4 жовтня 1957 року він запустив у космос перший штучний апарат «Спутник-1», а через місяць — «Спутник-2» із собакою Лайкою на борту. Двобій за панування в космічному просторі відбувався на повних обертах, однак американці тоді відчутно поступалися.
Замість тріумфу Америка змушена була проковтнути ще одну гірку пігулку. «Совєти» їх знову обігнали: 12 квітня 1961 року Юрій Ґаґарін облетів планету й через 108 хвилин благополучно приземлився на Землю. Через день президент США Дж. Ф. Кеннеді скликав у Білому домі стратегічну нараду. В холодній війні потрібно було досягти значних успіхів, і тоді він перейнявся питанням, чи змогли б американці першими приземлитися на Місяці. «Вважаю, що до кінця десятиліття ця нація повинна присвятити себе найважливішій меті — висадити людину на Місяці та безпечно повернути її на Землю. Прошу Конгрес та всю країну дати згоду на цю подорож».
Читайте також: Східна дипломатія, західні тренди
У президента не було іншого вибору, як покластися на можливості інженерів Національного космічного агентства США (NASA). Адже серед них працював також і геніальний мозок із Німеччини — Вернер фон Браун. Батько балістичної ракети «Фау-2», за допомогою якої Гітлер хотів повернути хід Другої світової війни на свою користь. Саме цей учений зміг би розробити надпотужну суперракету, щоб доставити американців на Місяць. США та СРСР прагнули здобути секрети виготовлення балістичних ракет «Фау-2», котрими нацисти наприкінці війни обстріляли Лондон. Звісно, йшлося про потребу мати зброю, фабрики, лабораторії, полігони та документацію. Але насамперед ішлося безпосередньо про німецьких учених. Нацистське керівництво навесні 1945 року перемістило кілька сотень фізиків та конструкторів із Пенемюнде, що на півночі країни, до Баварських Альп, куди незабаром прибули військові США. Американці ж перевезли затриманих учених до Гарміш-Партенкірхена, що поблизу австрійського кордону.
Вернер фон Браун написав для США докладний звіт про свою попередню діяльність і водночас виклав свої подальші плани. Окрім використання ракет у військових цілях він також згадав про можливість польоту на Місяць. Спочатку командування армії США вагалося, але врешті-решт вирішило залучити до своїх лав понад 100 найкращих німецьких учених та конструкторів. Згідно з наказом президента США Гаррі Трумена, це мали бути особи, які не були тісно пов’язані з режимом Гітлера. Наприкінці 1945-го таємна служба США вивезла групу німецьких учених до Нью-Мексико на півдні США, а ще до цього «переписала» їхнє нацистське минуле.
Напруга у світі знову зростала. У серпні 1949-го Москва провела випробування своєї першої атомної бомби, а в червні наступного року в Кореї спалахнула війна. У 1951-му американці доручили команді фон Брауна сконструювати ракету середньої дальності, яка могла б нести атомну боєголовку. Через три роки німецький геній представить командуванню армії США ракету «Юпітер», яка була здатна переносити вантажі вагою понад одну тонну на відстань до 2400 км. І президент Кеннеді розпочав космічні перегони з Радянським Союзом. Він схвалив програму «Аполлон», яка мала на меті висадити американський екіпаж на Місяці й безпечно повернути його на Землю. Урешті-решт виникла необхідність створити гігантську багатоступеневу ракету, яка згодом отримає назву «Сатурн», достатньо потужну для польоту декількох осіб до супутника Землі (350 тис. км) та їхнього повернення назад. А будівництвом цього шедеврального апарату керував «завзятий німець» — Вернер фон Браун.
Читайте також: «Нова холодна війна». Десять років потому
Думка, що комуністи приземляться на Місяці першими, не давала спокою американцям. Ось чому вони вклали мільярди доларів у розробку ракети «Сатурн» та інших необхідних технологій. Доки космічна програма США до середини 1960-х відставала, радянські вчені під керівництвом Сергія Корольова досягали дедалі більших успіхів. Ще один шок NASA зазнає в березні 1965 року, коли радянський космонавт Алєксєй Лєонов уперше вийшов у відкритий космос.
І ось у березні 1969-го на орбіту навколо Землі було запущено космічний корабель «Аполлон 9». Через два місяці троє космонавтів «Аполлона 10» прибули на орбіту супутника Землі та в місячному модулі опустилися приблизно на 20 км над його поверхнею. Обидва польоти пройшли без ускладнень, тому NASA зважилося на місячну місію «Аполлона 11». Екіпаж складався з командира Ніла Армстронґа, пілота місячного модуля Базза Олдріна та пілота командного модуля Майкла Коллінза.
«Це маленький крок для людини, однак гігантський стрибок для людства», — промовить командир «Аполлона 11» у ніч із 20 на 21 липня 1969 року, і двома ногами стане на ґрунт Місяця. Три чверті мільярда людей на Землі спостерігатимуть за ним, успіху побажає президент США Річард Ніксон.
Ракетний двигун увімкнувся, і космонавти вирушили назад на Землю. Здолавши 400 тисяч км, 24 липня 1969 року вони успішно зайшли на посадку в води Тихого океану поблизу Гавайських островів.
Тріумф було досягнуто!