Том Купер: «Здатність Росії вести маневрену війну була знищена спільно Путіним і ЗСУ в 2022 році»

Всім привіт!

На жаль, через різноманітні перешкоди, я не повністю завершив свій звіт про «наземну війну» учора, тож маємо повний огляд із запізненням. Утім, ситуація розвивається з такою швидкістю, що дотримуватимусь заведеного порядку.

СТРАТЕГІЧНИЙ РІВЕНЬ

З огляду на «позаштатні причини» ГРУ розпочало виведення «медвєжьєй бріґади», що перманентно базується в Перевальному (Крим), з Буркіна-Фасо, де вона перебувала зараз, – на росію. В коментарі французькій «Le Monde» від 22 серпня командир цієї бригади віктор єрмолаєв підтвердив, що це «через український наступ в курській області»; те саме було підтверджено й у телеграм-каналі бригади 27 серпня.

Принаймні буркінійці перестали арештовувати нових заручників із Західних країн… натомість, це почали робити венесуельці: так вони затримали групу колумбійських волонтерів, що працювали для ЗСУ, коли літак, в якому вони перебували зупинився на дозаправку в Каракасі…

…а над Сирією винищувач американських повітряних сил вочевидь збив МіГ ПС Асада: пілот катапультувався й спробував приземлитися на парашуті…. Наскільки знаю, офіційний Вашингтон це ніяк не коментує. Ну, бо нашо?…

ПОВІТРЯНА/РАКЕТНА ВІЙНА

У повітрі… що ж, два федеральні російські нафтосховища, атаковані українськими безпілотниками й досі шалено палають (горять, відповідно, вже 9 та 3 дні). У відповідь, учора (29 серпня) знову запустили по Україні цілий потік «шахедів»: ПС ЗСУ заявляє, що з 74 цілей – 60 було збито, а 14 посадили РЕБами. Також було збито дві з чотирьох ракет Х-59/69. Проте вранці 30.08 росіяни прилетіли знов на 16 «шахедах»: українські повітряні сили заявляють, що 12 збито й 4 посаджено…

…тобто генерал Олещук повертається до старої тактики, актуальної до 8 липня: все або було збито, або виведено з ладу засобами радіоелектронної боротьби…

КУРЩИНА

У глушковському районі росіяни кажуть, що українське військо, наступаючи, відрізало тьоткине, і що росармія не тільки втратила всі шість понтонних мостів, побудованих раніше, але й ще чотири, збудовані минулими вихідними (зокрема, один біля карижа, один біля званного і два між званним і глушковим). Втім, не хвилюйтеся: у ВСрф іще повно понтонних мостів — а ВКС посилюють ЗРК, що ці понтони захищають. Між іншим, за минулі кілька днів вони збили кілька ракет GLMRS, якими ЗСУ обстрілювали понтонні мости, зокрема і цей (що, до речі, означає: так, GLMRS знову в строю):

Цього тижня ЗСУ були зайняті нищенням решти російських осередків у тилу своїх передових підрозділів — особливо в районі коренєвого-шептухівки (наприклад, у кремʼяному так само, як і в шептухівці, перебуває відрізаний контингент ВСрф) — і зайшли в олександрівку, незважаючи на кілька російських контратак. Тим часом уранці 27 серпня в російських соцмережах з’явилися повідомлення, що українці прорвали оборону ВСрф у коренєвому. Після цього з’явилися повідомлення про «хаос» на дорозі від коренєвого до рильська, а потім трасу Е38 і залізничну лінію від рильська через льгов до курська перекрили для руху транспорту. Можна не сумніватися, що росіяни вже встигли відремонтувати залізницю. Однак безпілотники ЗСУ тепер безперервно наносять удари по російських вантажівках, що підвозять постачання.

На східному боці виступу під час спроб росіян просунутися з большого солдатського в західному напрямку «виявилося», що Нижня Парова перебуває під контролем ЗСУ — і то вже щонайменше тиждень (див. мої попередні звіти): фактично, вчора російську контратаку зупинили під час спроби дістатися до селища.

