Те, що керівництво київського метрополітену почало боротьбу за підвищення комфортності поїздок киян і гостей столиці, поза сумнівами, варто квітів і овацій. І справді, години пік (що вранці, що ввечері) давно перетворилися для користувачів підземним транспортом на щоденне важке випробування. Близьке, скажімо, до прийомів підготовки американських «морських котиків», коли їх вчать виживати в найскладніших умовах. Включаючи, природно, й бойові. Інша річ, що керівництво метрополітену застосовує не совсім звичні підходи. Хоч не виключено, що це просто корисний креатив. До якого наше пасажиронаселення просто не звикло. Так що поява в найбільш гарячих точках столичної підземки працівників метрополітену, які вже отримали назву «трамбувальники», якраз може належати до віянь нового тисячоліття. А як ще можна боротися з тим, що метрополітен розрахований на перевезення менше 2 млн пасажирів на добу, а насправді їде на кілька сот тисяч осіб більше. Будівництво нових станцій – процес тривалий і витратний. Могли б допомогти іноземці зі своїми прогресивними технологіями. Але для них наші розцінки не цікаві, і вони від участі у наших тендерах відмовляються. Тому ми переймаємо досвід японців, у яких ці «трамбувальники» наявні досить давно. Але на відстані. Хоча, як ви здогадуєтеся, між українськими і японськими колегами є кілька істотних відмінностей, як між ДЕУ запорізького збирання і «Маздою», зібраною на островах ранкового сонця. Правда, можна відправити українських новаторів трамбувальної справи у відрядження для підвищення кваліфікації. Можна виписати спеціалістів і звідти. Адже запрошують японських кухарів до суші-ресторанів! У цьому випадку під крики «Банзай!» справи явно б пішли веселіше. Однак, найімовірніше, все упреться у традиційну нестачу вільної валюти. Тому, судячи з усього, поки все залишиться як є. Розуміє це і керівництво метрополітену. Битва за комфорт іде комплексна. З одного боку силовий чинник, а з іншого – повчальний. Оскільки з минулого тижня на станціях метро почали звучати заклики: «Станції та лінії метрополітену перевантажені, працівники метро роблять все від них залежне для покращення ваших умов під час поїздки. Проте пасажиропотоки на багатьох станціях значно перевищують провізну спроможність метрополітену. Просимо вас, по можливості, уникати поїздок метрополітеном в проміжок часу з 7:30 до 9:00. Це дозволить вам в більш комфортних умовах скористатися метрополітеном. Дякуємо Вам за розуміння та допомогу!»
Фішка досить перспективна. Якщо несвідомі громадяни відмовляться дослухатися до закликів метрочиновників і продовжать їздити, коли забажають, то вони ризикують потрапити під натиск «трамбувальників». Це після одного-двох прямих контактів може в багатьох пасажирів відбити бажання користуватися послугами підземного транспорту. Особливо у літніх людей. При цьому немає гарантії, що нинішніх вимушених волонтерів у особі слюсарів і дорожніх обхідників згодом не замінять професійно підготовленими спеціалістами. Такий собі метроспецназ. І екіпірують їх відповідно. А у вільний від роботи час цей спецназ можна ще й здавати в оренду для участі в якихось вуличних акціях. Головне – привчити народ до того, що кожного дня з 8:00 до 9:00 його може очікувати «зустріч з прекрасним».
А оскільки рефлекси в людей виробляються швидко, то громадяни почнуть дослухатися до ще одного заклику, який лунає з-під землі – користуватися в ранкові години пік іншими видами міського транспорту. Там, на думку керівництва підземки, пасажири зможуть проїхати комфортніше і уникнути тисняви.
У будь-кому випадку за кадром залишається кілька запитань, на які метрочиновники відповіді поки не дали. По-перше, чи означає заклик не їздити без потреби в ранкові години пік те, що вечірні години пік скасовані? По-друге, що таке інші види транспорту, в яких у ранкові години пік можна за ті самі гроші проїхати комфортно і уникнути тисняви? По-третє, чи планується оснащення трамбувальників у перспективі спецзасобами на кшталт електрошокерів? І, нарешті, чи може частина коштів, отриманих від продажу художніх фотографій київського мера в межах благодійної акції «Допоможи конкретній людині», бути акумульована для допомоги пасажирам столичного метро, котрі постраждали від роботи «трамбувальників»? Оскільки серед тих, хто фотографії мера купував, був і начальник комунального підприємства «Київський метрополітен» пан Мірошников. Мінімальна вартість однієї фотографії дорівнювала 40 тис. гривень…