Чимало людей не сприймають радикальних змін, і часто недаремно. І в першої промислової революції, що почалася наприкінці XVIII століття, і в другої, приблизно через 100 років, були свої жертви, які залишилися без роботи через механічний ткацький верстат Картрайта, а пізніше через електричну лампочку Едісона, самохідний екіпаж Бенца та безліч інших винаходів, що змінили світ. Але водночас ці новинки мали для багатьох незмірну користь, поклали край старим економічним структурам і зробили інакшим суспільство. Вони створили нові економічні можливості в масовому масштабі, відтак на зміну старим робочим місцям прийшли численні нові.
Третя велика хвиля винаходів та розірваних ними економічних зв’язків, здійнята прогресом у галузі обчислювальної техніки та інформаційно-комунікаційних технологій (ІСТ) наприкінці ХХ століття, обіцяє такий самий мікс із соціального напруження та економічних перетворень. Її рушії, а саме купка технологій, зокрема штучний інтелект, «всесвітнє павутиння» й передова робототехніка, продукують неабиякі інновації: автономні автотранспортні засоби, безпілотні літальні апарати, машини, здатні миттєво перекладати сотнями мов, мобільні системи, що стирають відстань між лікарем і пацієнтом або студентом і викладачем. Залишається хіба що побачити, чи принесе цифрова революція безліч нових робочих місць як компенсацію за масове знищення старих.
Поширення потужних обчислювальних машин стало можливим із розвитком інтегральних схем у 1950-х роках. Відповідно до закономірності, відомої як закон Мура (за ім’ям Ґордона Мура, одного із засновників компанії Intel, виробника мікросхем), кількість транзисторів, які можна розмістити на кристалі мікросхеми, подвоюється приблизно кожні два роки. Це експонентне зростання спричинилося до появи менших, кращих і дешевших електронних пристроїв. Смартфони, якими користується величезна кількість споживачів у всьому світі, нині мають незмірно потужніші процесори, ніж суперкомп’ютери 1960-х.
Закон Мура зараз наближається до межі, за якою вже не діятиме. Транзистори стали такими мініатюрними, що зменшувати їх надалі означало б, очевидно, нарощувати собівартість, а не знижувати. Але комерційно доступні обчислювальні потужності не припиняють дешевшати. І Google,і Amazon різко зменшують ціну хмарних технологій для споживачів. І компаніям дуже вигідно користуватися їхніми потужностями. В опублікованій 2011 року книжці «Race Against the Machine» («Наввипередки з машиною») автори Ерік Брінолфссон і Ендрю Мак-Афі наводять дані аналізу, які показують, що від 1988-го до 2003-го ефективність комп’ютерів зросла в 43 млн разів. У цьому покращенні потужніші процесори відіграли незначну роль. Левова частка припадає на ефективніші алгоритми.
Користь від такого нарощення обчислювальної потужності стає помітною не відразу. Пояснити це часто можна на прикладі притчі про шахівницю й рисові зерна. Хтось винайшов нову гру, шахи, й подарував її царю. Той настільки захопився нею, що запропонував винахідникові самому обрати собі нагороду. Чоловік попросив одне зернятко рису покласти на першу клітинку шахівниці, два – на другу, чотири – на третю і так заповнити всі 64. Володар радо погодився, подумавши, що це навдивовижу скромне прохання. Почали рахувати рисові зерна, і спочатку їх кількість була мізерною. Але вона все подвоювалась, і незабаром для наступної клітинки уже був потрібен урожай великого поля. Скоро цар мусив визнати свій програш: навіть його величезних багатств не вистачило б на гору рису завбільшки з Еверест. Інакше кажучи, експонентне зростання спочатку бачиться незначним, а потім раптово стає неконтрольованим.
Брінолфссон і Мак-Афі стверджують, що прогрес інформаційно-комунікаційних технологій підвів людство до середини шахівниці. Обчислювальні проблеми, які здавалися нездоланними кілька років тому, легко вирішено. В опублікованій 2005-го книжці економісти Френк Леві та Річард Мурнейн стверджують, мовляв, вести автомобіль на вулиці з інтенсивним рухом настільки складно, що із цим не впорається жоден комп’ютер. Та минуло кілька років, і компанія Google показала невеличкий парк автівок, здатних їздити без водія. Більшість виробників нині розробляють моделі машин з автономним або майже автономним керуванням. Схоже, критичний поріг подолано, і це дає програмістам змогу використовувати розумні алгоритми та величезні обсяги дешевої процесорної потужності, щоб створити певну подобу штучного інтелекту.
Таких прикладів навколо без ліку. Донедавна машинам було важко «розуміти» письмо чи мовлення, сприймати складні зорові образи тощо, але тепер, здається, вони цього навчилися. «Персональний помічник» Siri на девайсах Apple точно реагує на численні голосові команди, записує диктовані йому електронні листи й нотатки. Перекладач Google працює миттєво і стає дедалі точнішим, а комп’ютери цієї компанії (наприклад, використовувані для укладання Google Maps) щораз краще розуміють, куди саме «дивляться» їх камери.
Читайте також: Зоряне небо над головою
Водночас техніка – від процесорів до камер і сенсорів – не перестає вдосконалюватися, зменшувати свої габарити й дешевшати, а це відкриває перспективи дедалі ширшого використання дронів, роботів і натільних комп’ютерів. Тим часом інновації проникають до нових сфер: наприклад, у фінансах криптовалюта на кшталт Bitcoin розсуває обрії для нових технологій здійснення платежів, а розвиток досі небачених ефективніших форм навчання онлайн може спричинити революцію в усій вищій освіті.
Ця хвиля, як і попередні, мабуть, забезпечує підвищення рівня життя й добробуту людей, але історія вчить, що суспільство призвичаюється до змін повільно та болісно. На початку ХХ століття письменники створювали картини неймовірних технологій майбутнього, хоча в той час навіть великі та багаті країни переживали важкі періоди застою, падіння виробництва і продуктивності. Тоді, як і нині, економісти провіщали нову еру глобалізації, хоча загострювалися геополітичні суперечності. Як і тепер, політичні системи намагалися бодай якось задовольнити вимоги дедалі ширших мас невдоволених робітників.
Деякі економісти висловлюють радикальні ідеї щодо здатності цієї нової технологічної хвилі знищувати робочі місця. Карл Бенедікт Фрей і Майкл Осборн з Оксфордського університету проаналізували недавно понад 700 різних професій, щоб виявити, наскільки легко їх можна комп’ютеризувати, й дійшли висновку, що 47% робочих місць у США перебувають у зоні ризику, тобто можуть бути без проблем автоматизовані впродовж наступних 10 чи 20 років. Брінолфссон і Мак-Афі запитують, чи зможуть працівники-люди розвивати свої уміння достатньо швидко, щоб їх варто було постійно тримати на роботі. Інші автори вважають, що під загрозою може опинитися сам капіталізм.
Занепад трудових ресурсів у глобальному масштабі
Цифрова революція, схоже, прокладає великий вододіл між небагатьма кваліфікованими й багатими, з одного боку, та рештою суспільства – з другого.
У минулому нові технології зазвичай стимулювали підвищення заробітної плати внаслідок збільшення продуктивності, коли прибутки ділилися між кваліфікованими й некваліфікованими робітниками, а також між власниками капіталу, працівниками і споживачами. Нині винаходи дають небачені можливості талантам і утворюють бездонні прірви між заробітками кваліфікованого та некваліфікованого персоналу, капіталістів і робочої сили. Водночас через них з’являється чимала група непрацевлаштованих робітників, що пригнічує інвестиції.
Читайте також: Наркотик епохи Google
Вплив технічного прогресу на торгівлю змінює також основу старих добрих методів економічного розвитку в бідніших країнах. Можна запроваджувати ширшу автоматизацію виробництва, а більша частина вартості торгівлі припадає на кваліфіковану проектну роботу, що призводить до «передчасної деіндустріалізації» в країнах, які розвиваються. Держава вже не розраховує на зростання промислового сектору, який поглинав би некваліфіковану робочу силу із сільської місцевості. І в багатих країнах, і в третьому світі технології створюють можливості для людей, що колись були обмежені фінансовими чи географічними чинниками. Проте нової роботи для кадрів зі скромним рівнем кваліфікації не вистачає, порівняно зі щедрими можливостями, що їх давали попередні технологічні революції.
Усе це стає болючим випробуванням для урядів, які накриває нова хвиля вимог: інтервенції, регулювання, підтримки. Якщо вони вчинять правильно, то зможуть спрямувати технологічні зміни в русло найбільшої вигоди для суспільства. Якщо неправильно – потраплять під вогонь критики від розгніваних безробітних та обурених багатих платників податків. Цей шлях веде до неприємної політики конфронтації.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com