Про цей намір президента США сказала й колишня його опонентка Гілларі Клінтон. Нагадаємо, що в Другій світовій війні західні демократії перемогли одну тоталітарну державу (Німеччину) в союзі з іншою тоталітарною державою (СРСР). Аналогічні побажання щодо візиту до Москви висловлював президент Франції Емманюель Макрон. Якщо ці діячі в травні 2020 року стануть на Мавзолеї ліворуч і праворуч Путіна, то це буде, як висловився товариш Сталін, «сильніше за «Фауста» Ґете»…
Справді, то буде зворушлива демонстрація єдності західної демократії із сучасним войовничим тоталітаризмом. Звісно, така сцена буде негайно оспівана російською пропагандою як тріумф політики Путіна і років на 10 стане для московського диктатора абсолютним карт-бланшем на нові агресії проти України, Грузії, можливо, країн Балтії, на анексію Білорусі тощо.
Читайте також: Імпічмент Трампа. У Конгресі США почалися відкриті слухання: трансляція
А нам варто замислитися: чи справді західні демократії є антиподом тоталітаризму? Чи, може, тут ідеться про якийсь варіант симбіозу? Підстави для таких розмислів є сьогодні, але вони були й раніше. Після перемоги більшовиків у колишній Російській імперії західні демократії доволі швидко пішли на визнання російською комуністичної диктатури.
США визнали СРСР і почали дипломатичні відносини з ним акурат під час українського Голодомору в 1933-му. Радянські п’ятирічки, що створювали важку індустрію і військово-промисловий комплекс «диктатури пролетаріату», були б неможливими без активної технологічної допомоги західних компаній: сотні інженерів, конструкторів, менеджерів зі США, Франції, Німеччини, Австрії керували будівництвом Магнітки, Дніпрогесу, Харківського й Сталінградського тракторних заводів та багатьох інших об’єктів. До речі, тракторні заводи СРСР спочатку випускали танки, а вже потім трактори… Російські історики Дьяков і Бушуєва написали книжку «Нацистський меч ковался в СССР» про допомогу Сталіна Німеччині відновлювати військову потугу й обходити обмеження Версальського договору. А сталінський меч кувався західними демократіями.
Згадаймо, що радянські спецслужби вивезли під виглядом брухту зі США танк американського інженера Крісті, який став основою для створення Т-34. Шеф ВПС СРСР командарм Баранов із дозволу міністра авіації Франції вивіз звідти 2 тис. авіадвигунів для радянських бойових літаків. І західні демократи не звертали уваги на червоний терор, на масові вбивства, на геноцид у Радянському Союзі…
Аналогічним було їхнє ставлення й до нацистської Німеччини. Вони максимально намагалися не образити «хорошого хлопця» Гітлера. Коли в 1936 році всупереч договору Німеччина ввела свої війська в деморалізовану Рейнську зону, Франція навіть не поворухнулася. А потім німецькі генерали напишуть у своїх мемуарах, що французька армія тоді могла легко розчавити новонароджений Вермахт. А на Олімпійських іграх у Німеччині спортсмени західних демократій, проходячи перед трибуною, на якій стояв фюрер німецького народу, бадьоро виголошували «Зіґ хайль!». І жодних серйозних спроб бойкоту… Не будемо згадувати відомі ситуації з Австрією (аншлюс) і Чехословаччиною (окупація) в 1938–1939 роках. І не будемо згадувати їхню західнодемократичну позицію щодо Угорщини в 1956-му й тієї таки Чехословаччини в 1968-му.
Читайте також: Імпічмент Трампу: перспективи справи
Цікаво, що Захід не заважав і диктаторам третього світу. І Жан-Бедель Бокасса в Центральній Африці, і Жан-Клод Дювальє, диктатор Гаїті, син одіозного Франсуа Дювальє, мали нормальні відносини з Францією. Тривалий час у західних демократів не було претензій і до лідера Лівії Муаммара Каддафі…Чимало скинутих диктаторів ховалося від гніву своїх народів на територіях демократичних країн. Та й радянській імперії Захід допомагав вирішувати свої проблеми. Якби він перестав купувати радянські нафту, газ, ліс, хутра, діаманти тощо й не продавав продовольство Москві за часів Брежнєва, СРСР розпався б ще на початку 70-х років ХХ століття.
Тому Дональд Трамп, Емманюель Макрон і подібні до них діячі діють цілком у межах сталих традицій плідної співпраці західних демократій із тоталітарними режимами. Це те, що французи першими стали називати Realpolitik, себто цілком позаморальною політикою. Але західні демократії занапастить той самий фатальний розрив, що згубив СРСР: прірва між деклараціями й практичними діями.
Демократична риторика на тлі можливих обіймів лідерів західних країн із тоталітарним вождем Росії на Мавзолеї засновника першої у світі тоталітарної держави Лєніна стане символічним чинником руйнації міжнародних позицій Заходу. Він утратить той ідейний прапор, із яким десятиліттями виступав на світовій арені та який забезпечував йому багато перемог.