Тож спершу ми довго шукали вихід на неї з метро «Вокзальна»… Здавалося б, одна з ключових станцій, але жодного вказівника, звісно, на шляху не було. Підійшли в каси біля ТЦ «Полісся» – перша касирка на нашому шляху махнула рукою і буркнула «білєти отам на пероні». Дійшовши «отам» на перон, ми побачили, що квитків тут ніхто не продає. А охоронець щось бубонить: «Це не той перон»… Загалом про привітність і неймовірну любов до своєї роботи комунальних працівників важко навіть щось говорити. На це все в нас пішло близько півгодини. Коли все ж «покращення» було знайдено, електричка саме стояла на пероні, я підійшов до каси запитав про квиток, а тітка як закричить: «БІЖІТЬ, БІЖІТЬ».
Ми як лохи побігли через турнікет, виявилося, що там збоку є звичайний прохід повз нього, яким так само можна вийти на перон, касирка мала на увазі саме його. Через турнікети ми не пролізли і не встигли. Виявилося, що це була остання електричка, на графік я дивився в інтернеті, на станції його, звісно ж, «дньом с агньом». Але до останньої ще було півгодини. Тітка сказала: «Кажись, вона ще в інший бік піде». Ну нам то все одно було, в який бік їхати, вона ж кільцева! Ми перейшли на інший бік, спитали у вже третьої касирки, чи доїдемо цією на лівий берег. Спершу вона просто і зрозуміло відповідала: «Я не знаю». Чого дивуватися, її справа проста – продавати квитки. Для того ж, щоб надавати інформаційні послуги, потрібно як мінімум мати ще одну вищу освіту з відповідною спеціальністю хоча б в Інституті культури. Але все ж наша співрозмовниця висунула припущення: «Навєрно, тіки до «Київ-Волинського». Що робити на «Київ-Волинському» о дев’ятій вечора, ми не придумали, я лише уточнив, чи справді вже пішла та електричка, яка має бути лише за півгодини, і касирка сказала, що «вони трохи вибилися з графіка»… Вибилися з графіка на півгодини?
Що там вже казати про введення «швидкісних експресів», чи не менш швидкісного трамвая в Києві, чи інші прекрасні транспортні реформи… Виходить, тільки те, що залишилося нам у спадок від СРСР, дає змогу хоч якось переміщатися містом або в крайньому разі між містами. Лише тими самими дорогами, щільно залатаними, тими самими коліями з тими самими станціями. Тільки простіше їх ще зменшити, як станцій, так і напрямків. Ви якщо дуже хочете, то й пішки дійдете.
Живучи не так далеко від українського кордону, ми дуже швидко звикли до того, що в нас під домом кожен автобус чи трамвай прибуває тієї самої хвилини, коли ми виходимо, щоб на нього сісти, попередньо перевіривши графік на сайті. За стільки місяців подорожей між європейськими містами чомусь жодного разу жоден автобус або трамвай, а тим більше електричка не «збивалися з графіка».
І найприкріші відчуття, як тебе розводять тут, виникають, коли розумієш, що цю транспортну революцію не так вже й складно реалізувати. Але якщо у вас з’явиться так багато часу, який ви вже не зможете витратити на пошуки виходу на перон міської електрички чи пошуки альтернативи, чим доїхати додому, стояння в черзі й чекання на пероні або зупинці транспорту, в якого насправді немає графіка… У вас буде час подумати… і, цілком можливо, думатимете ви вже про серйознішу революцію.