Є певна класифікація оперних співаків, відповідно до якої виконавців поділяють на дві категорії. До першої належать ті, хто володіє чудовим голосом, але не надто сильні драматичні актори. До другої зараховують тих, хто не є аж таким голосистим, зате сповна наділений даром перевтілення. Євгенія Мірошниченко без перебільшень є представницею обох категорій. Її називали «співачкою, на яку треба дивитися». 12 червня примадонні українського оперного співу виповнилося б 80. З цієї нагоди на сцені Національної опери України відбулися концерт за участю учнів професора Мірошниченко, вистава «Травіата». А трохи раніше в Укрінформі презентували диск «Співає Євгенія Мірошниченко».
Ініціатором його видання став син співачки Ігор Школьний, якого давно не полишала думка про те, що записів голосу матері обмаль. Так сталося з різних причин. Найголовнішою є та, що за часів творчості Євгенії обладнання студій звукозапису просто не витримувало її надзвичайно високе й сильне колоратурне сопрано і зашкалювало. У артистки теж уривався терпець, і вона не хотіла знов і знов переписувати той самий твір. Тож слухачам лишалося насолоджуватися її співом та грою у виставах. Досі не можуть забути її Віолетту з «Травіати» Джузеппе Верді, Розіну («Севільський цирульник» Джоаккіно Россіні), Лючію («Лючія ді Ламмермур» Гаетано Доніцетті), Царицю ночі («Чарівна флейта» Вольфґанґа Амадея Моцарта), Лакме з однойменної опери Лео Деліба тощо. Не менш яскраво звучав її голос у народних мотивах, зокрема, у «На вулиці скрипка грає», «Чотири воли пасу я», творах Олександра Білаша, Ігоря Шамо. Окремо варто згадати «Солов’я» Алєксандра Аляб’єва, на думку фахівців, ніхто не виконав його на такому високому рівні вокальної техніки, як Мірошниченко.
Музичний аудіоальбом «Співає Євгенія Мірошниченко», що вийшов у рамках проекту «Євгенія Мірошниченко назавжди…», складається з трьох частин. У нього увійшли арії з опер західноєвропейських та російських композиторів-класиків, камерні твори, відеоматеріал про Євгенію Мірошниченко, відзнятий режисером Олегом Біймою. Реліз супроводжує буклет із текстом трьома мовами – українською, російською, англійською.
Наступний диск з проекту буде повністю україномовним, до нього увійдуть українські пісні й романси.
Євгенія Мірошниченко до того ж була рідкісним вокальним педагогом, яка присвятила викладацькій роботі майже 30 років. Відкриття у Києві Театру малої опери було найбільшою її мрією, останні п’ять років життя майстриня співу намагалася втілити це. На її похороні й після нього чимало митців і представників влади клялися, що справдять задум Євгенії Семенівни, однак віз і нині там. Наразі не знаходить держава ні фінансів, ані приміщення для втілення цієї мрії. А шкода. Бо саме на сцені Малої опери мали б можливість виявити себе оперні співаки-початківці. Та поки ідея лишається мрією пролонгованої дії. Може, колись здійсниться? «Не нині, не завтра, так потім».