14 липня у Брюсселі розпочнеться шостий раунд переговорів між США та Євросоюзом щодо Трансатлантичного торговельно-інвестиційного партнерства (Transatlantic Trade and Investment Partnership, TTIP). Масштабна торговельна угода має на меті усунути бар’єри у взаємній торгівлі між двома найбільшими економіками світу. Вона увінчає двадцятирічний процес трансатлантичної економічної інтеграції й може стати основою для нової хвилі торговельної лібералізації у світі. А може обернутися й величезним розчаруванням, якщо окремі положення її проекту наберуть чинності. Так чи так, а, схоже, на сьогодні у підписанні ТТІР зацікавлені і європейці, й американці. Відтак результат не забариться.
Принципи угоди
Незабаром після того, як Барак Обама на початку 2011 року ініціював консультації із приводу зменшення торговельних бар’єрів між США та ЄС, було створено американсько-європейську робочу групу високого рівня. Вона напрацювала кістяк майбутньої угоди, що містив, на перший погляд, досить привабливі принципи. Для отримання найбільшого ефекту від взаємної лібералізації торгівлі пропонувалося домовлятися за трьома напрямками. Передусім ішлося про розширення доступу до ринків за допомогою зниження митних тарифів, усунення ринкових бар’єрів у сфері послуг (на рівні, принаймні досягнутому в інших подібних договорах або навіть вищому), лібералізації та захисту інвестицій, а також відкриття взаємного доступу до державних закупівель. Навіть у цьому, базовому для більшості торговельних угод розділі помітно новизну пропозицій, які незабаром можуть увійти до багатьох подібних договорів.
Другим напрямком для перемовин пропонували усунення нетарифних обмежень та уніфікацію норм регулювання продуктів і послуг. Ідеться про санітарні та фіто-санітарні норми, технічні стандарти, спільну розробку майбутніх норм регулювання тощо. Це допоможе уникнути подвійних витрат виробників, які працюють по обидві сторони Атлантики, на сертифікацію та ліцензування продукції у США та ЄС. Інакше кажучи, якщо автомобільний ремінь безпеки відповідає нормам у Німеччині, то він повинен відповідати їм у Штатах, а не потребувати додаткових витрат на забезпечення такої відповідності.
Третій напрямок покликаний закласти основу для нового етапу торговельної лібералізації у світі. Окрім дотримання прав інтелектуальної власності та безпеки праці й довкілля, у цьому розділі повинні бути заходи протидії новітнім формам неконкурентної поведінки корпорацій та державної політики. Ідеться про субсидії та інші привілеї для державних компаній, експортні обмеження на сировинні матеріали, вимоги до ступеня локалізації виробництва кінцевих товарів і послуг тощо. Хоча такі форми не суперечать сучасним торговельним угодам у світі, але за своїм ефектом встановлюють нетарифні обмеження й ускладнюють роботу іноземному капіталу на багатьох ринках.
Наведений перелік принципів робить угоду дуже амбітною. Вона не лише стане одною з численних угод, які окрім усунення торговельних бар’єрів уніфікують законодавство відповідних країн, інтегруючи їх економічні системи. А й чи не вперше у світовій практиці спробує подолати ті антиінтеграційні явища, які виникли в системі світової торгівлі як спроба пом’якшити негативний впив світової кризи на економіки, які найбільше постраждали від своєї відкритості.
Читайте також: Відірватися від Євразії
Наслідки, перешкоди, коментарі
Глибокі принципи та великі амбіції ТТІР знайшли відображення у розрахунках економістів та заявах політиків. Угода не лише об’єднає найбільші світові економіки, які разом забезпечують 46% світового ВВП та близько третини світового експорту, а й матиме безпосередній вплив на економічне зростання. За оцінками Центру досліджень економічної політики (Лондон), Трансатлантичне торговельно-інвестиційне партнерство призведе до перманентного збільшення щорічного ВВП Євросоюзу на 120 мільярдів євро (0,9%) і США – на 95 мільярдів євро (0,8%), а також до зростання світової економіки на 0,6%. Споживачі також отримають вигоду від торговельної угоди: купівельна спроможність доходів середньостатистичного європейського домогосподарства завдяки нижчим цінам на товари і послуги виросте на 545 євро на рік. Це повинно послужити приводом для широкої підтримки ТТІР серед простих мешканців Європи.
