23 березня в Брюсселі на міжнародній інвестиційній конференції НАК «Нафтогаз України» презентував проект модернізації газотранспортної системи країни. Відповідні роботи розраховані на 5–8 років і, за інформацією заступника міністра палива та енергетики Сергія Павлуші, обійдуться у $2,5 млрд. Гроші мають піти на модернізацію газоперекачувальних станцій, підземних сховищ і підтримку надійності лінійної частини українських газопроводів.
Про стан ГТС
За інформацією джерел, наближених до керівництва Кабміну, на початку 2006-го сплив термін амортизації близько 29% українських газопроводів, 60% комунікацій газотранспортної системи (ГТС) перебували в експлуатації від 10 до 33 років. Кожен третій агрегат із перекачування газу відпрацював моторесурс і потребує реконструкції. 11,6 тис. км газових мереж (близько 7%) і 4,9 тис. газорегуляторних пунктів (близько 14%) експлуатуються більше відведеного амортизаційного терміну. У 2005 році балансові втрати газу при транспортуванні по ГТС України становили 1,06 млрд м3 (0,5% загального обсягу, що надійшов у країну).
Відтоді стан ГТС лише погіршувався, оскільки доходи ДК «Укртрансгаз» від транзиту стрімко знижувалися. Річ у тім, що під час транспортування російського газу до Європи ДК витрачає близько 7 млрд м3 газу на рік. У 2007-му технологічний газ подорожчав на $40 (з $90 до $130/тис. м3), у 2008-му – ще на $49,5, а ставка транзиту зросла тільки в 2008-му (з $1,6 до $1,7 за тис. м3 на 100 км). «Низьку ціну на транспортування газу з Росії до ЄС Україна компенсувала низькими цінами на блакитне паливо для внутрішніх споживачів. По суті, за рахунок Укртрансгазу оплачували субсидії бізнесу та населенню, а компанія не мала змоги виділяти достатньо грошей на модернізацію ГТС, – каже Володимир Омельченко, провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова. – На ці потреби щороку слід виділяти щонайменше $500 млн, а реально протягом кількох років ці статті витрат фінансували на 25–30%». «Принаймні третину грошей, які виділяли на ГТС, розкрадали, – розвиває тему Олександр Тодійчук, президент Київського міжнародного енергетичного клубу Q-club. – Саме тому потрібних регламентних робіт із підтримки ГТС у належному стані не виконували, технічні кондиції системи почали погіршуватися, і країни Євросоюзу всерйоз занепокоїлися».
Ще 2007 року експерти ЄС провели технічний аудит стану ГТС України і визначили обсяг необхідних інвестицій – €5 млрд. Певний час Нафтогаз розраховував отримати кошти як спонсорську допомогу, але зрештою країни – члени ЄС вирішили надати кредит. Точніше, Єврокомісія висловила готовність провести переговори з міжнародними фінансовими установами, щоб ті надали гроші на вигідних умовах. Українська сторона має гарантувати, що:
– кредити використають за призначенням;
– ГТС підтримуватимуть у належному стані після модернізації;
– без участі інвесторів не буде створено газотранспортного консорціуму (надалі – ГТК).
Остання вимога головна.
Три сценарії
Власне, якщо сприймати вимоги Єврокомісії буквально, то потрібно визнати, що Україна нездатна їх виконати. Річ у тім, що ГТК вже існує у формі російсько-українського ТОВ «Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України». Щоправда, чи не єдиним досягненням цієї структури поки що є розробка ТЕО будівництва транскарпатської гілки газопроводу Богородчани – Ужгород. Натомість є безліч поглядів на перспективи розвитку ГТК.
