Фахівець центру травматерапії «Повернення» Катерина Проноза радить сім’ям ветеранів звертатися по допомогу, коли вони відчувають, що їхні проблеми «не вирішуються самі», або й поглиблюються з часом, коли члени родини не спілкуються, не підтримують одне одного чи чиясь поведінка викликає страх і занепокоєння. Вона наголошує: не буває так, щоб родина розпалася через проблеми, які виникли після повернення бійця з війни, зазвичай вони існували ще до неї.
«Часом телефонує дружина: Алло, допоможіть, я не знаю, що мені робити. Чоловік таке витворяє: п’є, б’є, гроші не дає. – А що він до того робив? – Та що він робив: пив, бив, гроші не давав», – каже Проноза.
Вона розповідає про так званий фактор очікування: коли людина перебуває в небезпеці, то очікує, що ситуація зміниться на краще, так влаштована людська психіка. «Коли родина очікує на бійця, дружина собі думає: от зараз він прийде, картоплі накопає, дах перекриє, буде дітей у садочок відводити, гроші принесе. Це нормальні сподівання. Як думає чоловік: зараз я прийду, вона мене нагодує, я відпочину, потім зустрінуся зі старими друзями, потім на ротацію прийдуть хлопці. І це теж цілком нормальні бажання», – каже психолог. За її словами, це не означає, що у ветерана сім’я не в пріоритеті, просто йому насамперед потрібен фізичний відпочинок. Але відпочити треба й дружині, яка за час відсутності чоловіка часто перебирає на себе його обов’язки.
Читайте також: Солдати удачі
Катерина Проноза наголошує, що в суспільстві важливо виховувати толерантність до невизначеності, тобто готовність до небезпеки, адже саме небезпека є найбільшим психотравмуючим чинником. У цьому, за її словами, могло б допомогти впровадження повністю добровільної контрактної армії: щоб кожна людина, йдучи на війну, знала, на що вона погоджується.
Найпоширеніші проблеми, з якими до Пронози приходять дружини чи матері ветеранів: він пиячить, змінився, не хоче йти на роботу, замкнений, не спить, кричить ночами. «Зазвичай дружина каже так: я вже не можу, я не знаю, що з цим робити. І це «я вже не можу» є наслідком психотравми», – каже психолог.
Часто також психологічної допомоги потребують діти. За словами Катерини, вони емоційно залежать від батьків, і якщо мати постійно бідкається, повторює синові, що він «такий самий, як батько», який постійно вимикає телефон, бо йде на спецзавдання – дитині треба до психолога.
Родинам із дітьми, говорить Проноза, необхідна комплексна допомога. Вона включає психоедукацію: кожному членові сім’ї пояснюють, що відбувається з психікою ветерана, чому він поводиться саме так, що це не він винен, а його травма після війни. Перший час бійця радять не чіпати, дати йому час відпочити, потім уже звертатися до центрів зайнятості, соціальних служб. «Консультування в родині спрямоване на пошук шляхів подолання кризи. Він повернувся – що далі. Були очікування, вони не справджуються – що з цим робити», – розповідає Катерина.
Вона додає, що в деяких країнах для дітей випускають спеціальні комікси «Тато повернувся з війни». Вони навчають не підходити до батька зі спини, не лякати його, не лякатися самому, коли він вночі кричить, що це триватиме певний час і це нормально.
Олександр Столярчук, який теж працює з родинами у центрі «Повернення», у свою чергу зазначає, що депресія, зловживання алкоголем, панічні напади є нормальною реакцією організму на стрес через участь у бойових діях. І часто, крім самого бійця, від цього страждають члени сім’ї, адже вони є буферною зоною між ветераном і соціумом. «Якщо у певні моменти він може стримати себе на роботі чи в публічному місці, то в сім’ї активніше виявляються певні реакції, роздратування, депресія, замикання в собі чи алкоголізм. Повернення, адаптація бійця – це певна перевірка сім’ї на міцність», – каже Столярчук. Він також наголошує, що всі негаразди й конфлікти, які існували в сім’ї до війни, лише поглиблюються після повернення ветерана, обтяжуються його стресовим досвідом.
Читайте також: Яна Зінкевич: «По-справжньому ПТСР почнеться років через п’ять»
До нього звертаються родини, які скаржаться на часті конфліктні ситуації, втрату розуміння, проблеми з вихованням дітей, у яких теж можуть виявлятися симптоми, що потребують втручання фахівця. За словами Олександра, у їхньому центрі з однією сім’єю може працювати до чотирьох спеціалістів: сімейний консультант та окремі фахівці для батька, матері й дітей. Основне завдання, каже психолог, пояснити людям, що саме відбувається в їхній сім’ї, показати, що багато залежить від них самих, а не від родичів чи держави, мотивувати їх взяти на себе відповідальність за власне життя, почати діяти.
