22 квітня 1998 року Україну приголомшила новина про зухвале замовне вбивство. У під’їзді власного будинку застрелили Вадима Гетьмана. Підозрюваного у скоєнні злочину Сергія Кульова – члена так званої банди Кушніра – було затримано лише в 2002-му. Утім, попри те що через рік Луганський апеляційний суд засудив його до довічного ув’язнення, говорити про те, що злочин розкрито, немає підстав. Замовники цього вбивства так і не постали перед суддями.
Державник
Знаково, що ані вороги, ані недоброзичливці Гетьмана не ставлять під сумнів його заслуги перед Україною. Після приходу Вадима Петровича в НБУ у березні 1992 року було сформовано нову організаційну структуру регулятора, комп’ютеризовано банківський процес (міжбанківську базу даних досі вважають однією з найкращих у Східній Європі), ініційовано дослідно-конструкторські роботи зі створення розрахункової палати, запущено складний механізм друку нової української валюти – гривні. «Гетьман завжди відрізнявся від інших новаторством у поглядах, – згадує Олег Рибачук, з 1992 по 1999 рік начальник відділу зовнішніх зв’язків, начальник управління міжнародних банківських зв’язків, директор Департаменту міжнародних зв’язків НБУ. – Він прийняв рішення про те, що Україні потрібно друкувати гривню, коли вона практично ще була частиною Радянського Союзу. Про її вихід із рубльової зони, коли інші політики боялися про це навіть говорити».
У 1993 році Вадим Петрович пішов із Нацбанку, зосередившись на створенні Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ) як публічної структури, контрольний пакет акцій якої було б неможливо зосередити в руках однієї компанії. І за його життя цього принципу дотримувалися.
«Гетьман був піонером багатьох напрямів, – каже Володимир Лановий, народний депутат ІІ та V скликань, міністр економіки у 1992 році. – Започатковував нові ринкові інститути в Україні». Він першим висунув ідеї щодо створення вторинного ринку цінних паперів, ф’ючерсного, валютного ринків, банківського ринку дорогоцінних металів. За його участю розроблялося все нове банківське законодавство, яке визначає організацію та функціонування вітчизняної банківської системи відповідно до норм ринкових відносин. Навіть якщо закони мали інше авторство, пропозиції та поправки Гетьмана виявлялися такими принциповими, що часто докорінно змінювали всю філософію законодавчого акта.
Вадим Гетьман був державником у прямому сенсі цього слова: у своїх діях, рішеннях, проектах законів керувався насамперед не власними, а державними інтересами. І саме з такою позицією він був незручним дуже багатьом у часи напівкримінального, непрозорого й своєкорисливого становлення української економічної та політичної «еліти».
Версії вбивства
Генеральна прокуратура України заявляє про причетність до злочину Павла Лазаренка. Але на екс-прем’єр-міністра навішали занадто багато, щоб беззастережно вірити цій версії. До того ж у 1998 році він уже був усунутий із посади керівника уряду й очолював лише фракцію «Громада» у Верховній Раді. Тоді точилася справжня війна проти бізнес-імперії колишнього прем’єра, і Гетьман йому жодним чином не заважав.
Не витримують критики й так звані політичні версії вбивства. Перша – боротьба за парламентське крісло. На виборах до ВР 1998 року за 189 виборчим округом (на Черкащині) Гетьман відстав від переможця, тодішнього першого заступника міністра інформації Михайла Онуфрійчука, на 3,87%. Результати він оскаржив: щодо нього застосували брудні політтехнології, а опонент використав адмінресурс. Утім, виборювана посада була не варта такої реакції. Друга версія – залякування Ющенка, який вважав Вадима Петровича своїм учителем, що було своєрідним попередженням напередодні президентських перегонів 1999 року. Але, щоб відбити у Віктора Андрійовича бажання йти на вибори, не потрібно було вбивати Гетьмана. Ющенка доводилося ледь не силоміць штовхати у велику політику, тож можна було знайти некримінальний спосіб відвадити його від президентства. Та й якоюсь загрозою для оточення Леоніда Кучми він став лише після відставки з посади прем’єра.
