Учора ми зайшли в нашу улюблену крамничку «Summerhill» на швидкі закупи. Я поспіхом закинув у кошик пакет мандаринок, описаних як «органічні, солодкі й без кісточок». На касі моя дружина своїм гострим зором помітила, що ці мандарини походять із півдня Сполучених Штатів, тобто не було іншого виходу, як їх відкласти. Касирка з усмішкою прокоментувала, що її донька робить так само — відмовляється купувати американські продукти. Така реакція багатьох канадійців, обурених позицією Трампа щодо свого найближчого сусіда й союзника Канади, а їх уже розлютили його випади вбік канадської суб’єктності як держави й натяки на приєднання Канади до США як 51 штату. Навіть представники канадської версії трампістів, які маскуються під консервативну партію, заявляють, що таке може бути лише «через їхній труп». Ненависть до Трампа зростає з години на годину, бо люди починають усвідомлювати, скільки нам може коштувати торгова війна з найбільшим партнером. 77% канадського експорту мандрує на південь у США. Експорт в Америку дорівнює 20% канадського ВВП і 30% — мексиканського, тоді як американський експорт в Канаду й Мексику разом дорівнює лише 3% американського ВВП. Ми не настільки потужні, щоб їх подолати, але якщо поставимо собі таку мету, то багато американців, зокрема виборців Трампа, відчує це на своїй кишені, і це все, що ми поки що можемо вдіяти.
Учора в фіналі хокейного турніру народів у Бостоні, в якому зустрілися чотири найсильніші світові збірні, канадійці перемогли американців, яким не допоміг мотивуючий дзвінок від Трампа, під час якого він сказав, що вони мусять переконливо перемогти Канаду, «невдовзі наш 51 штат». Мені не треба вас переконувати, з яким запалом в Канаді сприйняли цю перемогу. «Ви не заберете нашу країну і ви не заберете нашу гру», — написав у соціальних мережах прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо, якого Трамп любить публічно називати «губернатором» Канади.
Читайте також: Гравець у покер і його колода
Ми живемо в часи, які ставлять перед нами дуже багато викликів, які нам щодня доводиться долати. Схоже, що нас оточують психопати й чваньки-мегаломани, які хочуть перебудувати наш світ за своїми мірками. Можливо у відсотковому співвідношенні їх не більше, ніж раніше, але нас усіх просто значно більше, і зараз дедалі важче сховатися в якомусь недоступному місці. Тим паче це знається неможливим у часи, коли ми з власної волі піддалися практично необмеженій медіа-маніпуляції, ба гірше — ми самі становимо її продовження в комунікаційному ланцюгу. Думки, на які кожен із нас має право, заміняють факти, які мають піддаватися верифікації, а не бути заміненими судженнями і точками зору.
Бажаючи того чи ні, але я стежу за тим, що витворяє Трамп, без анестезії використовуючи свою переговорну тактику, цього разу щодо України. Метою нібито є закінчення війни з Росією, не так закінчення російської агресії, як саме зупинення війни у тому місці, куди вона дісталася за три роки. Об’єктом нападу стала Україна, яку уособлює президент Зеленський, на якого спрямована фронтальна атака Трампа. Зеленський отримав титул «диктатора» з дуже низькою суспільною підтримкою (4%). Диктатора, який стоїть на заваді доведенню до кінця транзакції століття, що має зрештою уможливити зупинку воєнних дій. Що буде далі — невідомо. Одним із найважливіших елементів цієї транзакції є згода України на передачу Америці 50% власності на свої рідкоземельні метали, вартість яких оцінюють у багато трильйонів доларів.
Передача власності і права на видобуток цих металів Сполученим Штатам мають компенсувати попередні витрати на підтримку України у війні з Росією. Такі факти. Як закінчаться перемовини в цій справі між США й Україною, я не знаю, можливо вдасться знайти рішення, корисне для обох сторін. Звісно, як і будь-хто, я маю право на свою думку в цій справі, але я збережу її для себе, бо вона не має жодного значення. Читаючи десятки реакцій у соціальних мережах щодо напруги у відносинах між Америкою і Україною, я читаю десятки, якщо не сотні індивідуальних думок, частина з яких банальні, частина цілком оригінальні, а є ще й геть абсурдні. Така природа соціальних мереж як громадської агори, бажано б, відкритої, неконтрольованої і без маніпуляцій.
Читайте також: Репліка
Учора в галереї на відкритті виставки української художниці, я зустрів особу з України, яка віднедавна живе в Торонто. Ми розмовляли про результати останніх соціологічних дослідженнях популярності президента Зеленського, яку Трапм і його прихильники поставили під сумнів. На мою спробу навести опубліковані результати соцопитувань я почув, що «я не з України», тому не знаю і не розумію того, що там відбувається. Це, звісно, незаперечний факт, що я не з України. Цей аргумент часто звучить у моїх розмовах із українцями з України, коли факти, які я наводжу, не збігаються з думками моїх співрозмовників.
Для мене це не новина, бо «я живу з цим вироком» давно і знаю, що для мене буде безпечніше не висловлюватись, а коли вже треба зайняти якусь позицію, то хай це буде максимум рішення не купувати мандарини з країни Трампа чи угорський перець і угорське вино з країни Орбана.