Всім доброго ранку!
Ось ще одне «оновлення», що фокусовано, головним чином, на битві за Донбас – ситуація довкола Попасної залишається найбільш кризовою: в цьому районі росіяни прорвали лінію фронту й армія рф уже на півдорозі до того, щоб відрізати угрупування українських сил у Лисичанську й Сєвєродонецьку.
На північ від Харкова росіяни відбили Тернову [ту, що на півночі, – перекл.] – місце, з якого контролюють російсько-український кордон, – а пізніше ввійшли в Рубіжне, що на Сіверському Дінці, в такий спосіб відтіснивши українські сили від Вовчанська. Українці спробували контратакувати в фланг, зайшовши в Веселе, проте – очевидно – без значного успіху.
Контратака росіян не дивує, з огляду на значну концентрацію їхніх сил у бєлгородській області, де вони відновлювалися після розгрому на півночі України в березні-квітні. До того ж Вовчанськ є критично важливим логістичним пунктом для постачання частин рф у районі Ізюма.
У принципі, для українців це невелика поразка: Тернову обороняв один батальйон тероборони – надто слабка сила, щоб витримати контратаку реорганізованої батальйонної групи 200-ої мотострілецької бригади рф, яку, до того ж, активно підтримувала артилерія. А от чому командування в Києві поставило на такому стратегічно важливому напрямку підрозділ Тероборони – це поза моїм розумінням.
Далі на південний схід… тобто в напрямку Ізюму…
Здається, росіяни звели ще один понтонний міст на Сіверському Дінці біля Яремівки, десь на півдорозі між Ізюмом та Святогірськом. Зрозуміло, що це чергова спроба форсувати Сіверський Донець… Враховуючи становище під Попасною, це не дивно.
…а ну й ще: оскільки росіяни вже двічі знищили всю українську авіацію, вони притягнули в район Ізюма ще одну систему С-300В.
КРИЗОВА СИТУАЦІЯ В ПОПАСНІЙ
Найгірше, що спільні сили 76-ої дивізії російських ВДВ і механізованих частин 57-ої мотострілецької бригади та сепаратистів продовжують наступ на захід та південь від Попасної. Після взяття Трипілля [Донецька обл., Бахмутський р-н – перекл.] 19 травня, вони зв’язали боєм українські підрозділи, що втримували укріплену висоту біля Володимирівки, потім захопили це сило й рушили далі до Нової Кам’янки. Вчора вони захопили цей пункт і перебувають десь за 1-2 км. від Соледара й Бахмутського, що загрожує критично важливій дорозі Т1302 – головній артерії постачання укріпрайону в Сєвєродонецьку-Лисичанську.
Більше того, росіяни розширили зону свого прориву, захопивши Липове та Василівку на північ від Трипілля та на захід від Врубівки. Станом на сьогоднішній ранок вони вийшли на південні околиці цього населеного пункту.
Іншими словами, російські війська просуваються на північ від Попасної, оминаючи українські сили, що закріпилися в Комишувасі, Катеринівці та Гірському; вони рухаються без пауз на перепочинок чи перегрупування, залишаючи українським підрозділам замало часу, щоб відреагувати.
Українці затопили пойму ріки Луганки, проте це не вплинуло на російський наступ: натомість, росіяни підтягнули ще дві батальйонні групи – по одній із 40-ої та 336-ої бригад морської піхоти. Якась із цих БТГр розширює прорив української лінії оборони, рухаючись у південному напрямку: вчора вони захопили Вискриву.
АНАЛІЗ
Трохи спробую проаналізувати… Багато кому дивно, як росіянам вдається так добре битися під Попасною та як довго вони зможуть продовжувати в тому ж темпі?
Очевидно, що я не знаю всіх деталей про стан російських та українських військ у тому районі, а той факт, що рф підтягнула туди одну чи й дві батальйонні групи, озброєні БМПД «Термінатор», можна обговорювати нескінченно.
Проте, уважний погляд на карту цього району все пояснює – і то поза всякими сумнівами.
