[Допис опубліковано 3 жовтня близько 15:00 за Києвом]
Кілька днів був страшенно зайнятий, та й, здається, у найбільших медіях уже писали про події під Лиманом. Тому, мабуть, усі нормально обійшлися без моїх цінних коментарів.
Відтак, хочу поговорити про те, на що ширша аудиторія майже не звернула уваги.
Мабуть, дехто памʼятає, що минулого тижня я згадував про Купʼянськ, але детально ситуацію не описував. Десь тоді я зазначив, мовляв, українці дивуються, чому росіяни взагалі намагаються там контратакувати — адже щоразу росармія зазнає величезних втрат. Але тепер, коли всі зосередили увагу на Лимані (і не дарма, ясно) й намагаються проаналізувати, що ж там відбулося, я хочу привернути вашу увагу до подій під Купʼянськом.
На схід від міста розташувалися три великі села, які формують таку собі «арку» зі східного боку від Купʼянська. Це Пертопавлівка, Курилівка і Ківшарівка (з півночі на південь). Особливо цікава Петропавлівка, вона простягається на 5-6 кілометрів від краю до краю вздовж доріг, які теж вигинаються арками до північного сходу і південного сходу. Таке собі видовжене селище міського типу.
Так само важлива територія далі на схід: 10-15 кілометрів полів аж до групи сіл, серед яких найбільші — Орлянське, Ягідне, Кислівка. Між ними є кілька маленьких населених пунктів і хуторів; лісів там немає, зате протікають невеликі річечки. Іншими словами, «пустка»: лише поля, поля і ще поля.
Що відбулося в тих краях між 24 вересня і вчорашнім днем — не зовсім зрозуміло. Я маю доступ лише до кількох не дуже детальних свідчень від першої особи та кількох відео, а про решту можна хіба здогадуватися. Та все ж «враження» від тих подій залишаються дуже цікаві — і, припускаю, дуже важливі.
Читайте також: Будні бійця на фронті. Зайці чхають!
Близько 20-21 вересня «купʼянська група ЗСУ» (називаю її так за браком інформації про справжню назву), а саме 3-тя танкова бригада, 14-та і 92-га механізовані, спецпідрозділ «Кракен», можливо, батальйон «Донбас» та кілька інших підрозділів просунулися на схід і південь у Петропавлівку, Курилівку та Кішарівку.
Росіяни спершу чинили досить слабкий опір, але потім кинули сюди 3-тю мотострілецьку дивізію — переформовану і підкріплену нетренованими резервістами — та кілька інших підрозділів із Бєлгорода. Атакували вони, зрозуміло, зі сходу на захід. Із району Арапівки, Володимирівки та Куземівки — ніяких маневрів, ніяких диверсій, із потужною підтримкою авіації та артилерії (правда, майстерність застосування викликає дуже багато запитань) росармія рушила на захід по відкритій місцевості.
Очевидно, українці одразу помітили росіян, розставили свої підрозділи на позиції і підготували артилерію.
Схоже, першою пішла в бій оснащена Т-90-ми 27-ма гвардійська мотострілецька бригада (ГМСБр). Вона атакувала Курилівку 24 вересня та в бою втратила багато танків Т-90 підбитими чи покинутими (навіть кілька днів потому українці все ще збирали рештки того підрозділу по полю бою). Наступною була БТГр у складі 237-го танкового полку, укомплектована танками Т-80 та БМП-2, знятими зі зберігання. Вона атакувала Петропавлівку та була вщент розгромлена, десь в неділю та/чи понеділок, 25–26 вересня. Здається, хтось нарахував з 10–11 Т-80-х, десь стільки ж БМП та МТ-ЛБ та ще під 40 одиниць іншої техніки на одному лише відео з поля того бою, знятого “наступного ранку” (вибачте, десь загубилося посилання). З огляду на те, що до складу мотострілецької БТГр може входити одна рота з 10–11 одиниць основних бойових танків, дві чи три роти з БМП, а тоді ще десь стільки ж артилерії, то власне, так і виходить: розбили всю БТГр.
І вважайте: ці «1,5 втрачені БТГр» були лише початком.
У вівторок, 27 вересня, росіяни знову почали наступ на Курилівку – із таким точно результатом: втратили ще одну БТГр. Тоді, – здається, це був четвер, – вони рушили в бік Ківшарівки – і невдовзі втратили наступну БТГр. У цих двох сутичках українці, власне, дали росіянам зайти до населених пунктів, а тоді атакували з кількох боків: росіяни тікали світ за очі: лік втрат особового складу йшов на десятки.
Певно, деякі з цих боїв тривали довше (бій за Курилівку скидався на «серію значних зіткнень тривалістю в кілька днів»), і можете не сумніватися: українці також зазнали втрат. Але загалом підсумок цього герцю – очевидний: день за днем 27-ма ГМСБр та 3-тя мотострілецька дивізія (МСД) наступали, наступали, і ще наступали – хвиля за хвилею. У підсумку ж їх, буквально, розклали на молекули. Вони наїжджали на міни, по них била артилерія, у них влучали українські гранатомети, а тоді танки, а тоді ще й піхота з ПТРК.
Читайте також: Якби росіяни не були у стані хаосу, ЗСУ було б дуже важко звільняти ці землі
Нарешті, після того, як 27-му ГМСБр та 3-тю МСД було знищено (може й 26-й гвардійський танковий полк разом з ними), Куп’янська група ЗСУ поприбирала на цих трьох полях бою та 30 вересня вирушила на схід.
Схоже, вони рухалися вздовж траси Р07 у бік Котлярівки та Табаївки – приблизно в напрямку Сватова. Також, вони почали просування в бік Орлянського, північніше. Як далеко вони наразі дійшли – гадки не маю: знаю лише, що росіяни перекинули ще більше підкріплень з району Бєлгорода. Насправді, подейкують, що путін наказав перевести на цю ділянку фронту одну (чи й більше?) БТГр зі складу ПВК Вагнера.
Однак, судячи з паніки, яка шириться російськими соцмережами, схоже, що українці просунулися вглиб лінії фронту «аж занадто».
Переклад: Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків