“Я розчарована, – подзвонила колега відразу після перегляду. – Але коли уявляю, як лютують приховані сталіністи та затяті русофіли, я не те щоб пробачаю авторам стрічки грубі неточності стосовно України, але приймаю як даність той факт, що франкомовна історіографія досі перебуває під відчутним москвофільським впливом.”
Таке враження від трилогії, відзнятої подружньою парою Ізабель Кларк і Даніелем Кастелем, поділяють чимало українців Франції. Розповідаючи про Сталіна мовою рідкісних документальних кадрів, фільм лиш побіжно торкається української тематики: уривками, кілька разів у різних епізодах, згадує про Голодомор, УПА, Другу світову на українській території… Але як згадує? “Українці, – чуємо ми голос за кадром, – переважно були антисемітами. Особливо ж відзначилися вояки Української Повстанської Армії. Але Сталін з Хрущовим приховували від світу український антисемітизм… Після війни Хрущов, який сам був українцем, саме українців розселив по спорожнілих після Голокосту єврейських домівках”…
Не зовсім так, зауважить кожен, хто бодай трохи обізнаний з історією УПА і знає, що вона сформувалася в жовтні 1942 року, коли більшість єврейського населення України або виїхало в евакуацію, або було вже страчене нацистами, або потрапило до концтаборів. Переслідування припали переважно на 1941. Поза тим, стереотипне негативне твердження про повстанців із року в рік переливається з одного журналістського тексту в інший, другий, третій… Українське походження Хрущова достеменно не підтверджене, та надмірним піклуванням власне про українців він не відрізнявся. А що вже Сталін не переживав за колективну українську репутацію, то шкода й мови. Ось такі або помилки, або упередження.
Читайте також: Рикошет по-польськи
Але загалом фільм — не про Україну. Він — про особистість Сталіна, його оточення, цілі та методи, натхненників та послідовників. Про звірства репресій та масштаби культу особистості. Про Леніна, який виглядає успішним політичним маніпулятором. Про Троцького — холоднокровного “кабінетного” убивцю. Публіка з крайніми лівими поглядами, судячи з рецензій у Libération та Mediapart , реагує на трилогію “Одержимий” – “Червона людина” – “Володар світу”, досить нервово. Це доводить, що фільм, по-перше, зовсім не зайвий та навіть вчасний, а по-друге — явно недостатній, аби всі вулиці Леніна зникли нарешті з французьких міст.
“Сталін — це гігант, і як часто трапляється в історії – гігантський злочинець… Звичайно ж, він був найбільшим убивцею усіх часів та народів. Але все ж ми багато чим завдячуємо Сталіну. Хоча б — перемогою над Гітлером,” – написала “Libération. «Наші ліві ніяк не хочуть визнавати, що Сталін був передовсім учнем Леніна, а Ленін, у свою чергу, всього лише творчо розвинув марксистську концепцію про ліквідацію приватної власності, – каже Мішель, викладач історії в одному з паризьких коледжів. – Свого часу Франція якось спромоглася засудити особистість Сталіна. Проте вона досі зволікає з тим, щоб визнати злочинну суть цілої марксистсько-ленінської ідеології. Мовою документальних кадрів цей фільм підштовхує до висновків, що тоталітарність походить із самої природи не лише більшовизму, але й марксизму. На жаль, дії Леніна висвітлено куцо, не системно, уривками. Проте і він, і Троцький виглядають цинічними інтриганами та вбивцями, а російська Жовтнева революція — не більше ніж державним заколотом із трагічними наслідками.”
Читайте також: Інша Росія
Трилогія про Сталіна — четвертий великий проект кінематографістів Кларк та Кастеля. Перші два були про Першу та Другу світові війни, третій — про Гітлера. “Те, що за Гітлером логічно приходить Сталін — знаковий момент, бо, за суттю, ставить обидвох тоталітарних лідерів на одну дошку, – вважає соціолог Емманюель Маньє. – Для французів це ще вчора було великою крамолою.” Емманюель розповів, як його 80-річний родич — колишній водій метро та переконаний комуніст, годину переповідав йому по телефону епізод з “Апокаліпсису”, де за грати потрапляє й помирає від тортур такий собі Василій Ніколаєв, який у 1936 році, на з”їзді Рад у Москві, лиш того, що зробив — це першим перестав плескати в долоні після промови Сталіна. “Я не знав, я цього не знав!” – присягався старий комуніст і жахався побаченому.
“Чому стільки чесних інтелеткуалів дали себе заворожити комунізмом? Чому, попри різку критику з перших днів існування СРСР, стільки людей повірили в комунізм як у можливісь кращого світу?” – ставить риторичні запитання Libération і не знаходить відповідей. У фільмі “Апокаліпсіс Сталін” – також забагато ком і бракує крапок. Щодо України — загалом суцільні знаки запитання. Серіал — лише початок дуже важливої роботи, до якої Франція досі не бралася по-справжньому.