Є версія, що Гетьмана прибрали, щоб розчистити дорогу до Української міжбанківської валютної біржі. Утім, зміна власників УМВБ була надто тривалою (затяглася на вісім років), щоб бути безпосередньо причиною вбивства.
Ще з античних часів радять шукати замовників злочину за формулою «кому вигідно». Жодна з популярних версій убивства цілком не дає відповіді на це запитання. Тож варто не розмінюватися на окремі деталі біографії чи аспекти діяльності Гетьмана, а поглянути на його роль у тогочасній українській політиці.
Усі, хто знав цю людину, відзначають дві фундаментальні речі. По-перше, принциповість, небажання йти на сумнівні оборудки чи створювати дірки для збагачення в законодавстві. Один із численних прикладів – Гетьман виступив категорично проти рішення Кабінету Міністрів про запровадження так званого фіксованого курсу гривні, який спровокував масовий відплив валюти за кордон, зростання тіньової економіки і підрив позицій українського експорту на світовому ринку. Понад те, маючи зв’язки у коридорах влади і практично всіх політичних таборах, спираючись на величезний особистий та професійний авторитет, він майже завжди домагався, щоби його думку враховували. Отже, Гетьман був здатний запобігти дерибану, принаймні в банківсько-фінансовій системі, й поламати чимало схем, якщо вони шкодили вітчизняній економіці.
По-друге, ті, хто з ним працював, згадують про його вміння організовувати і ресурси, і людей. Він став центром тяжіння для цілої низки суперечливих, але непересічних особистостей, серед яких Віктор Ющенко, Олег Андронов, Олександр Кірєєв, Юрій Лях, Олександр Веселовський, Ігор Мітюков. Їхня взаємодія могла би компенсувати слабкі сторони кожного й допомогти реалізуватися сильним, якби її натхненником залишався Вадим Гетьман, стримуючи потяг учнів до безоглядного збагачення.
Гетьман був ключовою фігурою в протистоянні хаосу, який накочувався на Україну. Наприкінці 1990-х, коли почали з’являтися ознаки одужання економіки (навіть незважаючи на російську кризу), було надзвичайно важливо, якою стане природа української фінансово-економічної політики. Чи це буде ретельно продумана державна стратегія, що реалізовується через вивірені кроки, чи мішанина рішень, кон’юнктурно ухвалених під тиском лобістів, які працювали лише на власну кишеню.
Перший шлях давав Україні шанс подолати вічне відставання і використати свої ресурси для того, щоби слідом за державами Центральної Європи наблизитися до стандартів ЄС. Принаймні якби ми пішли цим шляхом, то нині були б значно ближчими до Євросоюзу. Натомість другий шлях зберігав для купки людей можливість подальшого швидкого і безоглядного збагачення, проте робив слабшою країну. Адже в хаосі кон’юнктурних рішень, нехтування стратегічними інтересами і продажності посадовців Україна стає набагато вразливішою як до визискування її ресурсів зсередини, так і до недружніх впливів ззовні. Після загибелі Вадима Гетьмана в нашій державі було реалізовано ледь не найгірший варіант олігархічної моделі.
Біографічна нота
Вадим Гетьман народився 12 липня 1935 р. в селі Снітин Полтавської області УРСР.
1956 р. – закінчив Київський фінансово-економічний інститут, після чого працював у різних фінансових і планових органах Запорізької області.
1975 р. – перший заступник голови Державного комітету УРСР з цін.
1987 р. – голова правління Агропромислового банку УРСР (з 1990-го – банк «Україна»). На цій посаді перебував до березня 1992-го, коли був обраний головою правління Національного банку України.
1990 р. – став народним депутатом.
1994 р. – удруге обраний народним депутатом.
1997 р. – присудження премій «Парламентарій 1996 року», «Фінансист 1997 року».
22 квітня 1998 р. – вбитий у під’їзді власного будинку. 11 липня 2005-го Гетьманові посмертно присвоєно звання Героя України.