Всім привіт!
Як водиться, Дон завтра знову публікуватиме свій щотижневий огляд [Щотижневі огляди «Don’s Weekly» ми не перекладаємо, оскільки, в більшості, вони містять інформацію, яка відома з офіційних джерел, – ред.]. Я ж поки просто «втиснуся» тут трохи з деякими коментарями та спостереженнями.
Насамперед, у ці дні ми можемо спостерігати – майже «наживо», як те, що Захід цілковито провалює поставки Україні артилерійських снарядів, призводить до «швидкого погіршення ситуації». У поєднанні з «тотальним» наступом росіян на кількох напрямках вздовж лінії фронту, а також оновленою штурмовою тактикою – йдеться про дистанційне «мінування позицій ворога», – це дає пудінговим ордам можливість суттєво просунутися туди, де вони в останні два роки систематично зазнавали невдач. І відбувається це на тлі того, що через потужне протистояння між ідіотами-лідерами в американському Конгресі, в Пентагона закінчилися гроші для фінансування нових збройних контрактів для Києва, або ж для передачі озброєння з власних запасів до України. Словом, росія користується з переваги в наявних ресурсах і отримує результат на кількох ділянках, які її цікавлять.
У Києві, тим часом, поки політичне керівництво та вище командування ЗСУ не відволікається на відбиття чергових ракетних атак… Генерал Сирський прийняв командування збройними силами й невідкладно зробив кілька кроків. З того, що я чув, то йдеться про таке:
- до Авдіївки терміново перекидають резерви (подейкують, що Сирський пообіцяв Зеленському втримати містечко);
- призначено заступника з БПЛА;
- призначено заступника з технологій та інновацій;
- призначено заступника з навчання особового складу, а також
- призначено заступника з закупівель.
З того, що я чув, усі офіцери, про яких ідеться, – надійні професіонали з бойовим досвідом. Тож в Україні (та на Заході) всі можуть не хвилюватися: війну не програно через те, що Залужного зняли з посади.
(Гм, за виключенням заступника з закупівель – як повідомляє агентурна розвідка, перше, що він зробив на новій посаді – це випадково стер усі файли з усіх комп’ютерів у своєму департаменті… shit happens, особливо коли сильно поспішаєш…).
БИТВА ЗА ДОНБАС
Що стосується ситуації на полі бою: як часто буває в останні кілька місяців, у мене замало часу, тож я зосереджуся на трьох точках.
Сіверськ…
Спершу – Білогорівка (та, що на березі Сіверського Донця), бо це – дуже показовий приклад. Рано-вранці 31 січня загін росіян спромігся продертися крізь українські позиції на північно-східних околицях (вже геть зруйнованого) селища. Їх виявили коли вже було майже пізно, зав’язався стрілецький бій на відстанях у 5–10 метрів. Усе це відбувалося в руїнах будинків, тож від БПЛА користі не було. У бою вижив лише один український солдат: після того, як він став свідком загибелі побратимів, то запросив артилерійську підтримку на свою позицію.
Хоча в радіусі було декілька гаубиць М777, жодна з них не стріляла через відсутність снарядів. Тиждень потому ЗСУ, схоже, втратили східну частину селища, але солдата, який просив про артпідтримку знайшли – пораненого, слабкого, проте живого…
Авдіївка…
За минулі два тижні ПКС росії здійснили одну з найінтенсивніших серій обстрілів планерними бомбами. Майже безперервні повітряні удари почалися 1 і 2 лютого. Ось один із (численних) відеозаписів цих ударів . 7 лютого під час одного такого повітряного бою російські МіГ-31 або Су-35 збили Су-25 ПС ЗСУ (пілот — Владислав Риков) ракетою Р-37 дальньої дії класу «повітря-повітря». Риков загинув. (Зауважу: росіяни стверджували, нібито це був «МіГ-29»).
Пізніше за один тільки день 8 лютого російські Су-34 випустили понад 50 МПК/УМПК — усі по Авдіївці. Зокрема, касетними бомбами закидали високі будівлі в місті, оскільки в них базувалося чимало українських протитанкових комплексів ПТРК та снайперів. Обстріли підтримували ПКС, атакуючи українські наземні засоби ППО. Подробиць боїв не розголошують (зауважте: я не беру до уваги звіти московських «вишестоящих органів»), але росіяни, схоже, цілком задоволені результатами. З українського боку про події тих днів ні пари з вуст, що зазвичай не означає нічого доброго.
Таку кількість авіаударів завдали не просто так, а на підтримку масованої наземної атаки, що триває приблизно з 1 лютого. Її головна мета — прорвати оборону української 110-тої мехбригади вздовж північних околиць Авдіївки і вийти на трасу О-0542.
