Численними експозиціями, театральними виставами, подіумними дискусіями та мистецькими заходами, які триватимуть протягом року, місто в південно-західній федеральній землі Рейнланд-Пфальц із населенням 110 тис. мешканців намагається духовно включити в себе чоловіка, який приніс у світ гасло «диктатура пролетаріату».
Апогеєм глорифікації Маркса в Трірі як «найвидатнішого сина нашого міста» на початку травня стало відкриття п’ятиметрової статуї мислителя. У своїй героїзуючій монументальності вона близька до сумнозвісного стилю «соціалістичного реалізму», який був обов’язковим у комуністичних диктатурах. Проте це не випадковість: статуя — подарунок Китайської Народної Республіки, який відповідальні особи міста з вдячністю прийняли, незважаючи на всі застереження критиків.
До того ж бюргерський замріяний Трір, досі відомий лише завдяки Порта Нігра — вражаюче добре збереженій міській брамі з римських часів, мав із провісником революції світового пролетаріату небагато спільного, за винятком того, що той там народився та жив до закінчення школи. Містами його дорослої діяльності були Бонн, Берлін, Кельн, Париж і передовсім Лондон. Але шансові використати відому особу світової історії для самопрезентації трірці не змогли протистояти. Окрім того, монструальний подарунок тоталітарного режиму в Пекіні привабить до міста натовпи китайських туристів.
Читайте також: Подвійна гра Емманюеля Макрона
Те, як Трір поводиться з Карлом Марксом, проливає яскраве світло на зростання впливу китайської економічної супердержави в Німеччині. І хоча в Піднебесній панує та сама комуністична диктатура, що й за часів Мао Цзедуна, але на відміну від того періоду тепер там практикується керований державою турбокапіталізм, який вливає в Захід величезні потоки грошей та інвестицій. Зі зростанням економічної потуги китайських комуністів у західних демократіях зростає й апетит впливати на їхній внутрішній політичний та суспільний порядок денний. Нещодавно автоконцерн Daimler, який продає в Піднебесній кожну четверту свою машину, потрапив під критику китайського режиму, бо в одній із реклам використав цитату Далай-лами. Замість захищати панівну в Німеччині свободу слова шеф концерну Daimler покірно попросив пробачення в китайської верхівки.
Надії на китайські фінансові вливання полегшують німецьким бюргерським прошаркам пошуки «добрих сторін» в ідейному батькові світової революції, якого досі, мов божество, шанують у Китаї. І допомагають із тонким чуттям розрізняти Карла Маркса як ілюзорно влучного критика соціальної нерівності та як основоположника вбивчої ідеології, що після його смерті забрала життя незчисленних жертв. Цим скрупульозним відокремленням одного аспекту від іншого в німецьких фейлетонах, на телевізійних дебатах і пам’ятних заходах відбувається відмивання Маркса від підозри, що він співвідповідальний за комуністичний тоталітаризм XX століття. Стереотипно постійно наголошується, що останній не мав нічого спільного з властивими візіями Маркса або й був до них діаметрально протилежним.
Хоч і є розуміння того, що Марксова історично-філософська концепція застаріла, але тим актуальнішим і новаторським стає його критичний аналіз капіталізму. Огульно покладати на Маркса відповідальність за злочини, які скоїли його іменем пізніші панівні комуністичні режими: це було б абсурдно й неісторично. Але некритичний спосіб, у який його видають за пророчого відкривача внутрішніх суперечностей капіталізму, межує з промивкою мізків. Насправді ж Маркс помилявся й у центральних пунктах свого аналізу капіталізму, зокрема з теорією абсолютного зубожіння пролетаріату та закономірної щоразу більшої концентрації капіталу.
Читайте також: Брак рішучості
До того ж своєю тезою про історію як «історію класової боротьби», наприкінці якої залишаться два табори, буржуазія та пролетаріат, що врешті зійдуться в історичному непримиренному останньому бою, він заклав вирішальну основу для розробленої згодом у його ім’я тоталітарної ідеології. Не згадуючи вже його фантазії про історично неповноцінні народи, які мали бути знищені в інтересах прогресу.
Уже сам Маркс із авторитарною абсолютністю реалізував свої так звані наукові погляди в першому робітничому інтернаціоналі. При цьому він не цурався персональної дифамації політичних суперників і, як у випадку з Фердинандом Лассалем, антисемітських образ. У його ранньому тексті «До єврейського питання» Маркс, сам син конвертованого в протестантизм єврейського адвоката, ототожнив єврейство з капіталом. А тому воно мало бути ліквідоване одночасно з ним.
Проте все це навряд чи згадується в прикрашеному портреті Карла Маркса, який малюють зараз серед німецької громадськості. Тоді як пригноблені колись радянським імперіалізмом нації, наприклад Україна, борються за декомунізацію їхніх інституцій і видаляють із публічного простору символи комунізму, у Німеччині таким чином відкривають шлях до повзучої рекомунізації свідомості.