Том Купер — австрійський воєнний аналітик, автор та співавтор близько двох десятків книг про конфлікти останніх 20 років, включно з війною в Сирії. Експерт із застосування бойової авіації. З початку російсько-української війни Купер публікує регулярні звіти про перебіг подій на фронті. Нижче подаємо його звіт за 25-26 березня (опубліковано 27 березня о 12:30 за Києвом):
"Доброго ранку всім!
Ось мій звіт за минулі 48 годин (25-26 березня 2022 року).
ЗАГАЛЬНЕ
Уже два дні «вишестоящі органи» в москві щосили перебільшують втрати ЗСУ. Звичайно, зведення Генштабу України щодо російських втрат теж не завжди об’єктивні: очевидно, що вони наголошують окремі свої успіхи, але замовчують втрати (боюся, справжні масштаби цих втрат буде важко сприймати незворушно) – подібне стосується навіть кількох успішних українських контратак. Але годі вам: заяви «вишестоящих органів» про знищення 190 українських літаків та збиття 36 «Байрактарів»… це більше бортів, ніж Повітряні сили мали до початку війни, і більше TB.2, ніж Україна наразі придбала…
До речі, також побільшало свідчень щодо скасування весняної демобілізації на росії: зазвичай близько третини призовників завершують службу 1 квітня. Мабуть, не цього року.
ПОВІТРЯ
Тепер російські ВКС «регулярно» здійснюють близько 300 бойових вильотів на день, і це трохи дивно з огляду на ситуацію на кількох фронтах: очевидно, ЗВО [західний воєнний округ росіян — перекл.] використовує свої повітряні підрозділи як «пожежників».
Тобто: ВКС задіяно тільки над лініями фронту, далі над територією України вони не з’являються. Натомість росіяни завдали удару принаймні двома крилатими ракетами по одному із заводів Львова, це призвело до великої пожежі. Ще кілька ракет «Калібр» росіяни спрямували на Вінницю: одну було збито, не знаю, куди влучили решта.
ПІВНІЧ
Українці заявляють про черговий успіх на північний захід від Києва, але як я вже зазначав, доказів небагато — і це не дивно, оскільки в операціях на цій ділянці вони дотримуються підходу «удар-відступ». Утім, схоже, що українці звільнили село Кухарі та околиці Іванкова (близько 50 км на північний захід від Києва). Повідомляють про важкі бої в Ірпені та Гостомелі, однак детальної інформації наразі немає. Станом на сьогоднішній ранок підтверджено, що батальйон «Омега» (іноземні добровольці, серед яких чимало колишніх спецназівців зі США) звільнили Мощун, за 15 км на північ від Києва.
Разом з тим, як на мене, усе це лише «відвертає увагу» від драматичного розвитку подій на північному сході та сході України…
ПІВНІЧНИЙ СХІД
Славутич захоплено, сухопутний зв’язок між місцевим гарнізоном та Черніговом перервано. Отже, вранці 26 березня росіяни таки взяли під вогневий контроль останні три дороги, що ведуть із Чернігова на південь та південний захід: тобто наразі місто оточено.
Проте інших «поганих новин» на цьому напрямку немає. Я можу хіба чухати потилицю над повідомленнями та спростуваннями щодо розвитку подій далі на південний схід, себто між Черніговом, Сумами та Броварами (а це тили 2-ї зведеної армії росіян, що тягнеться до східних околиць Києва). Візьміть мапу цього регіону України, спробуємо розібратися.
Українці заявили, що знищили склад росіян у Вишневому [село в Чернігівській області — перекл.], пожежа тривала п’ять годин. А от росіяни повідомили, що захопили український склад зброї в Ічні, близько 100 км на південний схід від Чернігова та 40 км на північ від Прилук.
