценком, який ходить вулицями й кричить «Кучму геть!»… Зрештою ми дійшли висновку, що слід спробувати розпочати переговорний процес, в основу якого я пропонував покласти законопроект №0999, поданий за підписами представників різних політичних сил – Івана Зайця, Анатолія Матвієнка, Петра Симоненка тощо. У ньому йшлося про перехід до парламентсько-пре­зи­дентсь­кої республіки. Тобто «кучмізм», який вважали перешкодою для розбудови нормальної демократичної держави, можна було усунути ще десять років тому, спокійно, не в умовах боротьби, Майдану, форс-мажору, як це було зроблено в грудні 2004-го. Ми б уже давно забули про «хвороби зростання» й розвивалися далі європейським шляхом. Але переговорний процес зірвався внаслідок радикалізму тодішньої опозиції.

У. Т.: Сподіваєтеся, що нинішніх можновладців у їхньому прагненні узурпувати владу по всіх напрямках зупинять заклики не здійснювати антиконституційного перевороту?

– Я поки що не називав би це узурпацією… Вони гармонізувалися – інше питання, які наслідки ця гармонія матиме для держави… Зараз маємо від однієї політичної сили президента, главу уряду, уряд, парламентську більшість тощо. Це те, чого весь час прагнула помаранчева влада, що вже майже було у неї в руках, але гармонія всередині помаранчевого табору тривала впродовж кількох місяців 2005 року, надалі постійні чвари завадили цими можливостями скористатися.

Водночас я поки що не бачу перспективи найближчим часом хоча б розпочати реальний процес формування системи влади в інтересах суспільства, а не в її власних. Застосування можновладцями візантійських методів – не в інтересах держави. Нам треба бути готовими до багатьох випробувань, і я не певен, що ми зуміємо їх пройти, зберігши свою цілісність, державність…

У. Т.: А чи можливо попередити й відвернути антиконституційні дії нинішньої влади?

– Інститути громадянського суспільства мають не чекати дій влади, а консолідувати сили різних суспільних груп, місцевого самоврядування, напрацьовувати своє бачення шляхів розвитку й нав’язувати його владі. Поки не надійде таких потужних сигналів знизу, нічого не буде.

Маємо також системно ­завершити конституційну реформу. Доручати владі цей процес не варто – за своєю природою вона намагатиметься розробити текст, прийнятний для неї. А необхідно, щоб він був прийнятний для суспільства. Тому є ідеї створити Конституційну асамблею або Конституційні збори, тобто орган максимально професійний і максимально незалежний від влади. Завершити цей процес мусить парламент, винісши розроблені зміни до Основного Закону на всенародний референдум.[1788]

 
БІОГРАФІЧНА НОТА

Один із авторів тексту Конституції України.

Автор, співавтор понад 120 наукових праць.

Народний депутат України II та IV скликань (вдруге – від блоку «Наша Україна»).

11.1995–06.1996 – постійний пред­ставник президента України у ВР.

10.1996–04.1998 – заступник голови ВР України.

У 1999 році очолює новостворену партію «Вперед, Україно!»

Професор Києво-Могилянської академії.