Привіт усім!
Дедалі більше росіян нарікають, що західні медіа «контрольовані». Іронія в тому, що я не можу з ними не погодитися. Так, ці медіа контрольовані — насамперед вони залежать від комерційних інтересів, а ще — від певних особистих уподобань. Напевно, якось напишу про це окремо: зараз вам буде нудно читати такі роздуми.
ПОВІТРЯНА ВІЙНА
Судячи з повідомлень із тимчасово окупованого Криму, українські Су-24 ПС ЗСУ пережили удар чотирма «кінжалами» по авіабазі в Старокостянтинові 26 липня. Вчора кілька таких літаків влаштували авіаудари по мостах в Армянську та в Чонгарі, які повʼязували Крим із материковою Україною. Пишуть, що влучили по обох. Детальних відомостей щодо руйнувань немає, але соцмережами ширяться свідчення про шість влучань по мосту в Чонгарі та зупинку транспортного сполучення в обох напрямках. Для удару шістьма ракетами «Storm Shadow» тільки по цьому мосту українцям потрібно було щонайменше три Су24М. Залізничний міст у Сиваші (поруч із Чонгарським) поки не зазнав атаки. Більше про це (та про інші російські заяви і дописи) скажу ближчими днями…
На дорожному полотні автомобільної частини кримського/керченського моста триває ремонт, проте залізнична частина досі працює.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Порівняно мало повідомлень про бої за минулі два-три дні: схоже, негода обмежує діяльність обох сторін. А ще обидві сторони зазнали неприємного досвіду…
Сватове… Серед моїх джерел досі немає нікого з цього району, але, судячи з повідомлень у соцмережах, те, що росіяни називали «кармазинівським наступом», закінчилося. Принаймні, тепер можна зрозуміти, де саме вони перебувають (тобто: територія на захід від Кармазинівки), а ще тепер їхні офіцери на всю ротяку хваляться, як ішли в атаку 20 липня — то й добре, значить, у нову атаку вони своїх підрозділів на цій ділянці не ведуть.
Що ж… якщо вірити цій похвальбі, росіяни оточили і знищили, прямо таки розгромили слабенькі позиції української 15-тої механізованої бригади дорогою до річки Жеребець (згідно з їхніми дописами: вирізали всіх поранених, яких знайшли); самі зазнали «лише кількох поранень через кулеметний вогонь та протипіхотні міни»; а потім встановили там понтонний міст. Всі ці дописувачі закінчують свої байки на підступах до Сергіївки, Надії та Новоєгорівки… Але хіба це має значення? Важливо, що всі задіяні російські вояки — не лише особовий склад регулярних частин, але й мобіки — діяли героїчно, звʼязок у них був бездоганний, кожен із них надзвичайно досвідчений, певна річ… Трохи несподівано навіть, що всі повідомлення з українського боку свідчать: лінія фронту знову проходить по річці Жеребець…
…Оце думаю, аж голова тверда, і ніяк не збагну: далі ті самі росіяни хизуються, мовляв, захопили прапор 25-тої механізованої бригади, хоча, як мені відомо, вони увесь час билися з північним флангом 66тої механізованої. Ну, слухайте: хто я такий, щоб сумніватися…
Танк Т72 2-гої мотострілецької бригади (ВСрф) десь біля річки Жеребець.
Бахмут… Північ… Ходили чутки — принаймні, вчора, — що саме тоді, коли почався буревій, ЗСУ наступали на позиції БАРС29 і ПВК «поток» (власність «газпрома») десь на північний схід від Соледара. Але відтоді про це ані слова…
Південь… Поки не знаю, хто саме, але орієнтовно 27 липня група екстремально налаштованих українських бійців на цій ділянці повелися дуже, дуже… ну, дуже нечемно із нещасними «кадировцями». Українці розчавили щонайменше роту, а може, й увесь батальйон, в живих зосталося з півсотні бідолах, яким вдалося втекти залізничною колією в бік Опитного (по цій колії наразі проходить лінія фронту). Як грубо: «кадировці» прибули в Україну, щоб радіти з убивств, розбою, принагідних страт і грабунків — а ці українські розбишаки не тільки протистоять їм уже 17 місяців, не просто стріляють у відповідь, але й самі їх убивають… Цк-цк-цк, от не соромно їм?