Нині зрозуміло, що росіяни прорвали українську оборону на цій ділянці й просунулися вглиб північної Авдіївки. Не дивно, якщо врахувати, що від кількох рот 110-тої бригади залишилося 35-40 бійців…. Насправді, уже кілька днів із цього району надходять повідомлення про «хаос»: по суті, незважаючи на нищівні втрати в техніці (особливо в бронетехніці), російська піхота була в північній Авдіївці «всюди», аж до промзони на північ від міста. Ось як це виглядає на карті (очевидно, взятій із російських соцмереж):
Десь близько 7 або 8 лютого — і то «в останню мить» — на кількох нещодавно отриманих Бредлі М2 на підмогу [в Авдіївку] прибула частина 3-тьої штурмової бригади.
Схоже, 3-тя штурмова зупинила наступ росіян приблизно за 150 метрів від Індустріального проспекту (тобто О-0542) — насамперед тому, що підрозділ привіз із собою багато боєприпасів для своїх 120-мм мінометів. І ці машини відтоді працюють «нон-стоп»: отже, питання в тому, коли у них можуть ті боєприпаси закінчитися…
Очевидно, що О-0542 має вирішальне значення, оскільки це остання асфальтована траса, якою можна вивести гарнізон на південь. Можливо, доступні ще дві дороги, зокрема одна з твердим покриттям від Сєверного до міста, але її прострілюють росіяни (це по їхніх позиціях так активно працюють безпілотники ЗСУ — далі на південь, між Водяним і Опитним).
Третя — польова дорога, не дуже придатна для пересування важкої колісної техніки (наприклад, вантажівок, що перевозять припаси, БК та підкріплення).
На південь від Авдіївки: 9 лютого росіяни повідомили, що подолали одну з основних українських позицій «на схід від Опитного». Розшифровуємо: їм вдалося далі наступати вздовж вулиць Спортивної та Чернишевського.
Важко оцінити, наскільки росіяни просунулися — тим більше, що вони постійно перебувають під обстрілами українських дронів , і то вздовж обох цих доріг і на всьому шляху до своїх вихідних позицій, на південь від міста.
Отже, ситуація в Авдіївці наближається до того моменту, коли ЗСУ доведеться або починати виводити свій гарнізон із позицій по трасі Н20 у східній частині міста, або… — чого я не очікую — розпочати масштабний контрнаступ на фланги росіян або з північної, або з південної околиць.
Однак, для контрнаступу ЗСУ потрібні артилерійські снаряди та засоби ППО, а зараз вони не отримують навіть достатньої кількості снарядів для оборони…
…а отже, українцям вкрай важливо утримувати позиції у Степовому (на північ від Авдіївки), Промзоні (на північний захід від Авдіївки) та Північному (на захід від Авдіївки), адже саме на цих напрямках росіяни намагатимуться просуватися далі, якщо досі не намагалися (як у випадку зі Степовим, куди вони тицяються вже зо два місяці).
Нарешті, Новомихайлівка…
Це село на південь від Марʼїнки, фактично, десь на півдорозі між Марʼїнкою на півночі та Вугледаром на півдні. І ситуація там критична. Станом на вівторок росіяни наступали на село з трьох боків: наступ з північного сходу ЗСУ відбили, але наступ із південного сходу вже дійшов до села.
Стежмо за цим селищем: воно має вирішальне значення для оборони Вугледара.
Наостанок напишу одне, як на мене, важливе враження про найновіші зміни в ВСрф. Кажуть, що умови служби масово покращуються. На відміну від минулого літа, сьогодні і «контрактників» (тобто професіоналів), і «мобілізованих» (призваних резервістів) не «кидають прямо на фронт» із мінімальною підготовкою. Навпаки: мені доводилося чути про ретельну підготовку, щонайменше два місяці хороших тактичних тренувань. Є навіть повідомлення, що сержанти й офіцери нижчого рангу мають складати іспити, перш ніж їх призначають командувати. Контрактникам надається дозвіл на відпустку. Зазвичай вона триває два тижні. Після відпустки їх не кидають назад на фронт, а відправляють на двотижневу перепідготовку. І ніхто не скаржиться на нестачу техніки та озброєння (принаймні, мені не доводилося чути: а спорадичне ниття в соцмережах — це, звісно, інша історія).
Це означає, що оскільки Захід не надав [Україні вчасно] обіцяні боєприпаси і важку техніку, ВСрф отримали достатньо часу (на даний момент 8 місяців), щоб відновити особовий склад. Навіть масові втрати, яких вони зазнали за останні три місяці, не змогли нічого змінити в цьому питанні. Або українські заяви про втрати росіян були сильно перебільшені. Або (що найгірше): і те, і друге…
Звичайно, замінити всю важку техніку буде трохи складніше, але
- навіть «вишестоящі органи» в москві десь на рік випереджають НАТО в нарощуванні промислового виробництва, і
- доки існують старі Т-55, Т-62 і М-46, «танків і гармат вистачить, щоб далі наступати», а отже, москва «в шоколаді».
Не можу не закінчити свій допис словами вдячності: особлива подяка за ваше вміле державницьке мислення та далекоглядність, пане Байден, пане Шольц, пане Макрон, пане Сунак & Ко, вашим ТОВ і АТ, а також усім арміям ваших надзвичайно розумних радників…
Опубліковано: 11 лютого в 17.30 за Києвом
Переклад: Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків
Оригінал