Гм… що ж, дивимося: напад українців на Вишневе… так, цілком можливо. Але Ічня розташована на одній із доріг, які ведуть зі сходу на захід і перебувають під контролем 2-ї армії: якої холери росіяни робили там останні чотири тижні… і що там було такого важливого, раз «вишестоящі органи» аж ТЕПЕР хизуються захопленням цього міста?!
…і це я ще не кажу про відомості щодо подій під Сумами: повідомляють, що українці наступають у напрямку свого гарнізону, «оточеного добре укріпленими силами ворога» (схоже на 4-5 батальйонно-тактичних груп 1-ї танкової армії). Але звідки вони наступають? Наскільки мені відомо, битва за Охтирку в самому розпалі, і російська 1-а танкова утримує в оточенні Лебедин… Може, українці зібрали достатньо сил для просування на схід від міста Ромни вздовж траси H07?..
Справді, не певен, що там відбувається, але: якщо українці так глибоко пробили південний фланг 2-ї зведеної армії, тоді всі позиції росіян між Ніжином та Сумами от-от посипляться, мов картковий будинок…
З огляду на практичні міркування, мені здається, що — НАСПРАВДІ — росіяни відступили або відступають. Більшість 2-ї зведеної армії перегрупувалася — або перегруповується — та забирається з північного сходу України кудись на південь від Харкова. Тобто наразі українці звільняють усю територію між Броварами на заході, Шосткою на півночі та Сумами на сході.
Безсумнівно, все це видається божевіллям або принаймні, що я видаю бажане за дійсне, проте все ж звучить вірогідно. Поза всім, росармії нема сенсу й далі зазнавати втрат, «намагаючись досягнути східних околиць Києва», якщо вже зараз очевидно, що ніякого Києва вони зі сходу не досягнуть. Краще відвести (вкрай необхідні) війська і використати їх там, де це логічно – далі на південний схід. Натомість, це означає, що українські сили переходять у рішучий наступ у північно-східному напрямку, про що Генштаб у Києві не каже ні слова, можливо побоюючись, що це послабить рішучість західної підтримки.
…врешті, я все одно не довіряю офіційним звітам: «всі брешуть, доки не доведено протилежне».
Тепер зверніть увагу на територію далі на південний схід. Мою теорію підтверджує факт, що після 4-5 днів жорстоких боїв за Тростянець, українці підтягнули туди свою 93-ю механізовану бригаду й або повністю розбили там російські сили, або ті просто відступили. В будь-якому випадку, українці не лише визволили повністю зруйнований Тростянець, але й село Боромлю [в напрямку на Суми], що недалеко від російського кордону.
На фото [в мережах] можна бачити район довкола вщент поруйнованої залізничної станції в Тростянці, а також кілька танків Т-80, самохідних артилерійських установок «Мста-С» [152-мм гаубиці – перекл.], інших бранемашин, що залишилися від 2-ї гвардійської танкової («Таманської») дивізії – всі вони справні й захоплені ЗСУ.
Росіяни теж «дечого добилися» у Тростянці: наприклад, зруйнували дві лікарні: одну розбомбила їхня авіація, а іншу перед відходом вони замінували й висадили в повітря… Натомість «вишестоящі органи» в москві заявили, що їхній гелікоптер Ка-52 знищив «командний центр», хоча не було вказано, де саме: можливо, це якось стосується загибелі двох командирів українських добровольчих підрозділів у районі Харкова: Георгія Тарасенка (батальйон «Фрайкор») та Сергія Янголенка (батальйон «Харків-1»).
Ще що ми знаємо точно – й це надзвичайно важливо – через кілька днів паузи в рух прийшла українська 92-а механізована бригада (за останні три тижні цей підрозділ понищив російських танків і бронемашин кількістю на цілу дивізію). Спершу, два дні тому, бригада виперла 138-у російську мотострілецьку з сіл Мала Рогань і Вільхівка на схід від Харкова, а далі повернула на південь і винищила залишки двох російських батальйонних груп, що втримували Гусарівку [якщо комусь здається, що лексика емоційно забарвлена, то вам не здається: так в оригіналі – перекл.]. Цього ранку в соціальних мережах маємо вдосталь фото спалених БТР-82 та кількох Т-72Б: загалом українська 92-а механізована знищила / захопила більш як 60 броньованих машин.
