Дуже знаковою стала фраза в передмові голови Держкіно, Катерини Копилової: «Вітаю всіх кінематографістів, що вижили». З одного боку, мається на увазі те, що з 39 поданих ігрових проектів до пітчингу добралися лише 10 (крім 8 дебютів). А з іншого боку, цілком реально уявити, що за цією фразою ховається і скандальна ситуація з фільмом «Діамантовий хрест», режисер якого, Сергій Маслобойщиков, вийшов з проекту через тиск з боку російських продюсерів, і шалена затримка видачі грошей державою на затверджені проекти ще з часів Другого конкурсу.
Так само всі пам’ятають скандали після Першого конкурсу, на якому до державного «корита» були допущені майже повністю не українські фільми з неукраїнськими режисерами, продюсерами, фінансуванням і не українською, російською мовою — це «Дао» Іллі Хржановського і «Під електричними хмарами» Олексія Германа-молодшого. Ситуація цього року відмінна вже на рівні законодавства — хоча закон про двомовність ще офіційно не прийнятий, вже з 18-го лютого діє поправка до закону «Про кінематографію» (стаття 3 абзац 16-й), де вказано, що національний фільм — це «створений суб'єктами кінематографії України фільм, виробництво якого здійснено в Україні та авторське право чи право власності на який повністю або частково належить суб'єктам кінематографії України, а також основна (базова) версія мовної частини звукового ряду якого створена українською мовою». Це означає, що фільм може вироблятися і російською мовою, аби лишень це робили у нас. Кісткою українцям у цій ситуація є згадка про «базову» версію. Та це вже застаріла рана.
На пітчинг подавалося два проекти, що пов’язані з шевченківської темою. І 2014 рік, в якому ми будемо святкувати 200-річчя з дня народження великого кобзаря, дає всі підстави для реалізації цих проектів. Проте на пітчінг відібрали лише проект Михайла Іллєнка «Толока», вільну екранізацію шевченківської балади, де персонажі розширені, а час йде від козачини до наших днів. Зважаючи на заслуги пана Михайла перед Україною, його щирість у створенні красивого, романтичного, патріотичного українського твору і зрушення, яке він зробив своїм фільмом «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» — прокат по всій країні та збори в розмірі 2 млн грн, — він має всі шанси отримати фінансування.
Читайте також: Які фільми мають отримати державну підтримку у 2012-му році
Але пріоритетом на отримання грошей від держави є фільми, які б могли б потрапити до національного кінопрокату і «відбити» вкладені в них гроші. Дійсно, за совами Пилипа Іллєнка, продюсера «Толоки», дистриб’юторська компанія B&H вже дала згоду на включення фільму у прокатні плани компанії, і випуск фільму на 60-70 копіях, і це чудово інформація, бо така велика кількість копій буває лише на голлівудських блокбастерах. Щоправда, ці копії мусять бути на цифрових носіях, і відповідно показуватися в кінотеатрах з цифровою апаратурою. Інакше «відбити» гроші не реально. І це видно на прикладі фільму «Той…»: із 2 мільйонів кінотеатральних зборів за договором показу 50% забирає собі кінотеатр. З одного мільйону вираховуємо податки у розмірі до 15%, видатки на рекламу, друк копій і дистриб’юторський відсоток за прокат (не менше 10%). З максимальних 20%, що залишилися від фільму, ще 10% забирає собі держава, як один з продюсерів, і лише 10% (в кращому випадку) залишається приватній компанії «ІнсайтМедіа». Це 200 тис грн ( $25 тис). А вкладено ж було $1 млн! Тобто «успішний проект» «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» насправді є колосально провальним проектом, де збитки від прямих інвестицій у виробництво перевищують $950 тис.
Та головна проблема «Толоки» не в цьому. За умовою конкурсу кінопроектів, проект (якщо він не є дебютним, документальним чи анімаційним) може отримати допомогу від держави у розмірі 50% від заявленого бюджету. А розглядається проект лише за умовою підтвердження від сторонніх, приватних продюсерів інших 50%. Як виявилося у «Толоки», яка продюсується компанією «Іллєнко Фільм», навпроти пункту підтвердження інвестицій стоїть «ведуться перемовини». А бюджет у фільму не мало не багато понад 28 млн грн…
У плані розміру державної допомоги найбільш скромним виявився режисер Олег Сенцов. Свій «Гамер» він вже відзняв, 3 роки працюючи над проектом правдами і неправдами, використавши на нього порівняно маленький бюджет в трохи більше $100 тис. власних коштів Все, що йому потрібно — це 568 тис грн, з яких 320 тис підуть на купівлю авторських прав використаних ним у фільмі іноземних пісень. А фільм, на відміну від усіх інших 9 представлених на пітчингу проектів, вже має фестивальне життя довжиною в рік і кількість відвіданих і запланованих фестивалів перевищує кілька десятків з чисельною регалією отриманих призів. Зроблене «на коліні», як каже Сенцов, кіно запрошене до першого українського конкурсу на III-й Одеський кінофестиваль, і на думку одного з членів Експертної комісії при Держкіно і арт-директора Одеського фесту, Аліка Шпілюка, є дуже цікавим і оригінальним.
