Лише задіявши всі політичні, фінансові й військові засоби, Захід зможе стримати російські підступи.
На Кремль сиплються суворі слова. Із Брюсселя НАТО висловлюється жорстко. Польща погрожує збивати російські літаки і дрони, які порушують її повітряний простір. Долучився навіть Дональд Трамп після нещодавньої зустрічі з Владіміром Зеленським у Нью-Йорку: написав у соцмережах, що війна обернулася катастрофою для Росії, і що Україна може перемогти.
Але це порожні слова. В Україні з неба летять вибухівки. Російські крилаті бомби руйнують позиції на передовій, а ракети і дрони перетворюють будинки, школи і лікарні на руїни. Жодні з нинішніх дій Заходу не достатні, щоб переломити хід війни.
Ми також не дали Владіміру Путіну жодних підстав припиняти атаки на нас — відкриті атаки з військовими літаками, що літають усупереч правилам, і кораблями, що перерізають кабелі; або таємні атаки з анонімними дронами, хакерами і найманими бандитами.
Однак, як зазначив Трамп, Росія у скрутному становищі. Осіння наступальна операція зайшла в глухий кут, відзначившись лише одним істотним проривом, після якого була ефективна українська контратака. Удари дронів по російських нафтопереробних заводах спричиняють дефіцит пального. Крим, великий геополітичний трофей Путіна, видається вразливим, оскільки тамтешні системи протиповітряної оборони зазнають нищівних ударів. Незважаючи на жахливі людські втрати й руйнування, Україна досі має чимало козирів.
Ці невдачі не підштовхують Путіна за стіл переговорів. Натомість він посилює атаки на європейських союзників України. Цьогорічне вторгнення у повітряний простір Норвегії, Литви, Польщі, Румунії, Естонії, а тепер, схоже, і Данії, підкреслюють слабкість нашої оборони, стримування і, перш за все, процесу прийняття рішень. Перші реагування були плутаними, безглуздими або непомірно дороговартісними. Потім ми почали гніватися і обурюватися. Путін тим часом незворушно продовжує.
Мета Росії — посіяти розбрат як між країнами, так і всередині них. Якщо члени НАТО не вірять, що союзники допоможуть у разі нападу, то менше замислюються про допомогу іншим. Якщо допомога Україні призведе до регулярного порушення повсякденного життя, європейці можуть вважати ціну занадто високою. Наші енергетичні, комунікаційні, платіжні й транспортні системи розраховані на боротьбу з аматорським вандалізмом, а не з систематичним саботажем, що фінансується на державному рівні. Ми також не можемо захистити кожну людину чи установу від найманих Росією бандитів. Отримуючи гроші через посередників, ті можуть навіть не знати, хто їхні роботодавці й цілі.
Створення належних засобів захисту від загроз вимагатиме забагато часу і коштуватиме задорого. Та ми повинні якось переконати Путіна, що його витівки в Європі стали неприйнятно витратними й ризикованими. У минулому ми покладалися на США в питаннях стримування. Будь-які каверзні спроби викликали не тільки суворі розмови, а й візити на високому рівні, військове підкріплення й обмеження для Кремля. Нові войовничі слова Трампа вітаються. Але він не запропонував ані допомоги Україні, ані санкцій проти Росії. Через його непослідовну балаканину думки європейців про надійність США суттєво розходяться: ще один корисний розкол, який Кремль може використати. Але без США НАТО — лише скам’янілі рештки, що поблискують із периферійного Брюсселя.
Європейські союзники мають багато варіантів, зокрема: змінити правила ведення бойових дій, надавши командирам повноваження збивати непрохані безпілотники чи військові літаки, без необхідності узгодження з вищим керівництвом.
Але вузьке, локалізоване військове реагування ризикує потрапити в пастку Кремля. Росія намагається вбити нам у голови згубні й дуже конкретні дилеми. Чи готові ми ризикнути Третьою світовою війною і ядерною катастрофою, щоб захистити далекі країни, які важко захищати і про які ми нічого не знаємо? Серед цілей російської агресії, минулих чи майбутніх, є такі загадки для паб-вікторин, як шведський острів Готланд, найпівнічніший естонський острів Вайндлоо, норвезький арктичний архіпелаг Свальбард і сухопутний міст Сувалки-Алітус між Польщею й Литвою. Не варто робити з російських витівок особливі випадки. Кремль загрожує всій Європі. Якщо хтось наступає вам на мізинець, це — напад на вас, а не на ваш digitus quintus pedis.
Також не варто відповідати тією ж монетою. Наше асиметричне стримування може використовувати велику територію альянсу і весь наш політичний, економічний, фінансовий і військовий потенціал. Ми могли б заборонити імпорт російських енергоносіїв і значно ускладнити життя «посередникам» — банкірам, юристам, бухгалтерам, страховикам тощо, які допомагають росіянам ухилятися від санкцій. Прискорення конфіскації заморожених активів російського центрального банку, обсяг яких оцінюється у 240 млрд фунтів стерлінгів, для фінансування бойових дій України, як пропонує ЄС, а тепер і Велика Британія, означало б запровадження штрафу на рівні 20 млрд фунтів за кожні 12 хвилин, проведених російськими літаками у повітряному просторі Естонії. Велика Британія могла б додати 2,5 млрд фунтів стерлінгів від примусового продажу футбольного клубу «Челсі», що досі нечувано не використовуються.
Система протиповітряної оборони Eastern Sentry, яку обіцяли встановити на прикордонних територіях НАТО, мала б ще більший ефект, якби її розгорнули також для захисту західної України. Ми можемо задіяти й значні можливості України для проведення диверсій та інших атак у глибині Росії.
Кремль не заплющить очі на ці відповіді. Доки не навчиться ставитися до нас серйозно, намагатиметься залякувати Захід погрозами і тривожними діями. Це ціна, яку ми платимо за десятиліття легковажності, боягузтва і бездіяльності. Але альтернатива полягає в тому, щоб прийняти розпад наших альянсів і дозволити Росії перекроїти Європу на власний розсуд та подобу. Ескалація зараз неминуча. Краще на наших умовах, ніж на умовах Путіна.