Чому це важливо? Пам’ятаєте, я писав, що доля цієї війни вирішиться в трикутнику Ізюм – Вугледар – Запоріжжя? І що російські «вишестоящі органи» вже оголосили, що «після знищення ЗСУ» вони збираються відвоювати території на Донбасі?
Гусарівка всього за 15-20 км на захід від Ізюму й оця «тактична контратака» української 92-ї механізованої має значну «оперативну вагу»: це пряма загроза північному флангу та навіть тилу російської 144-ї мотострілецької дивізії й ми навіть бровою не встигнемо повести, ще навіть волосся в ворогів дибки не стане, як українці зможуть запустити масштабний наступ через ріку Донець й далі на південь.
Тим часом, ще 23-24 березня 144-а дивізія почала рух на південь від Ізюма. Одна батальйонна група 3-ї мотострілецької обходила місто з заходу, звела два понтонних мости через Сіверський Донець (див. фото: упродовж цієї операції українці знищили командування 45-ї інженерної бригади) й атакувала в напрямку Кам’янецької дамби. Водночас, одна з батальйонних груп 59-го танкового полку, начебто, прорвала українську оборону на схід від Ізюму, обстріляла Кам’янку системами ТОС-1 [вогнеметна система «Буратіно» з вакуумними снарядами – заборонена конвенціями – перекл.], захопила селище й зараз рухається на Барвінкове. Іншими словами, російська 6-а армія ефективно оточує 81-у бригаду на півдні Ізюма – от тільки тепер українська 92-а руйнує росіянам тил…
Зрозумілим чином, українці в даний момент перекидають на цей напрямок «серйозні підкріплення». Знову ж, вибачте, не буду вдаватися в деталі щодо задіяних українських підрозділів і напрямків їхнього руху; просто раджу забити на зведення оборонних відомств членів НАТО й американських «експертних рад», згідно висновків яких (цитую) «на фронті значних змін не спостерігаємо». Ви, люди, на якій планеті живете? І про що взагалі говорите?
Загалом же, як ми й очікували, росіяни змінили фокус зусиль. Тепер завданням військ Західного округу є оточення українських сил на лінії розмежування в Луганській та Донецькій областях. Їм вдалося прорвати українську лінію оборони на південь від Дінця й тепер війська «ввійшли в вогневий контакт» від Андріївки на північному заході до Слов’янська та Краматорська на південному сході. На мою думку, це вирішальна битва всієї цієї війни: або росіянам вдасться прорватися ще далі й оточити українські сили, або вони зазнають таких серйозних втрат, що єдиним виходом стане… план Д: «тримай, що можеш» – тобто глуха стратегічна оборона наявних територій [про зміну планів російських військ з т. з. Купера див. матеріал нижче – перекл.].
СХІД
Українські підрозділи на території Сєвєродонецька (наскільки мені відомо, батальон «Донбас», 79-та та 111-та бригади; тепер можу їх назвати, бо західний військовий округ РФ і командири 20-ї та 8-ї армій вже всіх їх добре знають) тепер оточені з трьох сторін – частинами 3-ї мотострілецької дивізії у складі 20-ї армії на заході та півночі, а також сепаратистами під контролем 8-ї армії на сході. Це місто, як і сусідні Рубіжне, Лисичанськ та Попасна, постійно перебувають під артобстрілами та авіаударами. Українцям у цих районах лишається небагато – тримати позиції та чекати на результати боїв у тилу (див. Ізюм) та південніше (див. Горлівка).
