Призначений цього тижня новий премʼєр-міністр Чехії Андрей Бабіш сьогодні вже перебуває у Брюсселі, де зустрівся із президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляйєн і серед іншого обговорив із нею безпеку у Європі та посилення України. Його новий уряд, як повідомляють чеські медіа, розпочне роботу у понеділок, 15 грудня. З огляду на результати виборів та риторику партій, що нині стали частиною коаліції, обʼєктивно можна сказати, що нова чеська влада буде менш прихильною до України, аніж попередня.
Так, ще під час передвиборчої кампанії Андрей Бабіш стверджував, що не буде продовжувати «снарядну ініціативу» для України, започатковану попереднім урядом. Вже після призначення, як пише чеський тижневик Respekt, американський генерал Кертіс А. Баззард, який в рамках НАТО відповідає за безпекову допомогу та навчання для України, зустрічався із Бабішем і закликав не робити цього, а майбутній міністр оборони Яромир Зуна в інтервʼю цьому ж виданню минулого тижня відмовився коментувати щось щодо «снарядної ініціативи».
То чого ж чекати від нового чеського уряду? Які зміни можуть бути у зовнішній політиці Чехії? Та які можливі найефективніші кроки для України у комунікації із новим урядом? Про все це Тиждень поговорив із колишнім міністром закордонних справ Чехії у першому уряді Андрея Бабіша, а нині директором Прогресивного аналітичного центру Томашем Петржічеком.
— Вже відомо, що майбутнім міністром закордонних справ стане лідер євроскептичної партії «Автомобілісти за себе» Петр Мацинка замість пропонованого раніше Філіпа Турека із тієї ж партії (чеські медіа після оголошення його кандидатури знайшли ксенофобські та гомофобські пости цього політика у фейсбуці — Ред.). Як буде виглядати зовнішня політика Чехії за нового уряду? Як зміниться?
— Гадаю, що зміна зовнішньої політики нового уряду не залежить від того, хто стане наступним міністром закордонних справ. На мою думку, щодо неї існує певна згода між партіями, які утворюють нову коаліцію (партії «Свобода і пряма демократія», «Автомобілісти за себе» та «Так» (ANO), — Ред.), від крайніх правих до популістської партії майбутнього прем’єр-міністра Бабіша ANO. Особливо, коли йдеться про Україну, то я поділяю досить скептичний погляд, і вважаю, що позиція Чехії, ймовірно, не зміниться повністю, але буде більш обережною щодо проактивної участі в Коаліції охочих та інших ініціативах, спрямованих на підтримку оборони України та її здатності протистояти російській агресії.
— Які аргументи Україна може використовувати у комунікації із новим чеським урядом, щоб її краще почули?
— Спершу необхідно зрозуміти риторику нового уряду під час виборчої кампанії. Позиція, особливо старшого партнера по коаліції, партії ANO Андрея Бабіша, не полягала в тому, що Чехія повинна змінити свою позицію підтримки України на підтримку проросійських позицій. Опосередковано, можливо, можна простежити, що певні гравці займали певні проросійські позиції, але я б рекомендував уникати тут навішування ярликів.
Іншою риторичною позицією було те, що уряд повинен підтримувати дипломатичне вирішення конфлікту, що не є дуже деталізованою позицією, і партії-партнери по коаліції не мають чіткого уявлення, яку роль у цьому може відігравати чеська дипломатія.
З огляду на це, я вважаю, що є дві сфери, в яких партнери України можуть комунікувати з майбутньою чеською коаліцією. По-перше, це Європейський Союз як ширша платформа для співпраці та підтримки України, де українці повинні просити Чехію не бути деструктивним елементом у дискусіях ЄС, не використовувати право вето, як деякі інші гравці, а радше шукати прагматичних переговорів та дискусій з іншими європейськими партнерами. Це щоправда не означає, що уряд буде якось активно залучатися до порядку денного, де обговорюються питання підтримки України. Але я вважаю, що все ще можна запобігти певній неконструктивній поведінці майбутнього чеського уряду. По-друге, я вважаю, що на двосторонньому рівні все ще можна пояснити, що між країнами існують дуже хороші двосторонні відносини, які надають можливості для зміцнення зв’язків у майбутньому. Новий коаліційний чеський уряд заявляє, що хоче проводити прагматичну зовнішню політику. Тому, на мою думку, можуть бути прагматичні аргументи, які зможуть залучити Андрея Бабіша та інших гравців до контруктивної співпраці.
Отже, на мою думку, є два рівні: по-перше, обговорити з майбутнім урядом, що ЄС повинен залишатися важливим активним актором у підтримці України та майбутньому врегулюванні конфлікту. Членство в ЄС — це також те, у чому зацікавлені обидві сторони (і українська, і чеська). Другий рівень – це питання двосторонніх відносин і прагматичної двосторонньої співпраці в короткостроковій перспективі, але, що важливіше,і в довгостроковій перспективі.
— Маю також дещо, можливо, недипломатичне запитання… Ви були міністром закордонних справ у попередньому уряді Андрея Бабіша. Як він формує свою позицію щодо певних зовнішньополітичних питань? Чи впливає він на ведення цієї політики своєю візією та ідеями?
Гадаю, це хороше питання, бо доповнює попереднє. Андрей Бабіш не має жодної комплексної стратегії чи бачення зовнішньої політики. Його зовнішня політика не базується на жодній програмі чи ідеології. Вона значною мірою ґрунтується на його особистих стосунках, баченні своїх партнерів, а це означає, що дуже важливим буде те, як представники України, зокрема президент Зеленський, прем’єр-міністр та інші діячі зможуть налагодити особистий діалог та особисті стосунки з Андреєм Бабішем. Гадаю, що його можна переконати в ході двосторонніх переговорів, особливо якщо він безпосередньо спілкується з лідерами інших країн.
І загалом, він також ніколи не висловлював бажання будувати міцніші зв’язки з Росією, а це було ще до лютого 2022 року. У минулому він також навіть висловлював зацікавленість у співпраці з Україною та урядом України в галузі економічного співробітництва та в інших сферах.
Тому я б сказав, що переговори з українським урядом для нього знайома справа. Він не має жодної схильності спрямовувати чеську зовнішню політику, скажімо, у бік позицій, близьких Віктору Орбану. І я сподіваюся, що я не помиляюся. Отже, він може прагматично взаємодіяти з українськими партнерами. І дуже важливим буде саме особистий рівень.
— Тривають ініційовані США переговори щодо мирної угоди у російсько-українській війні. Якою ви бачите роль ЄС у цих переговорах? Чи робить Брюссель достатньо у цьому питанні?
Європейський Союз наразі намагається отримати певний вплив у цій ситуації. Він реагує на дипломатичні ініціативи Вашингтона, але на разі не в змозі самостійно ініціювати будь-який процес, що робить позицію Європи досить оборонною і слабкою. Водночас, я вважаю, що ключові європейські гравці та держави чітко розуміють, що будь-яке врегулювання конфлікту не повинно бути капітуляцією України. Київ, і це роль європейських партнерів, повинен бути в змозі брати участь у переговорах зі США або, в кінці-кінців, із Москвою на рівних умовах як активний учасник переговорів, а не як об’єкт переговорів. Також Україна повинна вступити в переговори в такому становищі, коли її підтримка не буде точкою тиску з боку інших партнерів, особливо як це є зараз з боку адміністрації США.