Чому? Тому, що стають зрозуміли шляхи постачання підрозділів рф.
Росіяни діють батальйонно-тактичними групами – підрозділами, що мають мінімальні засоби самозабезпечення. Для цих же завдань кожна тактична армія (одиниця, що може об’єднувати від 2-3 до 20 БТГр) має власну бригаду забезпечення. Проте загальна кількість таких бригад забезпечення доволі обмежена – думаю, їх всього 10-12 на всі сили рф. Вони покладаються на автомобільні перевезення, проте ще більше залежні від залізниці, якою й перекидають більшість припасів. Не певен, скільки залізничних бригад у рф, проте, міркую, що десь із 20.
Досі в цій війні брак бригад забезпечення виливався в ситуацію, коли кожну російську тактичну армію підтримувала максимум одна логістична БТГр. Проте в районі Попасної залучено 5-6 БТГр забезпечення.
Як так вийшло?
Та все просто. На відміну від ситуації в інших частинах України, сепаратисти ще від 2014 року контролюють тут великий залізничний вузол Кадіївка (Стаханов) -Алчевськ, що всього на 30 км. на схід від Попасної.
Більше того, захопивши Попасну, а тоді й Володимирівку, росіяни здобули контроль над ще однією гілкою залізниці, якою тепер легко перекидати припаси від Алчевська.
І зверніть увагу: російський наступ з Попасної на Врубівку також іде вздовж залізниці.
Іншими словами, вони зараз провадять наступ так, щоб можна було перекидати припаси залізницею просто на фронт. Вони перестали везти припаси автотранспортом: по-перше, в них його майже не залишилося, а, по-друге, за конвоями машин вельми успішно полює українська артилерія.
Отож, «нема проблем», коли ключова проблема з логістикою розв’язана. Тому армія рф зараз так успішно діє в районі Попасної: їхня артилерія може обстрілювати українські позиції день і ніч, а набої до 30-мм гармат «Термінаторів» не закінчуються.
(Якщо в вас усе ще є якісь сумніви, порівняйте цю ситуацію, скажімо, зі становищем на північ від Сєвєродонецька, де лише одна гілка залізниці – через Кремінну на північний захід від міста. Тому «аж ніяк не дивно», що росіянам треба було три місяці, щоб увійти на околиці Сєвєродонецька – і то з північного сходу).
От чого я досі не можу зрозуміти, то це політику українського командування в питанні підкріплень. Видається, що завдання сповільнити чи й взагалі зупинити наступ росіян на захід від Попасної покладено на вже доволі стомлених у боях 24-ту мотопіхотну бригаду та батальйон «Донбас». Ну ясно, їх посилили кількома батальйонами з інших частин і, крім того, українські бригади можуть містити 4-5 і навіть 6 батальйонів, і ще підійшли кілька батальйонів із інших бригад. Проте розраховувати, що одна бригада – неважно наскільки посилена – зможе втримати такий рубіж… не певен, що це добра ідея, тим більше, що чим далі заходить російський наступ, тим протяжнішу лінію фронту має захищати та самотня українська бригада.
Це мене тим більше дивує, бо в українців є дві резервні бригади десь у районі Сіверська й ще дві в самому Бахмуті. Тобто чотири бригади стоять у двох пунктах не так далеко від лінії фронту, у той час як фронт прорвано й триває ворожий наступ…? Гм…
[Ми щиро сподіваємося, що Том Купер знає далеко не все й підмога нашим оборонцям на передовій прийде належна і вчасно – перекл.].
ПІВДЕНЬ
До речі, на півдні теж нічого доброго. Відбивши локальну контратаку українських сил 14 травня, росіяни посилили свій потовчений у попередніх боях 70-ий мотострілецький полк однією БТГр 155-ої бригади морської піхоти (перекинули з Маріуполя) й зуміли захопити чотири села на південь від Великої Новосілки та на схід від Гуляйполя.
Опубліковано 21.05 о 10.40 за Києвом
Переклад: Ростислав Семків
Редактура: Ростислав Семків