Давно помічено: хай яку виразну візуальну схожість або споріднену вдачу виявлятимуть найближчі родичі, їхня подібність усе одно міститиме відмінності. Те саме стосується однотипних предметів і феноменів, адже між ними майже ніколи не фіксується цілковита тотожність або ж ідентичність. Саме тому Людвіґ Вітґенштайн уживає словосполуку «родинні подібності» для пояснення того, що певні речі мають схожі риси, хоч і немає жодної такої риси, яка буде спільною для них усіх. А тому його підхід видається доволі слушним при виявленні подібностей у загалом відмінних явищах. Усе це справджується під час розгляду, на перший погляд, абсолютно суперечливих тоталітарних ідеологій — комунізму й націонал-соціалізму, також різновиду останнього — фашизму.
У розвідці професора політичної соціології та очільника часопису італійських соціалістів Лучано Пеллікані «Ленін і Гітлер. Дві іпостасі тоталітаризму» (2009) здійснено спробу саме такого порівняння. Перед тим як окреслити шукані подібності, варто зауважити, що тоталітаризм виникає в масовому суспільстві, а його головними ознаками є однопартійна бюрократична система на чолі з вождем, а також ідеологія, що дає змогу контролювати всі сфери життя каральними засобами й веде до нищення свободи. Для багатьох дослідників ХХ століття розвій означених ідеологій був рівнозначний вивільненню хтонічних сил, які пов’язані з нігілістичним ставленням до сучасності. Дійсно дві світові війни породили силу-силенну сповнених ненависті до успішніших конкурентів, а тому керованих ресентиментом людей, які прагнули не просто реваншу, а мало не спустошення світу.
Однак якщо бодай згадка про нацизм у запеклих дискусіях викликає зрозумілу всезагальну відразу, то комуністичні режими деколи й дотепер асоціюються з перспективою справедливого влаштування суспільства. Для годиться кажуть про «перегини» сталінізму, проте неохоче беруться до уваги руйнівні наслідки більшовицької революції на чолі з Лєніним. Але ще теоретику західного марксизму Карлові Коршу вдалося показати, що в засаді цієї доктрини лежала негація, запозичена, вочевидь, у Геґеля. Ба більше, попри спроби Маркса й Енґельса видати своє вчення за науку, вони так і не змогли уникнути зображення буржуазного суспільства як арени зла. Виправити ситуацію, вважали вони, зможе тільки революція. Тезу про революційні зміни просували й нацисти. Тому не дивно, що виразники ворожих ідеологій, як-от Лєв Троцкій і Йозеф Ґеббельс, сходилися в переконанні зруйнувати, на їхню думку, прогнилий світ, а внаслідок деміургійного перетворення й остаточного переродження (палінгенези) збудувати на його місці новий. Їхній активний нігілізм означує спроможності тотального заволодіння реальністю для того, щоб її виправити.
Читайте також: Імперіалізм і колоніалізм
Тому найпершою подібністю в разі порівняння згаданих ідеологій є гностицизм. В обох випадках оскаржується наявний стан речей або матеріальний уклад і проголошується необхідність урятувати занапащене людство в остаточному герці добра і зла (маніхейство). У комуністичному вченні наголошено на руйнації капіталізму, тоді як у нацизмі — на звільненні від «темної сили» єврейства. Обом силам ідеться про очищення, себто про катарсис. Отож принагідно згадаймо, що відомими подвижниками гнозису в середньовіччі були саме катари (чисті). Гностики торочили, ніби люди поділяються на три категорії, у кожній з яких переважає, відповідно, дух, душа й матерія. У новітній градації це були нечисленні рушії переможної ідеї, широкі маси й шкідливий елемент. Для комуніста такою притичиною є буржуазія — клас, якому вдалося заволодіти матеріальним виробництвом. Оскільки вона сформувала фальшиві цінності життя й культури, її належало знищити. В уяві нациста такої долі заслуговували «злостиві» й «заразливі» євреї, чиї одноплемінники накопичили неабиякі у світі статки й утворили ворожу доктрину марксизму. Хоча в доктрині нацизму немає прямого заклику до знищення буржуазії, проте для її носія неприйнятні «процентне рабство», міжнародний капітал, фінансова захланність, бо все це буцімто стоїть на перешкоді розвою нації.