Насамкінець, на півдні росіяни «несамовито» атакували ЗСУ в Борках, але — станом на вчорашній вечір — так і не змогли захопити селище.

(До речі, кілька слів про пояснення керівників Об’єднаного комітету начальників штабів США про українську операцію на курщині: я, звісно, перепрошую, але якось забагато вони бачили на власні очі за минулі 22 роки, а особливо за минулі 10-11 місяців — тому очікувати «якісних коментарів» від людей-яким-треба-на-свіже-повітря, не доводиться).

РОСІЙСЬКЕ ПІДКРІПЛЕННЯ НА КУРЩИНІ

Так, деякі читачі недаремно скаржилися: важко визначити кількість російських підрозділів і солдатів, хай би скільки я перераховував тих, про яких відомо, що їх передислокували з території України в курську область. Гаразд, спробую ще раз — але мушу попередити: я не знаю жодного підрозділу ВДВ або ВСрф, який би був присутній тут у повному номінальному складі. Майте на увазі, що на війні майже ніколи не буває підрозділів, які на 100% відповідають своїй номінальній чисельності. Із багатьох причин майже завжди навіть «найповніші» підрозділи будуть укомплектовані приблизно на 80%, можливо, до 90%. У випадку з росіянами це тим більш актуально, якщо врахувати, що значна кількість підрозділів, відправлених для протидії ЗСУ в Курській області, перебувала в процесі переформування в районі курська-воронежа або їх поспішно відводили з фронтів всередині України, а потім швидко реорганізовували перед тим, як знову відправитися в бій. За моїми припущеннями, в кращому випадку, більшість підрозділів була укомплектована від 20% до 60%.

«Основні» підрозділи — це ті, що присутні у формі штабів, тобто штабна рота плюс якийсь батальйон. Як і інші частини, вони укомплектовані від 20% до 60%:

Штаби бригад спецназу, ВДВ та ВСрф:

• 24-та бригада спецназу: номінально штаб бригади (1 батальйон+) і 3 батальйони; ймовірно, штаб бригади і 1 батальйон присутні, плюс по батальйону від 2-гої і 10-тої бригад спецназу;
• 11-та бригада ВДВ: номінально 6-7 батальйонів; ймовірно, штаб бригади і 1-2 батальйони (можливо, один батальйон зі складу 83-тьої бригади ВДВ);
• 56-тий полк ВДВ: номінально 6-7 батальйонів; ймовірно 2-3 батальйони;
• 217-тий полк ВДВ: номінально 6-7 батальйонів, ймовірно 1-2 батальйони;
• 810-та бригада морської піхоти: номінально 6.000 солдатів +; 5 батальйонів присутні (1-й, 3-й, 5-й, 382-й, невідомий і «Тигр»; два батальйони вже знищено; залишилося 1.800-2.000 солдатів?);
• 155-та бригада морської піхоти: номінально 6 000 військовослужбовців +; 2 батальйони присутні (всього 1 500 військовослужбовців?), 1 батальйон все ще перебуває в районі Харкова;
• 15-та ОМСБр: номінально 7 батальйонів; розбита ще при виведенні з Харківщини; ймовірно, 2 батальйони з 800-1000 військовослужбовців (1 батальйон залишається в районі Харкова; був замінений батальйонним підрозділом 1427-тої МСБ);
• 43-тя залізнична бригада: включає до 15 (приданих) батальйонів, а також 5-тий рейнджерський і 88-тий інженерний полки;
• 136-та ОМСБр (з Роботиного): номінально 7 батальйонів+, розбита ще при виведенні з Роботиного;
• 200-та ОМСБр: номінально 9 батальйонів, плюс артилерійська група; ймовірно, 3 батальйони з 1000 військовослужбовців;
• 5-та зенітно-ракетна бригада: 3-4 дивізіони з ЗРК «Бук М3» на озброєнні.
• ВКС, БАРС та ПВК
• Ветерани ПВК: «бригада» тільки за назвою, ймовірно, 2 або 3 батальйони;
• 81-ший БАРС: статус незрозумілий;
• Стрілецький полк ВКС: номінально 4 батальйони+; статус незрозумілий

