Якщо ви молодий одинак-метросексуал й автівка вам потрібна, щоби їздити в офіс і назад, а ввечері справляти враження на дівчат, далі можете не читати. Якщо ж у вас є сім’я, діти, собака, свої батьки та/або батьки дружини й у суботу вам треба якось дістатися до дачі, а ви не розумієте, як з усім цим злетіти, тоді Toyota Verso – це саме те, до чого варто уважніше придивитися.
Дачі в мене немає, собаки теж, але я вирішив увійти в роль і придивитися. Перше, що трохи збиває з пантелику, – зовнішній вигляд: ніяк не вдається відразу вставити Verso в той чи інший таксономічний розділ. Нібито хетчбек, тільки трохи роздутий, нібито універсал, але надто компактний, ні те ні се. Остаточно губишся, коли зазираєш усередину: три ряди крісел – майже мікроавтобус… Окей, хай вважається мінівеном, якщо комусь від того легше. Ну коли зовсім відверто, то задній ряд – це так звані тещині сидіння. З нормальним зростом через п’ять хвилин усе, про що ви думатимете, – куди подіти коліна. Але якщо у вас є двійко дітей, які разом здатні перевернути догори дриґом маленьку планету, відправити їх на заслання в глиб салону – правильне рішення. Між іншим, на користь того, що саме це мали на увазі конструктори, свідчить маленьке панорамне дзеркальце, якраз над штатним дзеркалом заднього огляду. Так водій може тримати під контролем ситуацію позаду нього й бути певним, що частина екіпажу не перетворить транспортний засіб на арт-об’єкт із настінними розписами фломастером чи на хімічну лабораторію з виготовлення пороху.
Гаразд, припустімо, ви не встигли завести двох башибузуків, а з тещею у вас консенсус, тоді задні сидіння можна спокійно згорнути (до речі, складаються вони дуже легко – достатньо смикнути за мотузочку) й отримати багажник об’ємом 440 л. Якщо ж, як виняток, згорнути і другий ряд, тоді Verso здатен проковтнути невеличку шафку й не похлинутися, бо там узагалі виходить майже 1000 л. У штатному режимі середній ряд забезпечує гідний комфорт з індивідуальними налаштуваннями для кожного крісла, достатнім простором в усіх вимірах і приємним набором усіляких там поличок-столиків-вішачків. Інакше кажучи, автівка економ-класу, а Verso, безперечно, до нього належить, не втомлює аскетизмом. Можу ще згадати вдалий клімат-контроль і одну річ, на яку раніше ніде не натрапляв: у так званій шухляді для рукавичок є два відділення, одне з яких з охолодженням – це для того, щоби покласти туди пляшку з водою. Зрозуміло, що не з пивом! Ось із таких дрібничок складається враження…
Так само не втомлює Verso млявістю. Я отримав на випробування механізм із бензиновим движком 1,8 (147 конячок) і варіатором. Загалом під час керування жодних сюрпризів, якщо маєш досвід спілкування з Toyota. Ні, сюрприз таки є: динаміка. Сотня за приблизно 10,5–11 с – це ніяк не характеристики автобуса. Між тим рушає з місця цей танк навдивовижу стрімко, розганяється активно навіть у так званому екологічному режимі (себто з мінімальними викидами в атмосферу всілякої гидоти й мінімальними затратами пального). Коли ж дорожня ситуація потребує драйву, підправити ступінь допоможуть пелюстки «+» і «-» на кермі або кнопка «Sport» – у такому разі з економією та екологією можна тимчасово попрощатися. Щодо останньої знову слід нагадати, що Toyota з розумінням ставиться до якості пального в усіх ста п’ятдесяти з гаком країнах включно з екваторіальною Африкою, куди постачає свою продукцію, тож від нашого бензину чи соляри двигуни не чхатимуть.
Тепер мушу зізнатися, що дозволив собі певну інфантильність. Коли всі в міру екстремальні маневри було випробувано, серце захотіло вітерцю. Тому, тільки-но минувши даішну засідку на Житомирській трасі й сподіваючись наступних надцять кілометрів не потрапити під радар, почав тиснути. Самі розумієте, якщо на спідометрі остання позначка «220», завжди тягне з’ясувати, чи це не ритуальні танці, й ніяке ДАІ не стане на заваді. Цього разу став на заваді здоровий глузд: я без найменшого напруження дотягнув до 170 й міг би випробовувати долю і далі, якби не стіна дощу, яка цього року регулярно супроводжує наше бабине літо. Інакше кажучи, «автобус» виявився з характером і м’язами.
Що ще приємно дивує, то це комфорт: шумоізоляція практично взірцева, двигун починаєш чути лише після 4000 обертів, амортизатори (до речі, підсилені для кращого толерування наших дірок, слава про які, виявляється, дійшла аж до Японії) своєю лагідністю нагадують чоловіка, який напередодні дозволив собі зайве й намагається загладити провину.
Можна побалувати себе вже знайомим читачам Тижня тойотівським медіа-центром із сенсорним екраном, україномовним навігатором, камерою заднього огляду, USB-входом і Blutooth, що дає змогу розмовляти по телефону без рук. Хоча багато що з цього ніби й зайвий люкс, можна було б обійтися без нього, але, один раз випробувавши, далі відмовляти собі не хочеться.
Керувати «автобусом» теж доволі легко й приємно. Кажу не про шкіряне кермо й не про розміщення всіх важелів, кнопочок та інформаційних табло (якраз прилади мене більше влаштували б, якби були на традиційному місці – над кермом, щоби не доводилося щоразу скошувати очі вбік – у Verso панель приладів зміщена праворуч від водія), а про загальну ергономіку. Наприклад, вузькі стійки й величенькі бокові дзеркала забезпечують практично ідеальний огляд по всіх азимутах, чим не всі автівки вищих соціальних верств можуть похвалитися. Солідна довжина 446 см (яку око відразу не впізнає, бо, кажу ж, сприймає Verso як такий собі розгодований хетчбек) ніяк не заважає керованості, вузенькі повороти в захаращеному дворі чи на паркінгу в торговельному центрі даються без найменшого дратування, навіть з азартом, а електропідсилювач керма зі зворотним зв’язком цьому лише сприяє.
А тепер трохи лірики. У мене є товариш, і він має не лише дружину, дитину (одну), тещу (одну) й силу-силенну друзів, а й собаку. Величенького такого, 85 см у холці. Дружина, дочка й теща люблять природу, а пес і поготів. Не знаю, з ким більше рахується мій товариш – із тещею чи собакою, але у вихідні взимку й улітку вони їздять на пікніки, друзів також прихоплюють. Підкреслюю: регулярно. Й оскільки чотириногий у звичайному салоні відверто страждає й казиться, особливо на довгих дистанціях, товаришеві довелося купувати фургончик, яким, як правило, представники малого бізнесу обслуговують свої МАФи. Не надто респектабельно, натомість вирішує проблему. Коли він побачив мене за кермом Verso, то мало не заплакав. Каже: «Де ти був раніше, чому не розповів, що таке є?!».
Не знаю, наскільки цей випадок типовий, швидше за все, навряд чи. Але в тому, що Verso покликаний зміцнювати сімейні цінності, у мене тепер жодних сумнівів немає.