Торгівля з Росією: бита карта

Нові меседжі, які пролунали під час чергової демонстративної зустрічі Владіміра Путіна із Віктором Медведчуком 6 жовтня, не привернули в Україні особ­ливої уваги. Хоча насправді вони свідчать про важливий злам на економічному фронті російської гібридної війни проти України.

Під час зустрічі Медведчук запропонував бодай часткове зняття обмежень на доступ до російського ринку для українських компаній та висловив занепокоєння тим, що Росія, яка була головним торговим партнером Украї­ни, тепер втратила цей статус. І попри черговий пасаж про те, що обмеження на двосторонню торгівлю було введено начебто не з ініціативи Москви, Путін озвучив новий посил, мовляв, варто готуватися до скасування санкцій, а в нього «серце болить за робітників України». І справді: уже за тиждень уряд РФ вибірково зняв обмеження на постачання до РФ продукції перших трьох українських компаній з Вінничини та Луганщини.

Безумовно, перше, про що свідчить порушення теми відновлення торговельних зв’язків, — це спроба Путіна зробити внесок у передвиборчу кампанію ОПЗЖ Медведчука на місцевих виборах 25 жовтня. Проте не менш важливо й те, що йдеться про фактичне визнання провалу багаторічних російських спроб примусити Україну до капітуляції методами економічної війни. Адже той час, коли російський ринок справді був ключовим для українських виробників, давно минув.
Наприклад, за підсумками вересня Росія із показником у $232 млн (5,5% від усього експорту українських товарів) була зміщена на четверту позицію серед найбільших торговельних партнерів України і поступилася Китаю ($470,5 млн або 11,2%), Польщі ($333 млн або 7,7%) та Німеччині ($242 млн або 5,8%) й лише незначно випередила Туреччину ($207,5 млн або 5%). При цьому серед п’ятірки основних ринків збуту українських товарів РФ демонструє найгіршу динаміку. Навіть у прилеглої до кордону з Росією групи областей вага її ринку знизилася до дуже помірних показників. Так, за сім місяців 2020 року з Харківської області в РФ було спрямовано лише 16,5% експорту, з Сумської — 15,3%, а з Луганської взагалі лише 10,4%. Для більшості ж інших регіонів російський напрямок узагалі перебуває на рівні кількох відсотків від усього вивозу.

 

Читайте також: Самопоїдання чи розвиток

У результаті Кремль та зорієнтовані на нього політсили в Україні втратили аргумент, який у минулому не могли ігнорувати наші уряди та політичні сили навіть із прозахідною орієнтацією, а чимало виробників через це вимушено ставали російськими лобістами. І тепер провал багаторічної політики шантажу України «катастрофічними наслідками розриву торговельних зв’язків» змушує Кремль змінювати тактику. Інакше двостороння торгівля остаточно зійде на пси, РФ випаде із числа першої п’ятірки (чи й десятки) найбільших торговельних партнерів, а відтак будуть утрачені й залишки економічних аргументів на користь важливості співпраці з Росією.

 

Санкції ні до чого

Проте спекуляції на тему скорочення українських поставок до Росії через «розрив економічних відносин» після Євромайдану чи підписання Угоди про асоціацію з ЄС — лише міф, який годиться виключно для експлуатації в політичних цілях проросійськими силами. Торговельні зв’язки тривалий час руйнувалися внаслідок процесів або зовсім не пов’язаних зі згаданими подіями, або пов’язаних із ними вельми опосередковано.

Ще від середини 1990-х років Росія методично здійснювала селекцію двосторонніх торговельних потоків у власних інтересах, поступово закриваючи доступ на свій ринок то одній, то іншій готовій продукції найрізноманітніших українських галузей — від труб і цукру до молочних чи кондитерських виробів.

За підсумками вересня Росія із показником у $232 млн (або 5,5% від усього експорту українських товарів) була відсунута на четверту позицію серед найбільших торгівельних партнерів України й поступилася Китаю ($470,5 млн або 11,2%), Польщі ($333 млн або 7,7%) та Німеччині ($242 млн або 5,8%) й лише незначно випередила Туреччину ($207,5 млн або 5%)

 

А все попереднє десятиліття взагалі минуло під знаком активного згортання торговельної співпраці: якщо 2011 року товарообіг між країнами становив $48,9 млрд, то всього за два роки — ще до Революції гідності — він скоротився до $38,3 млрд (2013). Частка Росії в експорті українських товарів знизилася відповідно з 28,9% до 23,9%. Поштовхом стало створення в 2011-му Митного союзу в складі Росії, Казахстану та Білорусі, після чого Москва вдалася до торговельних воєн проти наших виробників, щоб примусити Київ приєднатися до нього. А після початку воєнної агресії Кремля проти України 2014-го цей процес просто пришвидшився.