Додаткові мотострілецькі полки (частини)

• 9-тий та 1009-тий МСП; номінально по 4 батальйони+ у кожному; ймовірно по 1 батальйону в кожному; загалом, можливо, 400 осіб; понад 70% втрат у районі Малої Локні;
• 83-тій мотострілецький полк (із 69 ОМСБр): номінально 4 батальйони+; на курщині, можливо, 2 батальйони (500-600 осіб);
• 22-тій мотострілецький полк (72 ОМСБр): можливо, батальйон військовослужбовців, ймовірно, приєднаний до 488-мого МСП;
• 30-тий мотострілецький полк (72 ОМСБр): можливо, батальйон військовослужбовців, ймовірно, приєднаний до 488-мого МСП;
• 114-тий мотострілецький полк: можливо, батальйон солдатів, ймовірно, приєднаний до 15-тої ОМСБр;
• 143-тій мотострілецький полк: за повідомленнями, перебуває на курщині, статус незрозумілий
• 245-тий мотострілецький полк (47 гв. гв. тд); можливо, батальйон; ймовірно, приєднано до 488 омсбр;
• 252 омсбр; можливо, батальйон військовослужбовців, ймовірно, приєднано до 15-тої омсбр;
• 272 омсбр (47-ма гвардійська стрілкова дивізія): можливо, батальйон солдатів; ймовірно, приєднаний до 488-мого МСП;
• 346-тий мотострілецький полк: статус незрозумілий
• 361-й і 362-й мотострілецькі полки: обидва відправлені до Курська, ймовірно, приписані до 488-мого МСП (див. нижче); загалом можуть мати 400 військовослужбовців;
• 380-тий МСП (47-ма гвардійська стрілкова дивізія); можливо, батальйон десантників, ймовірно, приєднаний до 488-мого МСП;
• 488-тий МСП (зі складу 144-тої мотострілецької дивізії): номінально 4 батальйони+; у курську включає батальйони зі складу 4-тої та 47-мої гвардійських стрілецьких дивізій, 20-тої та 144-тої мотострілецьких дивізій;
• 1427-мий МСП: статус невизначений
• 1428-мий МСП: статус невизначений
• 17-тий прикордонний батальйон (значною мірою знищений)
• 18-тий прикордонний батальйон (значною мірою знищений)

Росгвардія

• 116-та бригада спецназу: номінально 9 батальйонів; розбита ще при виведенні з північної Харківщини
• 204-й полк спецназу «ахмат»: 3 батальйони
• 1434-й МСП «ахмат»: 4-5 батальйонів

Це й усе, що я можу зараз назвати з певною ймовірністю. Як я вже казав: загалом має бути близько 30 000 військовослужбовців. Іще якась кількість напевно буде введена згодом.

БИТВА ЗА ДОНБАС

По суті, «наша пісня гарна й нова, починаєм її знову»: росіяни кинули всі сили на Торецький та Авдіївко- Покровський напрямки, в інших місцях деінде мляво атакують, а на напрямку Мар’їнка-Вугледар намагаються зробити «щось серйозне». З них і почну.

Треба сказати, що більшість «військових оглядачів», які коментують цю війну – особливо на Заході, але також і в Україні (я більше не сподіваюся на пуддінгових пропагандонів; вони і в половину не такі божевільні, як набагато серйозніші люди на росії) – мають НАРЕШТІ прийняти нову реальність. Що російська армія у 2024 році – це не «потужна махина радянського зразку», яка масованими ударами авіації та артилерії може пробити фронт і заїхати на 50-100-150-200+ кілометрів у тил ворога. Навіть кращі з кращих у ВСрф ще у лютому-березні 2022 року виявилися неспроможними організовано зробити це. Вони також виявилися неспроможні проводити такі операції навіть при фактичному прориві лінії фронту ЗСУ, як у квітні-травні 2022 року в Попасній, а потім, у червні-липні того ж року, – на південний схід від Лисичанська. Минуло два з половиною роки, і зараз, після усіх колосальних втрат особового складу і техніки, повітряно-десантні сили та збройні сили рф (а також усі їхні квазі-«чевека», якими фактично керує гру) не здатні на більше, ніж «розгорнуті» атаки піхотними групами. Максимум, що вони можуть досягнути – це обмежені успіхи, як в Очеретиному у березні-квітні. Відтоді вони це й роблять.

