На одному з ток-шоу депутатка від ПР Інна Богословська, відома своїми полум’яними звинуваченнями Юлії Тимошенко в усіх гріхах, заявила, що за її «принципову позицію» їй… погрожують убивством.
Погроза вбивством державному діячеві карається законом, і охоронці порядку відреагували блискавично. Але дещо дивно. Замість того щоб задіяти технічні можливості для пошуку автора погроз, столична міліція 30 червня викликала на допит керівництво УП. Після розмови зі слідчим журналіст газети Сергій Лещенко повідомив, що, на його думку, справа полягає в самопіарі Богословської, а може, і в пошуку владою нових шляхів тиску на незалежні ЗМІ.
«МОЧИТЬ В ІНТЕРНЕТІ»
Рік тому письменник і блогер Олег Шинкаренко розмістив у своєму Живому Журналі фотографію із зображенням Віктора Януковича і риторичне запитання внизу про те, хто ж і коли нарешті вб’є президента. 30 липня до нього підійшли троє, представилися працівниками СБУ й запросили «на бесіду».
Просто так бесідувати Шинкаренко не схотів, але наступного дня йому вручили офіційну повістку. Поспілкувавшись зі слідчими, блогер написав пояснювальну записку, в якій називав свої дії «виявом емоцій». Незабаром запис із ЖЖ Шинкаренка зник. Сам письменник запевняв тоді, що його не видаляв, на його думку, це могли зробити ті ж таки правоохоронці.
Та історія стала першою гучною спробою українських спецслужб протидіяти політичному онлайн-екстремізму, як вони його собі уявляють. Відтак вона спричинила гучний скандал: за Шинкаренка врешті-решт навіть «заступився» сам Янукович, який заявив, що «не підтримує» в цій справі дій СБУ.
Між тим обговорення скандалу в мережі розділило інтернет-спільноту: одні вважали подію виявом цензури, інші вимагали від влади жорсткіших кроків проти опозиційно налаштованих блогерів. Біда в тому, що з інтернет-коментарями достеменно невідомо, йдеться про вияв чиєїсь громадянської позиції чи про банальну роботу.
Ігор (ім’я змінено) ще 2008 року підробляв «інтернет-тролем». Тобто платним коментатором політичних сайтів на користь однієї з політичних сил. Тоді за таку роботу платили від $200 до $450. «Щотижня я надсилав кураторові електронною поштою список своїх коментарів із зазначенням статей і часу, відповідно до чого мені нараховували гроші, які передавали в конвертах».
Ігор стверджує, що від кураторів надходили також «темники» – про що і в загальних рисах як треба писати.
Зазвичай механічно виконуючи таку роботу, «тролі» не надто переймаються раціональною аргументацією. Відтак найлегшим способом критики стають банальні обр?зи. А там недалеко й до екстремізму, зокрема розпалювання ворожнечі на національному, релігійному чи іншому ґрунті.
Понад те, в українському сегменті інтернету діють цілі групи «тролів», для яких розпалювання такої ворожнечі є головним змістом роботи. За результатами нещодавнього дослідження Київського міжнародного інституту соціології, ненависницькі й агресивні послання містяться в 70% (!) читацьких відгуків на політичні теми. При цьому, наприклад, у 18% коментарів на адресу мешканців Західної України є заклики до їх фізичного знищення, у той час як такі заклики щодо представників Сходу «практично не трапляються».
Це свідчить, найімовірніше, не про регіональні відмінності в толерантності, а про організацію спланованих кампаній ненависті. Тим більше що часто вони провадяться з-за кордону. Ще в серпні 2009 року головний редактор агентства УНІАН Олександр Харченко описав цю проблему в статті «Мочить хохлів в Інтернеті – єсть така робота». Зокрема, розкрив тактику «тролів»-провокаторів, які підписуються мешканцями українських міст (й іноді навіть пишуть українською), тоді як їхні IP-адреси зареєстровано в РФ.