Як видно, непримиренні вороги мали посутні спільності. Крім того, вони прагнули збудувати могутнє суспільство колективістського щастя й тисячолітнього Райху: перші — безкласову державу, а другі — націоналістичну. Їм було притаманно зводити власну позицію до релігійного догмату: попри те що перші випинали свій атеїзм, другі відверто вдавали із себе адептів нового містичного напряму.
Обидві системи ненавиділи ліберальну демократію, змальовуючи її на кшталт егоїстичного індивідуалізму. В один голос вони провіщали створення нової людини, що має постати на місці знищення мільйонів зайвих.
Її характеристики лише за назвою нагадують ніцшеанську надлюдину, бо вона посідає місце Бога на землі. До речі, марно думати, ніби більшовицькі задуми «очистити землю» кардинально відрізнялися від нацистських. Ішлося так само про багатіїв-паразитів, кровопивць, павуків і бліх, які очікують на справедливий «інсектицид». Отже, сталінські голодомори й гулаги — лише послідовне виконання лєнінського заповіту. Нацистам було чого в них повчитися.
Нерідко можна почути, що совєтські комуністи, будучи послідовниками новочасних революційних змін і просвітницького проєкту, долаючи відсталість від Заходу, намагалися ставати на рейки модернізації та індустріалізації. Проте модернізація неможлива за умов державного капіталізму, та ще й у підневільному суспільстві, де створено видимість долучення до формування інститутів громадян, які змушені смиренно приймати ухвали партії. Совєти в найкращих традиціях візантійства, себто безроздільного домінування влади, навчилися хіба що копіювати зразки західної індустріалізації, а отже, заперечували вільний ринок. А російське месіанство, що поширилося чи не із часів слов’янофільства, маючи на меті «захистити» східні народи від західного гніту, зрослося з ідеєю визволення світового пролетаріату.
Нацисти зі свого боку перейнялися змінами в економіці з ознаками соціалізму: знищенням нетрудового доходу, націоналізацією монополії, земельною реформою. Видима провладна рука звільна витісняла невидиму руку ринку, заправляючи ресурсами, платнею, цінами, виробництвом. Отже, за мету було взято нав’язування партійних рішень і контроль над економікою, щоправда, не націоналізуючи й не усуваючи приватної ініціативи. З остраху втратити все не володарі великого капіталу, а лиш окремі промисловці почали фінансувати нацизм, сприйнявши його за менше зло. Та значно вагомішими були для нацистів експерименти в соціально-антропологічній сфері, що набували ознак уже німецького месіанства. Очищення передбачало поділ людей на сорти: слабких і сильних, рабів і панів, гідних тваринного животіння і божественного тріумфу. Проте ніцшеанського виходу за встановлені межі, самоперевершення чи самовдосконалення тут годі знайти.
Читайте також: Диявол у деталях
Тимчасом фашистам не вдалося здійняти великого революційного буму. Не тільки тому, що вони спромоглися радше на недовершений тоталітаризм (адже комунізм — єдиний глобальний тоталітаризм), хоча саме Муссоліні вживає це слово. Знайшовши компроміси з монархією, церквою та власниками дрібного й середнього капіталу, фашизм убачає свого ворога в комунізмі й американізмі. Попри те що Третій Інтернаціонал окреслив ідеологію фашизму як шовіністичний тероризм та імперіалістичну реакцію, дужче запроваджує типові більшовицькі засоби політичної боротьби: державний переворот, однопартійну диктатуру, трудову повинність, колективізацію економіки, мілітаризацію суспільства, ненависть до ворогів, фанатичний месіанізм тощо.
Нині тоталітарний дух активно мімікрує, безоглядно вбирає в себе попередні химерні форми й різновиди, аби знову повернутися та поширити свої нігілістичні домагання на весь світ. Тоталітарна свідомість ніколи не сумнівається в тому, що робить. Її затятість несумісна із самокритичністю, бо живиться властолюбством, яке цинічно виправдовується вдаваною місією добра.