«Наші пари після кожної консультації отримують невеличкі домашні завдання, пов’язані зі стосунками чи комунікацією. Наприклад, якщо сім’ї сваряться, не можуть одне одного вислухати, то існує хороше «правило стоп» – під час конфлікту зупинитися, розійтися і повернутися до обговорення пізніше. Якщо сім’я мотивована, то вона ці завдання виконує і бачить результат», – розповідає Столярчук.
За його словами, часто після консультацій психолога пари вирішують розійтися, але це відбувається усвідомлено й відповідально. Іноді люди навпаки переосмислюють своє життя й починають ставитися одне до одного краще, уважніше.
Психолог центру допомоги ветеранам АТО Axios Валентин Кім наводить американську статистику: там розлучаються приблизно 70% сімей ветеранів, у яких був діагностований ПТСР. Він зазначає, що в Україні такої статистики немає, але кількість розлучень дуже велика. Він, як і його колеги, говорить, що причиною цього є кризові явища, які існували в сім’ях ще до війни, а участь члена родини в бойових діях лише відтермінувала їх і загострила.
«Повернення людини, яка психологічно постраждала на війні, накладає великий відбиток на сім’ю і кладе на дружину ще більше навантаження. Під час війни їй самій складно, а після війни до неї повертається ще одна «дитина», часто хворий, психологічно нестійкий чоловік. Не кожна жінка це витримує», – розповідає Кім.
На його досвіді члени таких сімей скаржилися на поведінку ветеранів у колі родини: вони часто вживають алкоголь, не можуть влаштуватися на роботу, стають роздратованими, через це частішають скандали, погіршуються стосунки з дітьми. Ці проблеми стосуються як чоловіків, так і жінок-ветеранів. У Валентина запитують, як відновити хороші стосунки, вийти на новий рівень. «Найчастіша проблема – холод у стосунках. Буває, що спочатку після повернення настає «квітково-цукерковий» період, але він дуже швидко завершується, і пара повертається до попередніх проблем», – каже Кім.
Читайте також: Повернення в мирне життя
Тамара Бунтова з центру Axios зі свого досвіду розповідає, що у ветеранів є часткові ознаки ПТСР, але про сам розлад говорити ще рано, його наслідки проявляться через 3-5 років після війни. За її словами, бійця травмує як перебування на фронті, так і повернення в мирне життя, і це дуже впливає на родину. Сім’ї часто розпадаються, але є й такі пари, чиї стосунки стають більш теплими й зрозумілими, вони вчаться дивитися одне на одного іншими очима.
До Бунтової з сімейними проблемами приходять як дружини, так і самі ветерани. «Дуже часто мені кажуть: зі мною щось коїться, я лякаюся, не можу спілкуватися з дружиною, вона мене дратує, я розумію, що це не вона винна, що це прориваються мої накопичені проблеми, давайте щось робити, я хочу залишитися в сім’ї, але не знаю, як це зробити», – розповідає Тамара
Найпоширенішою проблемою повернення вона називає руйнування мрій і очікувань, коли боєць приходить з війни і розуміє, що краще не стало, він сприймає це як знецінення свого бойового досвіду. «Через це виникають проблеми в родині. Бо людина, яка повертається з фронту, свідомо чи ні очікує, що її будуть сприймати, як героя. Тому що вона і є герой. Але дружини також мають свій досвід. Вони змогли самостійно впоратися з родиною, звикли жити іншим життям. І коли чоловік повертається, йому здається, що тут все так само, але насправді все змінилося», – каже психолог. За її словами, ця невідповідність вибиває ветерана з колії, на цьому підґрунті виникають скандали про «ти мене не розумієш».
Бунтова наголошує, що війна змінює всіх членів сім’ї: і того, хто на фронті, і того, хто вдома бере на себе вдвічі більше обов’язків. За її словами, важливо роздивитися ці зміни і в собі, і в своєму чоловікові чи дружині, щоб дійти порозуміння. «Дружина сприймає того чоловіка, якого вона відправила на війну, а чоловік сприймає ту дружину, яку він тут залишив. Для того щоб вони побачили одне одного, потрібен час, – каже психолог. – Це і є час для адаптації: коли вони спостерігають один за одним і одне одного бережуть».