Калле Муулі продовжує серію публікацій про досвід Естонії в посткомуністичній трансформації. Її приклад у переході від соціалізму до ринкової моделі економіки та правової держави, дерадянізації всіх сфер життя є доволі показовим для України.
Жодних сюрпризів і цього разу: 7 серпня працівники Поліції безпеки заарештували свого колишнього колегу Владіміра Вейтмана за підозрою в державній зраді на користь Росії. Він був технічним спеціалістом естонської спецслужби від 1991 до 2011 року. Обіймаючи цю посаду, хоч і не мав повноважень приймати рішення на управлінському рівні, однак за характером своєї роботи володів інформацією про об’єкти стеження, місця встановлення відповідних пристроїв тощо. Генеральний прокурор оцінив завдану Вейтманом шкоду як зіставну з тією, що її мав компенсувати Герман Сімм – працівник Міністерства оборони Естонії, заарештований восени 2008 року (див. Тиждень, № 9/2013).
Вейтман – уже третій російський шпигун, викритий у країні за останніх півдесятиліття. Торік у лютому, менш ніж за чотири роки після арешту Сімма, працівники Поліції безпеки затримали іншого свого колегу, а саме 43-річного Алексея Дрессена з його дружиною Вікторією в Талліннському аеропорту, де підозрювані збиралася сісти на літак і передати, як виявилося, наступний пакет таємної інформації східному сусідові. На той час Дрессен мав 20-річний стаж роботи в Поліції безпеки.
Між справами всіх зрадників – Сімма, Дрессена та Вейтмана – багато спільного. Кожного з них російська розвідка найняла в середині 1990-х, коли він сидів у доволі невисокому кріслі. Естонська держава була молода й мала слабкі безпекові та розвідувальні структури. Усі троє працювали на Москву тривалий час – не менше 10 років – перш ніж були заарештовані. У 2011-му Вейтман вийшов на пенсію, однак припускають, що його діяльність була загальмована ще раніше. Усі троє зрадників до відновлення незалежності Естонії служили в радянських правоохоронних органах. Зокрема, Сімм і Дрессен за часів окупації були міліціонерами, а Вейтман технічним спеціалістом, що обслуговував у Естонії операції КГБ в 1980–1991 роках. Звісно, естонській Поліції безпеки було відоме кагебешне минуле останнього. Коли 1991 року КГБ й Естонська РСР припинили існування, вона успадкувала центр прослуховування та багато іншого обладнання для таємного стеження від комуністичних спецслужб. Крім учорашніх чекістів, ніхто в Естонії не вмів працювати з цією апаратурою. Не маючи альтернативи, довелося найняти 14 колишніх спеціалістів КГБ, зокрема і Владіміра Вейтмана.
Залучення цих 14 «спеців» було винятком із правила для Поліції безпеки, а необхідність такого кроку обговорювали в 1993-му навіть у парламенті – лідери держави вирішили не використовувати колишніх структур КГБ для створення естонських безпекових служб. Основний принцип: довіра важливіша за досвід. Обізнаність і вміння приходять із часом. Попервах в естонській Поліції безпеки та розвідці працювали молоді й недосвідчені працівники, але вони були віддані й готові вчитися. Брак досвіду роботи в лавах радянських «попередників» вважали перевагою, а не мінусом.
Більшість країн Європи, які перебували в зоні впливу Кремля, обрала зовсім інший шлях. Наприкінці 1990-х деякі колишні республіки й сателіти СРСР дозволяли працювати у своїх розвідслужбах численним агентам, вишколеним за комуністичних часів у КГБ. Одним із ключових чинників швидкої та успішної західної інтеграції Естонії було те, що країна почала з чистого аркуша. Спочатку саме через це службам безпеки країни бракувало досвіду, але вони були структурами абсолютно відмінними від їхніх аналогів у інших європейських країнах.
Факт, що за короткий період схоплено трьох зрадників, мабуть, свідчить про вразливість Естонії, а також про те, що росіяни мають у ній більше доступу до державних таємниць, ніж деінде. Однак, якщо подивитись на досвід Заходу у викритті шпигунів, то можна дійти протилежного висновку.
У нових країнах НАТО подеколи виявляли російських агентів, звідти висилали деяких дипломатів, однак за останні 15 років жодної особи, що пов’язана з розвідкою, там не заарештували за шпіонаж. Було б наївно думати, ніби агентурна мережа Кремля не змогла проникнути в інші структури, окрім естонської Поліції безпеки. Тож арешт трьох шпигунів відповідною службою саме цієї країни свідчить радше про те, що вона краще за інших членів колишнього соцтабору дає собі раду з пошуком ворожих агентів.