Проте основне згортання двосторонньої торгівлі, особливо зменшення експорту до РФ після 2013 року, відбулося не через взаємні санкції двох держав, а через зовсім інші фактори. Передусім це втрата контролю Україною над тимчасово окупованими територіями або ж зупинка виробництва на прифронтових територіях. Також суттєво вплинуло стискання російського ринку та спад імпорту з усіх країн через занепад економіки в РФ. Не менше значення мало припинення поставок на російський ринок колись найбільших статей експорту, по яких Москва тривалий час проводила цілеспрямовану політику імпортозаміщення. Крім того, відбулися зміни в структурі як російської, так і української економік, які знизили можливості для кооперації обох країн.

По-перше, якщо експорт до Росії з АР Крим, Сева­стополя, Донецької та Луганської областей за сім місяців 2013 року становив $2,44 млрд то за той самий період 2020-го із тих їх територій, які залишилися під контролем України, він становив лише $0,3 млрд. Тобто знизився у понад 8 разів.

 

Читайте також: Ринок для монополістів

По-друге, у РФ триває затяжна економічна стагнація. Так, за час від повернення Путіна на президентську посаду (2012) й по 2019 рік включно економіка країни зросла трохи більше, ніж на 6%, які (за прогнозами) вона фактично повністю втратить цьогоріч. На цьому тлі російський ринок стискається, особливо ж для постачальників з-закордону (див. «Ринок, що стискається»). Згідно з даними Федеральної митної служби РФ, весь імпорт товарів у І півріччі 2020 року ($105,7 млрд був майже в півтора раза менше, аніж у І півріччі 2013-го ($150,7 млрд). Причому по продукції машинобудування, яка раніше становила найбільшу статтю українського експорту до РФ, імпорт за цей час упав ще більше — з $73,6 млрд (І півріччя 2013) до $48,6 млрд (І півріччі 2020). Схожа ситуація й по продукції металургії та металообробки (з $10,9 до $7,25 млрд відповідно).

 

По-третє, значне скорочення поставок української продукції до РФ стало наслідком тривалої політики Москви, спрямованої на відмову від деяких видів української продукції, зокрема, залізничних локомотивів і вагонів. Якщо в січні — липні 2013 року на них припадало $1,2 млрд, то в той самий період 2020-го — лише $80 млн. І тільки половина від обсягу їх поставок у 2013-му припадало на підприємства, що нині перебувають на окупованих Росією територіях. Але ж поступовий спад закупівель українських локомотивів та вагонів відбувався й задовго до Революції гідності та російської агресії, причому за цілком сприятливої економічної ситуації в самій РФ: так, у січні — липні 2013 року їх там купили на $0,45 млрд менше, ніж у ті самі місяці 2011-го.

Нарешті, по-четверте: на тлі загальної стагнації змінюється структура російської економіки, яка для української промисловості замість взаємодоповнюючої дедалі більше стає конкурентною. Скажімо, найменших втрат зазнали іноземні постачальники хімічної продукції в Росію, тоді як найбільших — машинобудівної, металургійної та продовольчої. Водночас динаміка вивозу окремих товарів із РФ у 2013–2019 роках показує, що проблеми відчувають експортери не лише енергоносіїв, а й інших галузей російської економіки — від металургії до машинобудування, які раніше були основними споживачами українського імпорту в межах виробничої кооперації. За ці роки суттєво поліпшити позиції зумів лише російський агросектор (у понад півтора раза). І насамперед за рахунок зерна, соняшникової олії та, меншою мірою, інших продуктів. Однак саме в цій галузі Україна є найбільшим конкурентом РФ.

Тому твердження російських пропагандистів, що зближення з РФ і зняття взаємних санкцій дало б змогу Україні подолати економічні проблеми, абсолютно безпідставні. Позаяк згортання торгівлі є складовою більш довготривалого тренду, а тому нікуди не поділося б навіть у разі взаємного скасування обмежень.

Міфи й реальність

Важливими аргументами кремлівської пропаганди щодо відновлення торговельно-економічних зв’язків є твердження про те, що українська економіка нібито нездатна переорієнтуватися на інші ринки, а тому торгівля з Росією найвигідніша.
Апологети цієї версії тривалий час нарікали, що зниження колись домінуючої частки РФ в зовнішній торгівлі України відбувається виключно шляхом зменшення її обсягів загалом. А російський ринок не компенсується зростанням поставок на інші ринки. Проте реальна динаміка зовнішньої торгівлі останніх років спростовує такі спекуляції.