Також росіяни залучили 1307мий мотострілецький полк, щоб стабілізувати лінію фронту.
Ще десь у цьому районі: летючі герої російських ВКС, вірні своїм видатним професійним якостям та віртуозній тактиці «насипай і втікай», вже вкотре намагаються поцілити по двох понтонних переправах на північ від Курдюмівки — її північну половину наразі контролюють українці. Не вдаватимуся в деталі, але кілька днів тому я вже писав, що ЗСУ почуваються тут настільки затишно, що проводять ротації певних підрозділів і виводять їх із зони бойових дій: тільки ж росіянам про це не кажіть…
ПІВДЕНЬ ЗАПОРІЖЖЯ
Старомайорське–Старомлинівка… йой… тут все складно… дайте-но спробую зі сходу на захід:
Російський 71-й МСП, схоже, все ще тримається у південній частині Приютного, однак ЗСУ вже в процесі оточення – і цього села, і сусіднього Степового. Ба більше, яку б артилерію для підтримки військ не підводили росіяни, її «вигноблює» артилерія ЗСУ. І саме тому росіяни задіяли на цій ділянці три останніх команди, що використовують дрони–камікадзе Ланцет… про це (зокрема) я ще напишу найближчими днями…
Те, що лишилося від російської 60-тої МСБр, все ще тримається у південній частині Урожайного за підтримки батальйону «каскад». Південніше на цій ділянці росіяни задіяли 136-ту МСБр та 218-й танковий полк в районі Старомлинівки, та намагаються перегрупувати те, що лишилося від 247-го полку ВДВ.
Роботине… тут, власне, маємо щось типу «найважливішої» частини сьогоднішнього звіту. Як повідомлялося, 27 липня, ЗСУ прорвали оборону росіян на схід від Роботиного. Мушу визнати, я дуже скептично поставився до всіх перших російських повідомлень про бої за підсумком прориву. Ще раз: дуже скептично.
По суті: ця операція ЗСУ виявилася далеко не бездоганною, і я ще не певен, з яких саме причин. Припускаю, що план ЗСУ був такий: просування у шаховому порядку – 47-ма просувається повз Роботине, а їй навздогін, східніше, – 118-та механізована, за якою рушать іще 2 бригади, які закріплюються далі на схід на фланзі…
Читайте також: Будні бійця на фронті. Сон на марші
Втілення плану розпочалося добре: за десь 2–3 дні артпідготовки та роботи БПЛА ЗСУ рознесли понад 20 одиниць російської артилерії у районі, розташованому південніше зони наступу (включно із численними САУ МСТА-С та Акація. Відповідно, коли атака розпочалася, артилерія росіян ніяк не реагувала. Проте потім справи не задалися, і я ще не певен, чому, бо наразі чув щонайменше 3 різних версії:
Версія 1: командний склад 118-тої механізованої отримав підтвердження, що вже взято чи-то а) російські укріплення на пагорбах, розташованих на схід від Роботиного, чи-то б) дві російських фортифікаційних споруди, розташованих безпосередньо на маршруті наступу. Відповідно, вони наказали підрозділу йти вперед…
Версія 2: у комунікації між 118-тою механізованою та 47-мою механізованою сталася груба помилка, тож перша пішла у наступ перед другою, а не навпаки (першою мала йти 47-ма, далі – 118-та)…
Версія 3: …і ще дехто каже, що облажалася чи-то артилерія 118-тої, чи то 44-та артилерійська бригада, які не випустили снаряди для утворення димової завіси, яка мала прикривати наступ 118-тої…
Так чи так, але передова рота 118-тої заїхала на російські укріплення і спинилася майже зверху на них, ще навіть не спішившись. Зупинка виявилася поганою ідеєю, бо тільки-но війська почали виходити з техніки, по них завдали удару ПТРК-розрахунки 1430-го МСП, 45-тої бригади спєцназа та 810-тої бригади морської піхоти рф, які досі були в окопах «на тому пагорбі, що височіє над Роботиним» – а також російська піхота, що досі перебувала в окопах (за допомогою РПГ-29), а тоді ще «ланцети»…
У підсумку: 4–5 підбитих танків Т-72, десь 13-15 БМП та БТРів, і майже ціла рота – загиблих, поранених або полонених (схоже, включно із майором, що командував цією атакою). І вже згодом російські дурпагандисти перетворили це на «атаку 100 танків, з яких було знищено 50»…
Авжеж, одразу після того 47-ма механізована зачистила той пагорб: рознесла на друзки 1430-й МСП та відкинула його залишки і тих спєцназівців і військових 810-тої бригади, що вижили, до Новопрокопівки. Ба більше, на східному фланзі атаки 15-та бригада НГУ «Кара-Даг» і бригада НГУ «Азов» вдарили по 70-му МСП в Новопокровці та на околицях так, що залишки російського підрозділу втекли до Вербового і взялися жалітися на некомпетентне командування.