Офіційний Київ пропонує партнерам по консорціуму брати в паритетне управління всі нові гілки транспортування газу, а наявну ГТС залишити у власності України. До кризи аргументи на користь цієї схеми видавалися цілком логічними – ЄС щороку нарощував споживання блакитного палива на 10–15 млрд м3, а пропускну спроможність ділянки перевалу через Карпати (довжина гілки – 256 км) можна було збільшити з 5 до 19 млрд м3 газу, забезпечивши постачання до ЄС додаткових обсягів газу. Але цей проект так і залишився на папері.
Російський погляд на перспективи консорціуму – надати ГТС у паритетне управління Нафтогазу і Газпрому. Як зазначав заступник голови правління Газпрому Алєксандр Мєдвєдєв, за умови створення такого консорціуму російська сторона готова інвестувати у розвиток і модернізацію української ГТС $8 млрд протягом трьох років, а також продавати газ Україні за пільговою ціною. «Створення такого консорціуму може призвести до посилення залежності Євросоюзу від постачання енергоносіїв», – заявив Мірек Тополанек, прем’єр-міністр Чехії. «Росія намагається прибрати Україну як посередника зі схеми постачання газу й поставити транзит до Західної Європи під свій контроль. При цьому РФ сильніше впливатиме на європейську політику і спробує втягнути ЄС у протистояння з Україною», – вважає Кліфорд Гедді, провідний спеціаліст Brookings Institution. Та після укладання договору про купівлю газу до 2019 року за формульною ціною між Газпромом і Нафтогазом економічний сенс створення такого консорціуму втрачено.
Європейський погляд – створення системи балансів і противаг. Суть цього підходу полягає в залученні до консорціуму третьої, європейської сторони. Своїм корінням схема сягає травня 1998 року, коли у Відні було підписано двосторонній протокол між урядом України та Світовим банком. Тоді ж уперше сформульовано базові засади створення багатостороннього ГТК. Варіантів такого підходу безліч. Основний – Нафтогаз (40% акцій) + Газпром (30%) + західна сторона (30%).
Альтернативні варіанти розвитку ГТК – в обмін на спільне управління ГТС Україна отримує право видобувати газ у РФ з гарантією його транзиту до російсько-українського кордону та залучення до трьохстороннього консорціуму США (з рівним розподілом акцій) – викликають заперечення з боку Газпрому.
ГТК у законі
Утім початок інвестування в ГТС України не означатиме автоматичного наповнення ГТК економічним змістом. Це взагалі неможливо з огляду на українське законодавство. Зокрема, заборонена будь-яка реорганізація чи приватизація державних підприємств магістрального трубопровідного транспорту. Забороняються відчуження основних фондів відповідних держпідприємств, передача їх із балансу на баланс, у концесію, оренду, лізинг, заставу, управління, вчинення будь-яких дій, що можуть призвести до відчуження фондів та акцій цих підприємств, а також основних фондів й акцій НАК «Нафтогаз України», дочірніх та заснованих нею підприємств і газосховищ (окрім випадків, коли результатом таких дій є створення держпідприємств, 100% яких перебувають у державній власності України).
Якщо Нафтогаз отримає кредити на модернізацію ГТС України за сприяння Євросоюзу, це означатиме, що без європейських інвесторів ГТК навряд чи працюватиме. На перший погляд, ця схема вигідніша для України, ніж паритетне управління ГТС із росіянами, але не потрібно забувати, що Газпрому належать значні пакети акцій 18-ти газових підприємств Євросоюзу та Швейцарії. А компанія «Е. ОН Рургаз», що нібито не проти взяти участь у такому консорціумі, взагалі має давні, міцні й напрочуд дружні відносини з російським монополістом – зараз вони спільно будують Північноєвропейський газопровід в обхід України по дну Балтійського моря. Реалізація європейської схеми консорціуму, найімовірніше, зробить Україну з її транзитними потужностями заручником продавця (зацікавленого в максимізації прибутку за рахунок зменшення ціни транспортування газу) і покупця (який прагне якомога вигідніше купувати газ, зокрема за рахунок зменшення транзитної складової ціни).