Той самий козацький собор, на реставрацію якого свого часу збирав гроші Дмитро Яворницький і який описав Олесь Гончар у забороненому радянським керівництвом романі. Цей величний храм було збудовано за наказом останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського коштом Війська Запорозького. Ще у 1773 році запорожці закупили «чотири плоти дерев’яні» (559 соснових та дубових колод) і сплавили деревину по Дніпру до гирла Самари. Будівничий Яким Погрібняк спочатку зробив «проект» – макет собору з болотяної трави-ситнягу. Ймовірно, існувала необхідність точно розрахувати конструкції, оскільки майстер взявся за небувалу справу: загалом багатозрубні храми були в Україні традиційними, проте ще ніхто не намагався звести 9-зрубний собор, кожен зі зрубів якого увінчував би окремий верх. Зусилля будівничого та його безіменних помічників не були марними: в лихі часи, незадовго до ліквідації Січі, далеко від загальновизнаних культурних осередків постала найбільша в Україні й одна з найбільших у Європі дерев’яна церква. Але річ не тільки в розмірах: вишукана гра пропорцій, урівноваженість об’ємів, вибагливий силует дають змогу вважати Троїцький собор одним із найвеличніших витворів українського бароко.
Матеріал друкованого видання
№ 13 ( 74 ) від 3 Квітня
Перейти до змісту