Чому так? Бо здатність росії вести маневрену війну була знищена спільно пуддінгом та ЗСУ в 2022 році.

Що я маю на увазі?

Прагнучи швидкого краху України, пуддінг вдався до мікроменеджменту і сам керував повітряно-десантними і збройними силами рф. Він, незалежно від обставин, раз-у-раз кидав їх у косо задумані атаки, а ЗСУ були тільки раді використати такі можливості. У результаті усі ці російські сили, разом з більшістю їх кращої техніки, обладнання та інших ноу-хау, були знищені.

Тому прошу всіх (у тому числі генералів НАТО, які все ще панікують через те, що «путін через три роки увійде в Порту»): годі мріяти. Забудьте нарешті про цю російську загрозу.

Навіть за найсприятливіших обставин ВСрф не можуть наступати скорше, ніж зі швидкістю піхоти. На війні це приблизно 5-7 км на тиждень, і завжди за умови, що противник (у даному випадку ЗСУ) дозволяє це робити. Поки пуддінг при владі, це ніколи не зміниться (адже його режим не в змозі реформуватися).

Ось чому – і лише для прикладу – очікувати того, що ВСрф, оскільки вони повернули на південь на Селидове, за 1-2 дні доберуться до Курахового, можуть тільки люди, які перебувають у полоні мрій та ілюзій.

При цьому, якщо – з будь-якої абсолютно незрозумілої мені причини український Генштаб «раптом» вирішить дозволити ВСрф наступати з такою швидкістю (5-7 км на тиждень), «накачає» сектор новоствореними, недосвідченими підрозділами, потім накаже або дозволить їм відступити (неважливо, з якої причини), а потім повторюватиме цю вправу, доки всі не деморалізуються до рівня, коли війська ЗСУ почнуть здаватися без особливої боротьби, а командири окремих бригад починають діяти на свій розсуд, – тоді… що ж, можу лише перефразувати Шекспіра: щось недоладне твориться в Генштабі України.

Будьте впевнені: я знаю, що кажуть деякі… або, скажімо так, на що дехто сподівається – що український Генштаб робить це, щоб перенапружити російське угруповання військ «центр»: мовляв, хай росіяни просунуться далі на західну Донеччину, а ми контратакуємо їх у фланг. Зараз навіть більшість пуддінгових пропагандонів розуімють, що ЗСУ далекі від краху (не хвилюйтеся, так вважають лише найпрофесійніші австрійські та натовські військові оглядачі), але я розумію ілюзії, висловлені вище, бо є одне справді серйозне питання: поганий – недонавчений і недосвідчений – резерв (а також 8-9-10 нових бригад, які знаходяться у процесі створення). Однак з причин, які я далі перерахую, я не впевнений, що хтось може дати серйозні прогнози щодо фактичних намірів українського Генштабу. Власне, єдине, що спадає мені на думку, – це гостра критика інституційної неспроможності та неправильних рішень.

1. Почнемо з того, що Генштаб України віддає перевагу створенню нових підрозділів замість поповнення існуючих.

Я маю не так багато знань у військовій справі. Але найкращим підтвердженням того, наскільки ідіотсько неправильною ця практика українського Генштабу, є дії вермахту під час Другої світової війни. Там OKW (Oberkommando Wehrmacht) весь час створювала нові і нові підрозділи, а старим дозволяла стікати кров’ю, і так до кінця війни. Але, наприклад, OKW закінчила війну з 50+ танковими дивізіями (Panzerdivisionen), кожна з яких станом на квітень 1945 року мала лише десяток діючих танків. Тут, очевидно, проявляється мій брак знань, плюс це сталося до того, як я народився, але мій мізинчик свербить про те, що війна, про яку йдеться, аж ніяк не закінчилася рішучою перемогою вермахту.