Зокрема, у південній частині лінії розмежування, українці схоже відійшли з Верхньоторецького, після чого росіяни атакували Новобахмутівку та Пантелеймонівку. З огляду на це видається, що українську оборону все ж прорвали біля Горлівки. Якщо той кровожерний Мізінцев (командувач 8-ї армії РФ) тепер ненадовго відволічеться від різанини та депортації цивільних з Маріуполя та залучить окремі свої підрозділи до серйозного бою, то йому імовірно вдасться посилити цей прорив та підступитися до Краматорська з півдня.
…вам може здатися, що я прикалуюся, але все це, насправді, до біса серйозно. Я б не очікував багато від такого звіра, як Мізінцев, але мушу нагадати, що саме під його керівництвом Корпус вартових Ісламської революції та асадисти у 2017 «звільнили» Алеппо – від його населення. Та все ж, у мене виник «професійний інтерес» і тепер я хочу дізнатися, чи в Києва є ще резерви, якими можна було б залатати «ще й цю» дірку на лінії фронту. До сих пір, українська армія та їхній Генштаб дивували мене – і росіян – неодноразово. Може, їм це знову вдасться?..
ПІВДЕНЬ
У Маріуполі Мізінцев використовує свіжу БТГр зі складу 68-го гвардійського танкового полку: хоче прорватися аж до Собору Покрови Божої Матері в центрі міста [біля самого Драмтеатру – ред.]. Там вони намагаються з’єднатися із підрозділами чеченців та Росгвардії, які насуваються з боку Азовсталі на сході, щоб розділити оборонців міста на дві частини (стандартна тактика в операціях такого штибу). До речі, це один із тих рідкісних випадків, коли російська артилерія справді допомагає своїм військам: уже близько 4 тижнів оборонці не припиняють дивуватися масованості артобстрілів та ракетних ударів по багатоповерхівках у них за спинами.
Проте, що це я тут нарікаю? Хоча Маріуполь в оточенні з 1 березня, здається, жодну з місцевих військових баз досі не атакувала артилерія чи авіація росіян. Чотири українських військових підрозділи, зосереджені у місті, поки зазнали порівняно легких втрат (цитую один з моїх контактів на місці: «парудесят солдатів»). Їхні склади з боєприпасами та продовольством досі майже не постраждали. Страждають якраз місцеві: Мізінцев як навіжений змушує український гарнізон здатися через масові вбивства. Так само він «звільнив» Алеппо – від більшої частини їхнього населення… Словами складно описати те, через що проходять близько 100 тис. цивільних, що досі залишаються у Маріуполі. Однак, оборонці – в формі, й оскільки в них було 8 років, щоб накопичити запаси і підготуватися саме до цього бою, вони триматимуться до тих пір, поки в них буде вода і боєприпаси. Схоже, що це триватиме «довго».
У районі Миколаєва… після того, як 24 березня у повітря злетів командний пункт 49-ї армії РФ разом із його очільником, генерал-лейтенантом Рєзанцевим, українці вдалися до ще одного свого піхотного «наскоку». На відміну від ситуації на південному заході Києва, ця операція видається дуже успішною: першою чергою через те, що 7-му дивізію ВДВ, яка утримує Херсон, порвало на шмаття: вночі 25 березня українці дійшли до Чорнобаївки, тобто північно-західних околиць Херсону. Якщо їм тепер вдасться інспірувати збройне повстання у місті, то… ох, там стан справ у росіян був і без того хитким. Росгвардія вправно тероризує населення, займається мародерством, викраданням мера, різних політиків та журналістів, але вона аж ніяк не зможе компенсувати нестачу важкого озброєння у 7-й дивізії ВДВ.
Чесно, я не розумію, чому росіяни не покинуть західний берез Дніпра і не перетворять Херсон на «фортецю»… Зрештою, саме про це свідчили відео із будівництва польових укріплень, які «демонстрували» московські «вишестоящі органи» кілька днів тому…”
Переклад: Ростислав Семків, Микола Ковальчук, Anton Shygimaga
Редактура: Ростислав Семків