Вже зовсім іншим за фінансуванням є проект Анни Гресь «Варіант Марконі» — продюсери заявили бюджет у 40 млн грн, з яких підтвердженими є 16 млн, а 12 млн — розрахована державна підтримка. Майже двогодинний історичний детектив про складну військово-політичну ситуація в Україні 1920-го року творці, сценарист Марк Гресь і режисер хочуть наситити батальними сценами, складними ефектами і багатьма мовами. Плюс до всього заявлене бажання створити українського героя. Зважаючи на присутність у сценарії більшовиків, поляків та хлопців з Холодного Яру, і на попередні роботи Анни («Смерть шпигунам-2»), трохи лячно за потенційного «українського героя», але творці пообіцяли, що не будуть вибирати якоїсь однієї сторони. З іншого боку, такого дорогого проекту ($5 млн) ще на пітчингах не було. Хоча хто сказав, що дорогий проект — поганий проект? А от дешевий проект як раз цілком може вийти поганим. Проте це полемічне питання. Наприклад, продюсер проекту «Зиморович або Справа про диявола та вбиту наречену», щодо «дорогого/поганого» нагадав нещодавній один з найбільших голлівудських провалів — 250-мільйонного «Джека Картера», і був правий.
Його проект має коштувати лише мільйон доларів, а потрібно буде адекватно відтворити Львів 1649 року. Натомість, режисер «Зиморовича», Ольга Орєхова пропонує не будувати декорації стародавнього Львова з нуля, а в межах одного павільйону намалювати їх за допомогою комп’ютерної графіки в дусі коміксів Френка Міллера (творці апелювали до його «Месника» 2008-го року). Інша справа, що комп’ютерна графіка, а особливо гарна комп’ютерна графіка є доволі дорогим задоволенням. Може нова компанія «Цифрова платформа», на базі якої і планується знімати «Зиморовича», і зможе зняти гарно за так дешево? Принаймні, у проекта є багато плюсів. По-перше, режисер: вже перший фільм Олі, студентська короткометражка «Мухи», була зроблена у неймовірно гіпнотизуючій, вражаючій манері, ледь не за 5 копійок. По-друге, сюжет «Зиморовича»: це такий собі детектив у дусі Агати Крісті чи Конан Дойля (а у нас таке люблять), і в якості візуальності на думку спадає фільм Пітофа «Відок», як раз пряма екранізація коміксів. По-третє, у творців є претендент на головну роль — дуже гарний актор Олексій Горбунов. І по-четверте, не маючи підтверджених 50% бюджету, у продюсера є чіткий і доволі непоганий план залучення інвестицій, зокрема за рахунок використання в кадрі «продакт-плейсменту».
Читайте також: Українське кіно. Реалізація
Проект «Апостола», на відміну від «Зиморовича», має чітко прописані 9 млн грн, 50% інвестицій, які частково компанія-виробник FreshProduction бере на себе. А крім того, і що, можливо, найважливіше — сценарій його є одним з кращих, якщо не за всю історію України, то принаймні з моменту початку пітчингів. Поетичний, красивий, драматичний, глибокий і гострий, він зачіпає тему сім’ї, любові та відповідальності. Сценарист і він же режисер, Олександр Столяров відомий як телевізійний режисер, документаліст і драматург. Наразі він знімає «Діамантовий хрест», замість вибулого Маслобойщикова. На пітчингу цікавилися, чи встигне він завершити «…хрест» і чи не лякає продюсерів можлива асоціація у глядачів з однойменним телесеріалом 2008 року. До слова: в серіалі Геннадія Сидорова в головній ролі знімався Євгеній Міронов, а на зйомки фільму Столярова хочуть запросити Марію Міронову…
Як виявив пітчинг Третього відкритого конкурсу кінопроектів найбільшою проблемою учасників з яскравою національною ознакою є відсутність джерел фінансування. З одного боку зрозуміло — кризу ще ніхто не відміняв, а з іншого — образливо за державу. Проект документально-ігрового фільму «Хроніки» про життя одного карпатського села є скоріше телевізійним за форматом, і це розуміють і продюсери, і потенційні інвестори. Добре, якщо канадієць українського походження Богдан Музичко дасть копійку на кіно, яке рекламує Україну. А хто може дати ще? Та ж доля і у «Толоки» Іллєнка. Натомість, у російськомовного проекту «Ваня чокнулся от любви» особливих проблем з фінансуванням не має. Гарний сценарій, він подібний до колись популярної і скандальної «Школи» московської режисери Валєрії Гай-Германіки. Молодіжна драма зі сленгом — жанр і форма цілком прийнятні для сьогодення і аудиторії 16 +/-. Шкода (чи щастя), що творці, під впливом минулого пітчингу, забрали з сценарію усю ненормативну лексику, камінь спотикання для законодавства, де подібні слова — крамола, хоча сучасність без матів не обходиться навіть (чи тим паче) у школі.
… Які б не були результати пітчингу — за лаштунками чітко дали знати, що буде обрано лише 5 проектів з 10, — одне можна стверджувати однозначно: рівень проектів, а також тих, хто їх представляє і хто це все організовує суттєво зріс.