…що сказати…

2. При Сирському більшість командирів підрозділів все ще призначаються за принципом «кумівства», а не на основі заслуг і кваліфікації.

Ага. Війни тривають вже тисячоліттями, і вони дали багатий досвід того, що командири, призначені лише тому, що вони з кимось пов’язані, не є найкращими. Кожен наказ треба виконувати до останньої крапки і коми. Чому хтось має піклуватися про свою кваліфікацію чи про те, щоб доводити свою мужність?

Маячня якась…

3. Наступна геніальна ідея українського Генштабу полягає в тому, щоб не виводити існуючі виснажені підрозділи з фронту для поповнення їх новими, належним чином навченими військами. І навіть як слід вишколити новостворені підрозділи, завершити їхню підготовку перед відправкою в бій (бажано, на якійсь менш критичній ділянці передової).

Навіщо ж дбати про належну підготовку військ перед відправкою на війну? Хіба когось колись хвилювали такі питання? Ось генштаб у москві з вересня 2022 року гордо демонструє, що можна не лише вести війну, а й проводити успішні операції, кинувши в жорна сотні тисяч погано навчених «добровольців».

Нехай війна сама розбереться…

….і так новостворені, але недоукомплектовані і погано навчені бригади ЗСУ, укомплектовані нещодавно набраними і нашвидкуруч навченими солдатами, знову і знову, і знову, і знову, і знову… принаймні з весни 2023 року, кидаються в бій. Тоді як досвідчені бригади, які довели свою спроможність, розгортаються на другорядних ділянках – щонайменше поки не загориться дах, і тоді той чи інший їхній батальйон змушений нести втрати, виконуючи роль пожежної команди…..

Генштаб-У знає краще за інших.

Решту важко оцінити. Ось чому я – «навмисно» – не коментую багато про цю сферу останні кілька тижнів: просто тому, що у мене таке враження, що я її не розумію. Або ж у мене таке відчуття, що, хоча мене «годують хорошою інформацією» від надійного джерела, я все ще не відчуваю себе достатньо поінформованим, щоб зрозуміти, що саме там відбувається. Або чому. Причина в тому, що інформація, яку я маю, надзвичайно суперечлива.

Наприклад, з одного боку, я знаю, що Генштабу та оперативній групі «Таврія» знадобилися місяці, щоб остаточно з’ясувати російські цілі на це літо – хоча, як вже неодноразово пояснювалося, вони були абсолютно очевидні ще в березні цього року. Потім вони раптом трохи просунулися вперед: нещодавно українці (нарешті) з’ясували ці цілі і вже кілька тижнів точно прогнозують наступні кроки угруповання «центр» ВСрф. До прикладу: командування ЗСУ мало рацію, очікуючи, що росіяни продовжать просування вздовж залізничної лінії від Очеретиного до Покровська, але потім повернуть на південь на Селидове, перш ніж продовжити рух на Покровськ.

Однак чому Генштаб-У і штаб «Таврії» «нічого не роблять» (або щонайбільше віддають наказ про відхід), коли росіяни штурмують Михалівку і Калинове? Чому ці населені пункти були залишені «просто так», коли було очевидно (і в Генштабі-У, і у штабі «Таврії» про це знали), що це поставить під загрозу північний фланг підрозділів ЗСУ, які утримують лінію Селидове – Калинове – Неталове – Невельське і далі до Красногорівки (25-та і 46-та аеромобільні, 59-та піхотна і 39-та мехкорпуси)? І чи справді вони настільки не зацікавлені в обороні Курахівської агломерації, як дехто каже?

Я не знаю відповідей – або принаймні: ті, що приходять мені на думку, варіюються від

• «це навмисно, з якихось таємних причин», до«Генштаб просто дозволяє ЗСУ робити те, що вони вміють найкраще, як під час Куп’янсько-Ізюмської кампанії 2022 року» (див.: «веде маневрену війну там, де може, тобто на Курській дузі, а на Донбасі віддає території, аби виграти час»), до
• «насправді це ніщо інше, як некомпетентність та/або низка неправильних рішень», які призвели до такої ситуації.

