Знову, вже вдруге або втретє за цей рік – DDoS-атаки. "Конкретні терміни повного відновлення сервісу ми назвати не можемо", – заявляють представники компанії SUP, якій належить Livejournal.
Я не дуже розуміюся у технічних подробицях, але першопричина цих негараздів зрозуміла мені, як Божий день: напередодні президентських виборів у Росії спецслужби знищують сервіс Livejournal як найпотужніше альтернативне і непідконтрольне їм джерело розповсюдження інформації. Якщо раніше атакували окремих опозиційних блогерів, то тепер мішенню став увесь блогохостінг.
Мета цих атак – щоб ЖЖ-юзери втомилися від постійних "глюків" Livejournal'у і розбіглися хто куди – хоча б на Facebook, який на пострадянському просторі (на відміну від країн Північної Африки) не є настільки небезпечним для влади, як ЖЖ. Бо записи у Facebook не можна читати, як звичайний новинний сайт – для цього треба, як мінімум, мати там акаунт. Отже, для не-блогерів (тобто, більшості пострадянських людей) ця інформація важкодоступна.
Мабуть, для того, абивідвести людям очі, запускаються різні екзотичні версії – наприклад, що атаки пов’язані зі спробами публікації у ЖЖ щоденників норвезького терориста. Але ця версія не витримує критики – бо максимум, що завжди буває за публікацію у ЖЖ чогось подібного – блокують акаунти тих, хто це робить.
У часи селянських повстань селяни, не маючи шабель та списів, йшли на гнобителів із косами та вилами. Так і ми зараз – не маючи, на відміну від влади і олігархів, телеканалів і впливових газет, ідемо на них зі своїми соцмережами. І шанси, гадаю, у нас є. Але, схоже, вороги вже придумали, як з нами боротися.
Колись мій батько працював прорабом і мав у користуванні будівельну базу, яку з величезною любов’ю обжив і облаштував: побудував допоміжні цехи, побутові приміщення, гараж для вантажного моторолера, навіть квіти посадив і декоративних курчат завів. За деякий час батька перевели на іншу ділянку, і все, що він устиг зробити, дісталося іншому, який дуже швидко звів усе нанівець.
Після того батько вивів головну формулу свого життя: "ТРЕБА МАТИ СВОЄ". Хай маленьке, скромненьке, якщо грошей не вистачає – але своє, те, що не віднімуть.
Діючи суворо за цією формулою, я ще під час минулих перебоїв у роботі ЖЖ завела стендалон bilozerska.info – сайт, який фізично знаходиться далеко на Заході, подалі від кривих і загребущих ФСБшних ручок, і належить тільки мені. Тепер, коли ЖЖ стає взагалі недоступним, я офіційно презентувала цей сайт через Facebook.
Маючи цей стендалон вже кілька місяців, я не поспішала остаточно на нього переходити, бо розкрутити сайт значно важче, ніж будь-яку соціальну мережу, оскільки у соцмережах передбачений механізм "френдування" і, відповідно, читання френд-стрічки. Щодня проглядати у стрічці те, що пишуть твої друзі і просто цікаві тобі люди, значно простіше, ніж привчити себе регулярно заходити на якийсь окремий конкретний сайт.
На розкрутку ЖЖ в мене пішло чотири роки. І тепер я готова, якщо треба буде, пройти цей шлях від самого початку. Все життя тільки й роблю, що намагаюся зменшити свою залежність від усіх, хто може спробувати у будь-якій формі мене контролювати. І зараз роблю ще один крок у цьому напрямку. Блог на ЖЖ, якщо сервіс полагодять, кидати не буду – занадто багато сил туди вкладено, та й люди до нього звикли. Але основні зусилля відтепер – тільки на власний сайт.
Бо треба мати своє.