Однак, через втрати 118-тої механізованої, перемога стала пірровою… Я проаналізую та розгляну цю ситуацію детальніше нижче.
Кам’янське–Лобкове… щось тут відбувається, але ніхто не каже, що саме. Єдине, стосовно чого я певен, – це те, що українці перебувають (чи перебували?) в районі млина [південна частина Кам’янського – перекл.] та «дуже близько» до Лугового (тобто облишили дурний задум із вгризанням у Жереб’янки. Також можу підтвердити, що бачив відео із їхньою [українською] технікою, що бродить собі по тилах «певних російських сил у цьому районі», сильно південніше. Менше з тим, не певен, чи цю територію було захоплено нещодавно.
Прослідкував за кількома онлайн-дискусіями про причини втрат 118-тої механічної на схід від Роботиного. Дехто звинувачує генералів ЗСУ та їхню неорганізованість на дивізійному рівні; інші звинувачують недосвідчених командирів бригад і батальйонів ЗСУ; ще інші — відсутність розвідки; а ще є дехто, хто звинувачує безрозсудний поспіх, або відсутність димових снарядів, або неможливість використати їх. Потім є дехто, хто скаржиться на те, що насправді є «незначними тактичними помилками» (наприклад, необхідність розчищати окопи піхотою)… Немало (і я зокрема) тих, хто вимагає відповідальності. Справді, на цьому етапі я не можу уникнути зауваження, що до цього дня ЗСУ не може знайти винного у втраті майже всього Херсона та більшої частини Запоріжжя в перші кілька днів війни (що стало причиною, чому ЗСУ зараз повинні йти, втрачаючи війська, намагаючись відновити ті самі території). Так, я також не очікую, що знайдуть винного в невдачі 118-тої механізованої… Ота прикра скалка в мізинці моєї ноги підказує мені, що це дуже, дуже погано: офіцери, які помиляються, повинні нести відповідальність за свої помилки. Якщо є сумніви, подивіться, що робили армія та флот США зі своїми некомпетентними під час Другої світової війни. Потім порівняйте їхню кадрову політику під час усіх наступних конфліктів – і результати тих самих з конфліктами Другої світової війни…
«Але», чому я так думаю?
Бо мій досвід підказує, що причина втрат 118-тої – щось з усього перерахованого вище. Однак фундаментальною причиною є масоване укрупнення підрозділів за надто короткий час.
Читайте також: «Запорізький напрямок — це справжній В’єтнам». Боєць ЗСУ про нинішній наступ і чому не варто чекати швидкого закінчення війни
Зауважте, що за останні 17 місяців загальна чисельність ЗСУ збільшилася щонайменше в шість разів, а загальна чисельність бригад – як мінімум вдвічі, якщо не втричі, а батальйонів — можливо й уп’ятеро. Таке укрупнення також вимагає величезної кількості офіцерів. І, ну, ЗСУ просто не має необхідної кількості офіцерів із необхідною кваліфікацією, навичками та перевіреними можливостями. Мабуть, через брак кваліфікованих офіцерів ЗСУ також не бажає притягнути їх до відповідальності.
