«Туреччина має зробити вибір: вона хоче лишатися критично важливим партнером у найуспішнішому в історії військовому альянсі чи ризикнути безпекою цього партнерства через такі незважені рішення, які підривають наш союз» — так 3 квітня віце-президент США Майк Пенс прокоментував придбання Анкарою російських зенітно-ракетних систем С-400 «Тріумф». Цей коментар американського політика був доволі символічним, адже пролунав під час офіційних заходів, присвячених 70-річчю НАТО у Вашингтоні. Крім заяв Сполучені Штати зробили й доволі конкретні практичні кроки: призупинили поставку до Туреччини обладнання для винищувачів F-35. Раніше під час слухань у Конгресі США міністр оборони Патрік Шенеген заявив, що Туреччина потрібна Америці як партнер у програмі F-35, але лише за умови, якщо Анкара придбає американські комплекси ППО Patriot.
Турецька сторона відреагувала дещо неоднозначно. З одного боку, міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу заявив, що російська ЗРС не становить загрози для озброєння та військової техніки США чи НАТО. При цьому він нагадав, що Анкара навіть запросила представників Сполучених Штатів взяти участь у технічній робочій групі, яка має це перевірити. Крім того, запевнив партнерів по Альянсу, що С-400 не будуть інтегровані до об’єднаної системи ППО НАТО. З другого боку, віце-президент Туреччини Фуат Октай у Twitter написав майже дзеркальну відповідь на слова свого американського колеги Пенса: «Сполучені Штати мають зробити вибір. Вони хочуть лишатися союзником Туреччини чи ризикнути нашою дружбою, приєднавшись до сил терористів і підірвавши захист партнерів по НАТО проти їхніх ворогів». Під терористами, вочевидь, малися на увазі сили курдів, яких Америка підтримує в Сирії, а Анкара, своєю чергою, вважає загрозою, яка має бути знищена.
Читайте також: Туреччина між двома "друзями"
За офіційною версією Туреччини, російські системи ППО будуть призначені саме для захисту від загроз із боку курдів та ісламістів, а також від наслідків конфліктів у сусідніх Сирії та Іраку. Наразі немає офіційних повідомлень про те, що на озброєнні в курдських повстанців є тактична та стратегічна авіація або крилаті чи балістичні ракети. Тому така позиція Анкари видається трохи дивною. Хоча країна справді зазнала кілька ракетних атак із боку терористичних сил «ІДІЛ», які перебували на півночі Сирії. У 2016-му внаслідок ударів загинуло близько 20 цивільних осіб. З нещодавніх прикладів — у січні 2018 року турецьке місто Кіліс знову було обстріляне з боку Сирії, але для завдання удару було використано три снаряди, від яких постраждало тільки два будинки та одна крамниця. Масштаб руйнувань та кількість потерпілих можуть приблизно свідчити про використані боєприпаси. У більшості випадків ідеться про РСЗО, що підтверджено й турецькими військовими, які звітували про знищення пускових установок типу радянської «Катюші» (БМ-13), що належали «ІДІЛ». Навряд чи з такою загрозою можна боротися з допомогою С-400.
Вперше турецька сторона заявила про можливість закупівлі російського озброєння наприкінці 2016-го, лише через рік після відомого інциденту зі збитим російським літаком Су-24, який надзвичайно вплинув на двосторонні відносини між Анкарою та Москвою. Таке придбання вписувалося в тодішню турецьку політику зближення з Росією на знак примирення та погіршення відносин із західним світом через відмову видати Фетхуллаха Ґюлена, якого Анкара вважала організатором перевороту в 2016-му. А вже наступного року з’явилася вже конкретика: у серпні президент Туреччини Реджеп Ердоган офіційно підтвердив підписання угоди та здійснення платежу, йшлося про контракт у розмірі $2,5 млрд. Це відбулося на тлі численних попереджень і застережень з боку Сполучених Штатів, керівництва НАТО та європейських країн, зокрема Німеччини.
Водночас Америка наполягала на своєму варіанті — ЗРК Patriot, який хоча й використовується багатьма членами Альянсу, але є дорожчим за російський аналог. Так, у грудні 2018 року Агентство зі співпраці в сфері безпеки та оборони (Defense Security Cooperation Agency, DSCA), що є підрозділом Міністерства оборони США, отримало офіційний дозвіл на продаж Туреччині систем Patriot у відповідь на запит Анкари. Йдеться про 80 ракет MIM-104E та 60 ракет PAC-3 MSE, а також радари, електростанції, низку допоміжного обладнання, запчастини та обслуговування. Вартість американської системи, за повідомленням DSCA, становить $3,5 млрд. На цьому вкотре наголосив Ердоган 5 квітня цього року, сказавши, що США не змогли надати привабливішої пропозиції, ніж Москва. Хоча наразі Туреччина не відмовляється остаточно від американських ракет, розглядаючи можливе придбання комплексів на додачу, а не замість російських.
