Цього року мої іменини 6 травня припали на неділю. Це навіть пасує ― святкувати день Святого Юрія в неділю, а що, якби 1 травня припало на неділю? За часів, коли я навчався в художньому ліцеї в Любліні, 1 травня ми брали участь у ході головною вулицею міста в колоні міського «сектору культури» між працівниками бібліотек, музеїв, театрів і філармонії. Однак я не пригадую, щоб коли-небудь 1 травня, найважливіше свято пролетаріату, припадало на неділю. Цікаво, якою була б тоді першотравнева демонстрація в місті, що було осідком католицизму з єдиним в усьому Східному блоці католицьким університетом? Люблінський пролетаріат ― і тоді, і тепер ― радше католицько-консервативний, ніж світсько-прогресивний. А нині вже й так ніхто не ходить на першотравневі демонстрації, а робітничий клас найохочіше виїжджає на першу маївку за місто.
Але повернімося до моїх іменин і того, як вони минули. Отже, травень ― це ще й початок сезону в Аберфойлі, містечку за 40 хв їзди автострадою з Торонто. Кілька разів на рік ми з дружиною вирушаємо до нього, гордістю його є антикварний ринок, найдавніший і найбільший у провінції Онтаріо ярмарок старих речей. Відвідати Аберфойл — це немов зіграти в лотерею з надією на великий виграш, а виграшем, звичайно, є кількагодинна прогулянка на свіжому повітрі серед найдивовижніших об’єктів, які тільки можна собі уявити.
Початок сезону припав на мої іменини, тож дружина вважала, що поїздка до Аберфойла буде доречною розвагою цього дня. Дорогою на ринок антикваріату ми відвідали маленький родинний ресторан, відомий чудовими недільними сніданками. Замовили омлети по-грецьки з трьох яєць, шпинату, помідорів, оливок і сиру фета, а до них смажену картоплю по-сільському та два гарні підрум’янені французькі тости з варенням. На десерт узяли тільки один солодкий пиріг із чорницями, зате завбільшки, як величезна піца. Річ очевидна, з’їсти те все ми не здужали, тож тости з варенням і пиріг із ягодами нам запакували для дальшої частини нашої травневої подорожі. На антикварному ринку моя дружина купила три невеликі кам’яні скульптури ― вироби канадських інуїтів.
Читайте також: Іделаісти і прагматики
Вона, віддавна мріючи про них, стала з нагоди моїх іменин власницею чистого мистецтва інуїтів. Щоб не почуватися надто скривдженим, я отримав як подарунок цизорик зі шведської сталі, шедевр скандинавського дизайну, та і якість була не гірша. Задоволені вдалим початком сезону в Аберфойлі, ми рушили далі, цього разу до незіпсутої природи. Весна в Онтаріо почалася дуже пізно, щиро кажучи, її майже немає, тобто вона є, але минає так, як у прислів’ї: як оком змигнути, тиждень тому був перший теплий вікенд, і то відразу з температури +29. У той іменинний вікенд було насилу кільканадцять градусів тепла, зате чудово світило сонце й природа на наших очах пробуджувалася після довгого зимового сну.
Ми вибрали регіональний парк Гілтон Фоллс хвилин за 10 їзди від Аберфойла. Парк прилягає до монументального ніагарського вертикального оголення породи, що тягнеться на сотні кілометрів і є результатом ерозії скель різної твердості, яка триває мільйони років.
Піші й велосипедні доріжки Гілтон Фоллс тягнуться на понад 33 км. Вибирай, що завгодно — від легкодоступної трикілометрової стежки Червоного Дуба до десятикілометрового шляху Бобрової Греблі, який вимагає певної підготовки й тягнеться вздовж нічим не зіпсутих лісів, де повно боліт, озерець, струмочків, стрімких скель і несподіваних водоспадів. Це все виникло під час відступу льодовика 12 тис., а може 14 тис., років тому.
Точно не відомо, але ті 2 тис. років неточності ― це все-таки вся наша середземноморська християнська цивілізація, яка сформувала нас так, а не інакше. Поринаючи в природу, ми можемо скинути із себе тягар цивілізаційних і культурних ускладнень, забути про 1 травня як про свято пролетаріату, забути про мої іменини та їхнього патрона Святого Юрія, можемо навіть забути, що це травень, а тільки помітити, що природа знову пробуджується, що на деревах з’являються бруньки та листя, що із землі пробиваються перші білі квіти Trilium, які за тиждень уже відцвітають. Ми можемо без обмежень черпати з цієї скарбниці, заряджати наші акумулятори енергією, яка народжується в контакті з несказанною природою.
Читайте також: Social media blues
Колись у «Малих одіссеях» я писав так: «Під час мандрівки твоє тіло мимоволі споглядає широкі відкриті простори, непомітно піддається природі. І стає єдиним із нею. Ти перестаєш бути сам, тепер вас уже двоє, ви йдете разом. Французький філософ Фредерік Ґро став апологетом ходьби й систематичних міркувань про неї, ба навіть спробував написати філософію ходьби: «Ходячи, ми не робимо нічого іншого. Власне, саме завдяки цьому мандрівка дає нам змогу повернутися до чистого пізнання буття, відкрити наново просту радість існування, якою ми насолоджувалися в дитинстві. Ходячи, ми скидаємо баласт, позбуваємось одержимості діяльністю і завдяки цьому віднаходимо дитячу вічність. Ходьба по-дитячому проста. Ми в захваті від погоди, сонячного сяйва, високих дерев, блакитного неба. Для цього не треба ніякого досвіду, ніяких умінь».
Я вдячний за цей травневий день. Якщо хтось хоче ― неділю, якщо хтось хоче ― день Святого Юрія, мої іменини. Просто дякую за такий чудовий день.