«Якщо Іран втягнуть у війну, я вас запевняю – з держпосадовцями, чиновниками Ісламської Республіки, не станеться абсолютно нічого. Це іранський народ будуть бомбити», – самовпевнено заявляв Мохаммад Джавад Заріф, колишній міністр закордонних справ Ісламської Республіки, у листопаді 2023 року.
Зранку 28 лютого 2026 року зʼявились перші повідомлення про ізраїльський удар по Бейт Рахбар (офіс Верховного Лідера). Увечері того ж дня іранське державне телебачення було змушене підтвердити ліквідацію Хаменеї. «Допомога вже в дорозі, продовжуйте протестувати», – пообіцяв Трамп іранцям в січні – і ось, нарешті, допомога прибула в Тегеран.
Конституція Ісламської Республіки передбачає процедуру наступництва, за якою державний орган — Асамблея експертів — призначає наступника рахбара (Верховного лідера) у разі його смерті або недієздатності. Тимчасово формується Рада керівництва, до складу якої входять президент, голова судової влади та член Ради вартових, обраний Радою доцільності. Також передбачено певні протоколи на випадок, якщо одна чи кілька з цих посад буде «обезголовленою».
Після того як державні медіа підтвердили смерть Хаменеї, Ісламська Республіка оперативно оголосила про створення цієї тимчасової Ради керівництва. Окрім президента і голови судової влади, Голям Хоссейна Мохсені-Еджеї, до її складу включили Алірезу Арафі — члена Ради вартових, який очолював Іранську духовну семінарію та є членом Асамблеї експертів — як третього учасника. Членство в цій раді може стати сходинкою до посади верховного лідера, якщо буде обрано наступника Хаменеї.
Карім Саджадпур, aмерикансько-іранський політичний оглядач в Carnegie Endowment for International Peace, вважає, що смерть Хаменеї може призвести до того, що режим і його силові структури, передусім Корпус вартових Ісламської революції (КВІР) згуртуються, щоб вижити. Водночас, існує ймовірність того, що раптова смерть рахбара стане «чимось на кшталт гігантського гарматного пострілу, який пробиває діру в кораблі, змушуючи його тонути, а керівництво — рятуватися втечею». За словами Саджадпура, проблема цього режиму в тому, що він — «один із найсамотніших у світі». Комфортного плану відступу для чиновників ісламської Республіки просто не існує, адже у світі дуже мало місць, куди вони зможуть податися у вигнання. Для багатьох із них це означає одне: або вбивати, або бути вбитими.
Саджадпур пояснює, що режим, ймовірно, буде намагатись продемонструвати згуртованість довкола нового лідера — чи то духовної особи, чи командира КВІРу — щоб не допустити передачу влади.
Джамшід Барзегар, політичний оглядач опозиційного іранського каналу Iran International, пише, що те, що залишилось наразі від Ісламської Республіки, функціонує не маючи ні взаєморозуміння щодо ймовірного наступника Алі Хаменеї, ані, по суті, змоги обрати для себе нового рахбара відповідно до наявних юридичних процедур.
Барзегар вважає, що КВІР, який протягом кількох десятиліть виступав «хребтом Ісламської Республіки», ймовірно зможе проігнорувати юридичні обмеження та, владнавши внутрішні суперечки, висунути наступника Хаменеї. Водночас, на відміну від всіх попередніх криз, починаючи з 1979 року, КВІР матиме реальних супротивників – «розлючений й занурений в жалобу іранський народ, сповнений рішучості повалити Ісламську Республіку», а також США та Ізраїль, які в поточних умовах не мають жодних підстав ризикувати своєю безпекою і зберігати режим, який за 47 років свого існування — у своїх ідеологічних засадах і переконаннях — показав, що не відмовиться від терору й дестабілізації; тим більше, що іранські атаки на сусідні країни в перший день війни розлютили навіть його відданих регіональних союзників.
Читайте також: Марк Воллес: «Між Росією, Іраном і Китаєм існує нечестивий союз»
Політичний оглядач Хоссейн Агаї вважає, що коли після ліквідації Хаменеї влада фактично перейшла в руки КВІРу, тепер у США та Ізраїлю є два варіанти:
- або знищити Корпус упродовж найближчого часу потужними ударами,
- або ж КВІР складе зброю і капітулює (що є нереалістично).
За його словами, трансформація режиму може відбутися й за формальної наявності КВІРу, однак така зміна «потребує повного знищення поточного Корпусу вартових та масової зачистки всіх ключових військових, політичних і розвідувальних посадовців режиму».
Касра Аарабі, політичний оглядач і директор з досліджень КВІР в United Against Nuclear Iran (UANI), пояснює, що Бейт (офіс Верховного лідера) — це центральне ядро влади Ісламської Республіки: 4 000 ключових членів цього органу та 40 000 пов’язаних із ним осіб. Їхня роль — «бути очима й вухами Хаменеї на кожному рівні режиму, займаючи всі щаблі державного управління, а також забезпечувати безперервність влади у випадку, якщо Хаменеї буде ліквідований або змушений переховуватися в бункері».
Аарабі вважає, що враховуючи те, що сталося, треба чітко розуміти, що ліквідація Хаменеї і удар по Бейту – це серйозний удар по основах режиму. Щоправда, за його словами, режим готувався до такого сценарію, і ця невидима держава — Бейт разом із КВІРом – буде намагатись заповнити будь-який вакуум влади, щоб забезпечити безперервність, а не хаос. Він пояснює, що ключові кадри Бейту – це лоялісти, які опинились там не через досвід чи навички, а завдяки ідеологічній відданості режиму.
«Фактично, ми маємо справу з групою ідеологічних радикалів, які мають доступ до балістичних ракет, мережі проксі-терористів, а також до програми розробки ядерної зброї. Тож ця операція [США та Ізраїлю] має тривати. Зараз режим зіткнувся з тим сценарієм, якого завжди прагнув уникнути: масове внутрішнє народне невдоволення, революційний настрій на вулицях і зовнішній тиск з-за кордону».
За словами Аарабі, ситуація буде загострюватися: «Я бачу це як тривалу, комплексну кампанію, а не як щось, що завершиться протягом кількох днів».
Бехнам Бен Талеблу, головний директор іранської програми в Foundation for Defense of Democracies (FDD), розглянув перспективи розвитку ситуації в своїй статті для Foreign Affairs. Звісно, пояснює він, падіння Ісламської Республіки буде бурхливим, а багато західних аналітиків хвилюються, що «Іран отримає нового «сильного лідера», автократа, можливо, когось, хто вийде з рядів Корпусу вартових Ісламської революції». Але це далеко не єдиний варіант, запевняє він. Іранці, які вийшли і знову вийдуть на вулиці, «зможуть використати свої нові платформи впливу, щоб переконати велику цивільну бюрократію країни продовжувати працювати для підтримання функцій уряду». Талеблу теж вважає, що противники режиму цілком можуть залучити лідерів іранської опозиції в екзилі, які передбачали такі сценарії та можуть допомогти очолити перехідний період. Талеблу запевняє: справжнім джерелом дестабілізації в Ірані є не перспектива зміни режиму, а сама Ісламська Республіка.
За його словами, Вашингтон зараз має унікальну історичну можливість знести режим в умовах, коли народ Ірану готовий виконати значну частину роботи самостійно, на місцях – адже події січня продемонстрували, що іранці готові на величезні жертви, щоб повалити режим. Іранцям не потрібна наземна операція американських військових для штурму Тегерану. Для краху режиму їм потрібно, щоб американські сили послабили режим настільки, щоб іранці взяли ситуацію в свої руки.