 

Читайте також: Зменшення облікової ставки: покаянне пом’якшення

Якщо порівняти найсвіжіші дані по зовнішній торгівлі України за ІІІ квартал 2020-го з аналогічним періодом, скажімо 2017-го, то помітно, що за три роки суттєво зросли загальні обсяги як експорту українських товарів (на понад $1,4 млрд або 13,4%), так й імпорту іноземної продукції (на $1,1 млрд або 8,8%). При цьому взаємні обсяги поставок товарів між Росією й Україною значно скоротилися, натомість обороти з іншими ключовими партнерами, навпаки, суттєво зросли (див. «(Не)замінні партнери»). Так, якщо експорт до РФ за означений період скоротився на $302 млн (30%), то до Польщі й Німеччини зріс на фактично стільки ж — $320 млн (26%), а до Китаю взагалі на $1,3 млрд (у 2,6 раза). Росія була відкинута з першого місця й серед найбільших постачальників товарів до України, яке вона посідала до 2019-го. Відбулося й суттєве поліпшення торговельного сальдо щодо РФ. Причому згортання економічних відносин супроводжувалося сприятливішою для нашої країни динамікою імпорту й експорту товарів: наш дефіцит зменшився майже вдвічі (з $807 млн у ІІІ кварталі 2017-го до $430 млн у ІІІ кварталі 2020-го).

 

Водночас зміни товарної структури двосторонньої торгівлі показують, що вона з кожним роком стає усе менш вигідною для України через політику Москви, спрямованої на селекцію двосторонніх товарних потоків на догоду своїм інтересам. Наш експорт до РФ усе більше складається із сировини й напівфабрикатів, які вкрай необхідні для російських вертикально-інтегрованих компаній. Водночас частка готової української продукції, особливо із вищою доданою вартістю, стрімко скорочується.

 

За останні три роки серед усіх серйозних статей нашого експорту на ринок РФ (з обсягами понад $20 млн на рік) зросли лише поставки глинозему, напівфабрикатів для виготовлення шоколаду та виробів із чорних металів (окрім труб). Українські ж постачальники з інших галузей більш або менш відчутно втратили. Серед тих, хто зазнав найбільшого спаду виторгу — виробники трубної продукції (–$26 млн або –82%), паперово-картонної продукції (–$41 млн або –76,1%) та засобів залізничного транспорту (–$20,5 млн або –56,3%). Значних втрат (до 25–40% від обсягів 2017-го) зазнали наші виробники чорних металів та деяких видів машинобудівної продукції (див. «Чим торгуємо»). В умовах нарощування експорту, зокрема й готової промислової продукції на інші ринки, це знижує значущість російського ринку для українських виробників і вітчизняної економіки загалом.

 

Читайте також: Невиправданний оптмізм

Найбільшою статтею нашого експорту до РФ став напівфабрикат для виробництва алюмінію — глинозем, який на давальницьких схемах переробляє на Миколаївському глиноземному заводі російський «Русал», використовуючи поставлену з Африки й Південної Америки сировину та великі обсяги імпортного газу. Проте засилля російського монополіста привели до того, що Україна, маючи всі підстави цілковито задовольняти внутрішні потреби й навіть експортувати алюміній та вироби з нього, досі переважно імпортує цей метал, зокрема, з тієї ж таки РФ. А «Русал» не тільки не виконав зобов’язань щодо будівництва в Україні комбінату для переробки частини глинозему, а й тривалий час фактично знищував існуючого конкурента — Запорізький алюмінієвий комбінат.

Протилежна ситуація складається із російським імпортом до України. Хоч цьогоріч і простежується зниження вартісних обсягів імпорту енергоносіїв, однак це відбувається переважно завдяки спаду світових цін на них. Однак фізичні обсяги нерідко навіть більші, ніж досі. Таким чином, частка РФ в імпорті окремих енергетичних товарів усе ще залишається критично високою з погляду національної економічної безпеки. Зокрема, у І півріччі 2020-го із Росії (включно з Білоруссю) надійшло понад 85% усього імпортованого антрациту, 74% зрідженого газу, 70% нафтопродуктів, 61% ядерного палива, майже 53% коксівного вугілля. Також зростають обсяги поставок із РФ готових споживчих промислових товарів. Наприклад, побутової техніки (див. «Чим торгуємо»).