Утім, якщо способи протидії ксенофобам із «братнього» зарубіжжя різко обмежені, з власними кібер-екстремістами і держава, і суспільство боротися можуть і мають. Питання в тому як.
СПРАВА НЕ ДЛЯ ВЛАДИ
Найпростіші методи – максимальне державне регулювання інтернету із суворим обмеженням цілих його сегментів, зокрема соціальних мереж. Так діють у Білорусі, Китаї та інших авторитарних країнах. Кібер-контроль посилюється репресивним судочинством: нещодавно, приміром, в Ірані блогера засудили за «антидержавну пропаганду» до 19 років тюрми.
Очевидно, що для України такі методи неприйнятні. Тож влада начебто шукає інші способи протидії онлайн-екстремізму. Так, спираючись на цитоване вище дослідження КМІС, нардеп-регіонал Олександр Фельдман заявив про підготовку закону, який дозволить силовикам боротися з інтернет-злочинністю та ксенофобією.
Яким буде цей документ, поки що сказати важко. Водночас у тій самій Росії таке законодавство вже діє. Тамтешні онлайн-ЗМІ зобов’язані самотужки стежити за змістом коментарів на своїх сторінках. Якщо вони цього не роблять, отримують попередження уповноваженого органу «Роскомсвязьнадзор», після чого відповідне медіа можуть просто закрити.
Провести межу між боротьбою з кібер-екстремізмом і цензурою вкрай важко. «Це небезпечна тенденція. У Білорусі та Казахстані неугодні владі видання цілеспрямовано закривають за коментарі», – каже народний депутат від БЮТ Андрій Шевченко. За його словами, є випадки, коли провокатори «однією рукою пишуть на опозиційному сайті екстремістський коментар, а іншою – заяву в органи».
Спроби керівництва держави контролювати інтернет депутат називає ознакою тоталітарного режиму. Шевченко також нагадує, що у ВР ще рік тому подано урядовий законопроект про реєстрацію інформагентств, який, у разі його прийняття, змусить реєструватися навіть звичайних блогерів, адже чинне законодавство надто широко тлумачить саме поняття «інформагентство». «Якщо ухвалять такий закон, тиснути на мережу буде значно легше», – зауважує народний обранець, наголошуючи, що опозиція домагатиметься відкликання документа.
Поки що, втім, контролювати блогосферу складно, не кажучи вже про коментаторів статей. «Якщо правоохоронці захочуть притягти до відповідальності конкретного блогера, вони це зроблять», – зазначає редактор просвітницького інтернет-видання MediaSapiens Андрій Черніков. – «Але фізично обсяги повідомлень у мережі такі, що поставити все на контроль неможливо».
Згоден із ним і згаданий вище блогер Олег Шинкаренко. «Реєстраційна машина в разі її створення буде паралізована. І це ще одна причина, чому вона не потрібна. Що ж до «тролінгу», то він мав би становити інтерес хіба що для податкової, адже інтернет-провокатори отримують гроші в конвертах», – іронізує він.
На думку пана Чернікова, боротьба з екстремістами в мережі має стати справою самих медіа. «Потрібна серйозна реєстрація учасників дискусій», – вказує він. За останні два роки більшість провідних українських онлайн-ЗМІ зробили певні зрушення в цьому напрямі. Серед них – введення реєстрації, яка дозволяє «забанити» коментатора (позбавити його доступу до коментарів або взагалі до сайта), а також висвічує його IP-адресу та місто перебування.
Звичайно, такі методи не дають достатніх гарантій проти спрямованих атак, та й технічно приховати свою справжню IP-адресу не так і складно (методи, які дають змогу все-таки встановити істину, є, але це досить клопітна справа). Водночас досвідчені юзери завдяки реєстрації та вказівці IP-адрес завжди можуть визначити, хто є хто, принаймні відрізнити «тролінг» від щирого «крику душі».
Оптимальний рецепт боротьби з кібер-екстремізмом в усіх його виявах Тижню, схоже, дав Олег Шинкаренко: «Нормальним людям треба просто не звертати на провокаторів уваги».