На думку дослідників, причиною для такого зростання буде не стільки усунення всіх митних тарифів у торгівлі між ЄС та США, скільки ліквідація нетарифних обмежень. У середньому мита у взаємній торгівлі між сторонами становлять близько 3%, тобто ефект від їх усунення буде справді мізерним. Натомість нетарифні обмеження значно вищі. Наприклад, якщо мита на імпорт сільгосппродукції до США в середньому становлять 2,2%, то, за даними Світового банку, сукупний рівень обмежень на американському ринку, сформований передусім через нетарифні бар’єри, еквівалентний імпортному миту 17,1%. Експортери хімічної продукції до Штатів працюють із усередненим митом 1,2%, натомість інші обмеження тотожні 19,1% імпортного мита. Те саме стосується і Європи. До 8% імпортного мита американські виробники автомобілів, які продають у продукцію у ЄС, змушені терпіти надбавку від обмежень, еквівалентну 25,5% вартості. Ці приклади непоодинокі, їх усунення потребує політичної волі (всупереч волі галузевих лобістів) і тривалої законодавчої співпраці та призведе до глибокої економічної інтеграції і створення єдиного простору в торгівлі та інвестиціях.
Високопосадові особи по обидва боки Атлантики в унісон на публіку підтримують ТТІР. Американський президент, Барак Обама відвів для інформації про угоду значне місце у щорічному посланні до американського народу. Британський прем’єр-міністр, Девід Кемерон, назвав угоду "призом, що випадає один раз на покоління". Єврокомісар з питань торгівлі, Карл де Гухт, вважає угоду "найдешевшим пакетом для стимулювання економіки". Дійшло навіть до того, що американський The Wall Street Journal опублікував колонку Александра Кваснєвського та Хав’єра Солани, у якій автори, спираючись на досвід участі у подібних угодах Польщі та Іспанії, патетично говорять про можливості, які відкриває ТТІР. Через півроку це ж видання опублікувало колонку виконавчого директора компанії Сіменс, Джо Кайзера, який вважає, що угода збільшить конкурентоспроможність економік США та ЄС у світі й надасть їм нові порівняльні переваги.
Загалом світові економічні медіа також підтримують угоду, хоч і в більш зважених фразах і з деякими зауваженнями. The Economist вважає, що найбільше труднощів для угоди створять місцеві лобісти та політики, які залежать від політичного циклу. Наприклад, чи може американський сенатор відмовитися від заїждженого передвиборчого гасла "купуй американське", який суперечитиме угоді? Або чи зможуть гігантські авіаконцерни Ейрбас та Боїнг відмовитися від державних субсидій і прожити без них? Саме узгодження таких деталей буде найбільшою перешкодою до кінцевого успіху переговорів щодо ТТІР. Financial times говорить про геополітичні мотиви та наслідки угоди. Після підписання газової угоди між Росією та Китаєм питання енергонезалежності Європи постає більш гостро, тому дозвіл на експорт газу й нафти із США до ЄС, мабуть, стане неодмінним елементом ТТІР. Крім того, зростання економічної ваги Китаю та агресивна поведінка Путіна щодо України створює необхідність американцям та європейцям зближуватися у військово-політичному плані, щоб надалі забезпечувати світовий порядок на ліберальних засадах.
Натомість голоси противників угоди звучать не настільки голосно. Хоча у них аргументів не бракує. Вони говорять, що підписання угоди ліквідує усталені правила та стандарти, без яких якість життя погіршиться. Наприклад, якщо сторони домовляться, у Європі можуть дозволити продаж продуктів із ГМО. Крім цього, в угоді є частина, за якою корпорації можуть притягнути до суду уряди держав в разі ухвалення останніми стандартів чи обмежень, що суперечать угоді. Опоненти угоди трактують це як фактичну втрату суверенітету й передачу його транснаціональним корпораціям (які, до речі, всі в унісон підтримують ТТІР). Дійшло навіть до того, що міська община Севран на північний схід від Парижа, оголосила себе територією, вільною від ТТІР, мотивуючи це тим, що угода порушить порядок життя (соціальний захист, безпека довкілля, відносини власності), усталений у Франції. Понад те, на травневих виборах у Європарламент пройшли представники партій, які критично ставляться до угоди та до лібералізації та глобалізації загалом. Чи пройде угода цю останню інстанцію – велике питання.
Читайте також: Економічний союз з Росією як агонія