…і чим більше я про все це думаю, тим більше заплутуюсь. Між іншим, з наступних причин.

Наприклад, Генштаб-У і штаб «Таврії», схоже, наказали певним підрозділам робити все можливе і чинити опір – до тих пір, поки це можна зробити без зайвих втрат (тобто, відступити, коли тиск стане занадто сильним). Можливо, Генштаб-У запізнився з розгортанням (недосвідченої, але добре керованої) 32-гої мехбригади в Торецьку на кілька місяців. Але, як тільки це сталося: вуаля! Разом з батальйоном «Скала» це стабілізувало ситуацію. Звичайно, останні 4-5 днів росіяни продовжували наступати на східний Торецьк з боку Північного, Хитрого Ринку (передмістя Залізного) та Залізного. Але вони захопили лише кілька зруйнованих будинків.

Навпаки, далі на південь… 25-27 серпня російське угруповання «центр» зайняло Красний Яр і Новогродівку, потім просунулося в Михайлівку, зайняло Мемрик і Калинове, розпочавши, в свою чергу, битву за Селидове. Окрім Новогродівки, група «центр» просунулася і в Гродівку. Понівечена 47-ма мехбригада (цікаво, чи хтось у Генштабі-У готовий пояснити, скільки ще має страждати цей підрозділ …і скільки років їй ще воювати на передньому краї? недосвідчена 78-ма повітряно-десантна дала слабину. Втім, командир 151-шої механізованої робив усе можливе, щоб захистити Гродівку: кажуть, навіть відправив в окопи своїх пілотів БПЛА – що, судячи з усього, йшло врозріз з наказом начальства. Дійсно: подейкують, що існує постійний наказ не відправляти дронарів в окопи, й не використовувати їх як піхоту. Але він так і зробив, і… в результаті ретельно продумана система польових укріплень для захисту Новогродівки була закинута, і місце перейшло до рук росіян, де-факто, без бою, в той час як 151-ша все ще утримує Гродівку (або утримувала протягом останніх двох днів; не перевіряв ситуацію станом на сьогоднішній ранок).

…і це при тому, що Зеленський анонсував підкріплення для Покровського напрямку, а офіційний Київ з гордістю повідомляв, що Сирський провів чотири дні в штабі «Таврії», перевіряючи, чи все в порядку?

А потім погляньте далі на південь: «Вугледарський кут» – тобто територія від Мар’їнки на південь до Вугледара, яку утримують лише три бригади ЗСУ (79-та аеромобільна, 31-ша та 72-га мехбригади)… «цвіркуни підказують»: схоже, нікому в Києві до них немає діла.

Чому я так кажу?

Десь з тижень тому близько роти бійців 72-гої були відрізані російським наступом на Водяному та через трасу 00532 у західному напрямку… Можна було б очікувати, що люди, які брали в цьому участь, отримають принаймні «згадку у зведеннях»… або будь-яку іншу увагу. Натомість: ніхто в Києві не визнав їхні зусилля вартими згадки. 72-га – частина, яка врятувала Київ, захищаючи Мощун, і вже другий рік тримає Вугледар, – мусила вибивати росіян самотужки. На їхнє щастя, вийшли всі: всі були поранені, але всі врятувалися… хоч і без допомоги (цитата) «компетентних» (кінець цитати) органів у Києві, тобто Генштабу.

Не дивно, що тамтешні військові відчувають себе «забутими»…

Для мене це все є нічим іншим, як плутаниною. Настільки, що думаю, чи можу я зробити висновок, що, наприклад, Генштаб-У (і/або штаб «Таврії»?) хотів, щоб 151-та відійшла, але її командир зіпсував їхній план…?

Чи я щось пропустив?

Поняття зеленого не маю. Можу лише підтвердити: так, ця «Покровська історія» віддає великою кризою.

---

Переклад: Ірина Жигалюк, Ростислав Семків, Катерина Соболева, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Оригінал