Читайте також: Легітимізація зла
Розгортання російської системи в Туреччині може мати певні негативні наслідки. Перший і найочевидніший: вона несумісна з американськими та європейськими аналогами, які стоять на озброєнні в інших країнах — членах НАТО. Відповідно включити це озброєння до загальної системи ППО Альянсу політично недоцільно й технічно складно. Другий момент: продаж комплексу ППО — це не лише безпосередньо ракети. Йдеться й про сервісне обслуговування та ремонт, підготовку військових, навчальні пуски тощо. Усе це можуть робити лише представники виробника — російського НВО «Алмаз», а також представники ЗС РФ. Отже, це відкриває доступ росіянам до військових об’єктів другої найбільшої сили в НАТО й створює додаткову політичну залежність Анкари від Москви. Третій імовірний момент: не слід виключати наявність прихованих «закладок» у російському обладнанні, яке Кремль може використовувати для перехоплення чутливих даних. Четвертий ризик політичний, адже таке придбання Анкари й особливо її принципова позиція з цього питання, не виключено, коштуватимуть країні членства в Альянсі, на що вже встигли натякнути у Вашингтоні. Розкол у НАТО та виключення з блоку сусіда по Чорному морю — найкращий із можливих подарунків Кремлю.
Як це може вплинути на Україну? Останнім часом, попри потепління між Анкарою та Москвою, українсько-турецькі відносини, особливо в сфері безпеки та оборони, переживають певний підйом. Від часів анексії Криму Туреччина послідовно підтримує територіальну цілісність нашої країни, голосує за українські резолюції в ООН, надає медичну й технічну допомогу Києву. У лютому 2016 року український і турецький уряди підписали угоду про військову та фінансову допомогу. Тоді йшлося про передачу польового шпиталю та кредит у розмірі $50 млн. У лютому 2019-го міністр закордонних справ України Павло Клімкін анонсував спеціальну допомогу для ЗСУ з боку Туреччини. «Йдеться про серйозну допомогу в найближчі роки… Про серйозні суми, серйозні напрями, про десятки мільйонів доларів», — заявив він без уточнення деталей. У березні цього року посла України Андрія Сибігу було визнано найактивнішим іноземним дипломатом у Туреччині.
Читайте також: Die Welt: криза мультилатералізму, соєві боби проти Трампа та перемога Ердогана
Крім того, Туреччина є однією з небагатьох країн, які погодилися на продаж сучасного озброєння та військової техніки Україні. Так, у 2017-му ми підписали угоду про придбання радіостанцій Aselsan турецького виробництва для потреб військових та Нацполіції. Також у березні цього року голова Нацполіції Сергій Князєв заявив про намір замінити радянські автомати Калашнікова, які стоять на озброєнні відомства, на сучасніші пістолети-кулемети Heckler&Koch MP-5. І хоча представники німецького концерну заперечили ведення переговорів, пізніше з’ясувалося, що йшлося про контракт із турецькою компанією, яка випускає цю зброю за ліцензією. А найбільш значущим можна назвати угоду про поставку в Україну ударних безпілотників оперативно-тактичного рівня Bayraktar TB2 турецької компанії Baykar Makina. Переговори щодо можливості придбання цього комплексу розпочалися під час офіційного візиту до Туреччини української делегації на чолі з президентом Порошенком у листопаді 2018 року.
Пізніше переговори підтвердив і секретар РНБО Олександр Турчинов, наголосивши на потребі в такому класі БПЛА, які можуть не лише спостерігати за противником, а й за потреби завдати йому удару, тоді як український ВПК випускає переважно розвідувальні дрони. 26 січня концерн «Укроборонпром» офіційно повідомив про підписання контракту на поставку 12 БПЛА Bayraktar TB2 за $69 млн. Ця угода є фактично першою для нашої країни на придбання летального озброєння такого класу за кордоном, адже раніше були поставки тільки снайперських гвинтівок і протитанкових ракетних комплексів Javelin. Крім власне БПЛА та станцій управління ведуться переговори про можливе озброєння цього комплексу високоточними керованими ракетами українського виробництва. Уже 20 березня перші БПЛА були урочисто передані до ЗСУ в Старокостянтинові Хмельницької області. Також проведено успішну навчальну стрільбу, що підтвердила високі характеристики комплексу.
Отже, Туреччина є важливим партнером України як на дипломатичному, так і на військово-промисловому фронті. Купівля турецького озброєння поступово наближає нашу країну до омріяних стандартів НАТО. Саме тому погіршення відносин між Анкарою та Вашингтоном через російські комплекси ППО може мати певний вплив і на Київ. Як буде змушена діяти Україна в такому випадку? Кого мусимо обирати з-поміж двох союзників? Наразі це більш риторичні питання, але українська дипломатія вже зараз має розмірковувати про можливі дії за будь-якого варіанта розвитку подій.