Якось я випадково мав досвід подібного укрупнення в двох «дещо інших, хоча й дуже схожих секторах» у 1990-х роках, і можу лише сказати: вибачте, не вийде так легко знайти потрібних офіцерів. Незалежно від рівня чи звання, і незалежно від того, у якій країні, у військовому чи цивільному житті (якщо розглядати цивільне життя: просто замініть «офіцерів» на «менеджерів»): це займе «роки».
Навпаки: у такій ситуації слід очікувати некомпетентності та комунікаційних провалів (плюс інтриги, що випливають з цього) майже скрізь – що, я думаю, також є причиною, чому ЗСУ не має дивізійного рівня командування та організації: невелика кількість досвідчених генералів (див.: ті, хто керує п’ятьма головними територіальними командуваннями) — це, по суті, багато недосвідчених полковників, підполковників, майорів і капітанів, призначених командувати великою кількістю новостворених бригад, батальйонів і рот.
Мій досвід такий: можна навчати людей скільки завгодно, але більшість просто не може вчитися досить швидко, і їм доводиться вчитися на практиці. Що у збройних силах, які перебувають у стані війни, означає: вони вчаться, втрачаючи своїх підлеглих (і, насправді, можуть вважати себе щасливими, якщо самі переживуть цей досвід).
І ще скажу зі свого досвіду: багато хто взагалі нічому не навчиться. Можна скільки завгодно посилати деяких людей на перепідготовку, але вони не змінять своїх звичок у командуванні, а тим більше у спілкуванні — чи то з підлеглими, чи то з начальниками.
В такій ієрархічній структурі, як армія, ця проблема перетворюється на систематичну, ба навіть іноді догматичну. Наприклад, окрім звання, для військового традиційно визначальним є вік. Із двох офіцерів в одному званні «головнішим» буде той, хто старший. І це проявляється на всіх рівнях, аж до новобранців: найстарший у казармі, як правило, стане лідером…
Із мого досвіду, це велика помилка: насправді мають значення тільки «якості». Тобто «здатності»: здатність засвоювати уроки, розуміти тактичну й оперативну ситуацію, здатність командувати, застосовувати знання на практиці — надзвичайно цінні здатності.
Читайте також: «Хочеш жити — вчись». Майор ЗСУ та Герой України Кирило Верес
Звісно, у мене на цій темі свій пунктик. У 1990-тих мене, тоді двадцяти-з-чимось-літнього, несподівано для мене самого хтось із «вищих» призначив вчити великі групи ветеранів середнього віку, а ще — майбутніх офіцерів вищого рангу. Але коли я пригадую той досвід тепер, то розумію, що виніс із нього цінний і досі актуальний урок: молодь без досвіду швидше і краще вчиться, ніж ветерани, яким, фактично, доводиться перевчатися.
Бо від старих звичок не так легко позбутися.
Мій висновок простий: ЗСУ доведеться «щось робити» з тим, як іде відбір і навчання офіцерів. І якщо НАТО запропонує якусь допомогу в цій царині (досі я не чув, щоб Альянс спеціально вчив офіцерів середнього рангу для ЗСУ), то йому самому доведеться вчитися й долати деякі свої догми.
Одне можна сказати точно: призначати людей тільки тому, що вони старші або мали довід військового вишколу в минулому, або мають кращу якість цивільної освіти — це шлях в нікуди. Треба обирати талановитих молодих: вони будуть раді скористатися шансом і продемонструвати свої навички — їх юнаки і юнки, до речі, формують швидше. І роблять це більш уперто, ніж люди середнього віку. Якщо сумніваєтеся, пригадайте, що Олександр Македонський «завоював (знаний грекам) світ» у віці 18-23 років.
Опубліковано в неділю, 30 липня, о 16:10 за Києвом
Переклад: Микола Ковальчук, Катерина Шевчук, Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Оригінал