Усім вітання!
Наразі очевидно, що російський зимово-весняний наступ заглух. Звичайно, росіяни розширили присутність своїх військ в Україні до понад 500 000 (насправді деякі російські контакти кажуть про 700 000) і мають 3 000 танків, вистрілюють 10 000 снарядів на день, і немає сумніву, що їхні ударні БПЛА та авіабомби УМПК завдають серйозних проблем українцям, а ЗСУ досі не вистачає артилерійських боєприпасів… і, і, і, і, і ще всього іншого, і так, ВСрф жорстко тиснуть на ЗСУ, і далі володіють ситуацією. Але по суті росіяни не можуть досягти жодних серйозних здобутків, а українці далеко не «в розпачі», як про них пишуть деякі високоповажні західні аналітики (або якщо й у розпачі, то не більше, ніж були всі ці два роки): навпаки, саме росіяни починають усвідомлювати, що не мають ані командних навичок, ані вогневої потужності та обладнання, щоб здійснити серйозний прорив.
Відтак, війна не прямує до якоїсь «кульмінації»: вона вже рік перебуває в однаковому безвихідному стані. І жодні російські вихваляння чи видавання бажаного за дійсне фанатами пуддінга за кордоном не змінять цього найближчим часом.
Звідки я роблю такі висновки?
Ну, гляньте на ситуацію на півночі Харківщини: після кількох перших наступів росіяни зазнали таких втрат, що на початку цього тижня операція повністю зупинилася. Причина в тому, що 26-та і 138-ма мотострілецькі бригади, 18-та мотострілецька дивізія зазнали величезних втрат, і для відновлення наступу їх потрібно повністю переформовувати. Звісно, останніми днями росіяни накачали ще більше підкріплень, а потім перегрупували свої війська на східній ділянці цього відрізку фронту: потім знову штурмували Вовчанськ із півночі, і завдяки цьому знову захопили дві вулиці (щонайбільше) – які зараз не можуть ефективно контролювати. Як згадувалося раніше, росіяни тим часом привозять обладнання для перетину річки та, як очікується, спробують перейти Вовчу десь на захід чи схід від зруйнованого міста.
У районі Білогорівки (тої, що на Сіверському Донці) росіяни розтратили кілька батальйонів, кілька десятків тисяч артилерійських снарядів і ракет, узагалі нічого врезультаті не отримавши.
Тим часом у районі Часового Яру 11-та бригада ВДВ і 98-ма дивізія ВДВ були посилені 150-тою мотострілецькою дивізією, а також 200-тою мотострілецькою бригадою, але не зуміли ні закріпитися в районі Каналу, ні забезпечити собі плацдарм через канал Сіверський Донець-Донбас (звичайно, дислоковані там війська ЗСУ очікують, що росіяни справді увійдуть у район Каналу найближчими днями, але цього від них очікують уже два місяці, тому я кажу: поживемо – побачимо). Лише на південь від Бахмута росіянам вдалося змусити українців відступити з Кліщіївки: як виявилось, росіяни не можуть закріпитися в селі та використати цей успіх для просування далі на захід.
У районі Авдіївки-Покровська росіянам таки вдалося захопити Авдіївку, а потім і багато сіл за 10 км на захід від неї. Їм знадобилося лише дев’ять місяців і критична нестача артилерійських снарядів у ЗСУ, щоб досягти цього, але нічого: пуддінг-фани щасливі. Росіянам вдалося здійснити локальний прорив під Очеретиним, але потім виявилося, що вони не змогли цим скористатися. За останній місяць вони безрезультатно штурмують Новоолександрівку, Сокіл, Яснобродівку та в напрямку Карлівки. Тим часом російський «успіх» у цій сфері вимірюється такими елементами, як «три дерева тут і одне поле там».
Щоразу, коли підбивають хоч один український M1 чи Leo2, чи щось на кшталт цього, половина блогосфери пуддінг-фанбази впадає в раж. Скільки Т-90М підбивають у відповідь… нікого не хвилює… (цей підірвала 47-ма механізована).
У районі Мар’їнки, попри масштабні обстріли бомбами УМПК, росіянам вдалося закріпитися лише на півдні Красногорівки.
Схожа ситуація і на півдні Запорізької області: всі штурми Урожайного провалилися, росіянам вдалося лише змусити українців відійти з південних околиць Старомайорського, але закріпитися там вони не можуть. А от Роботине, за словами людей, які там перебувають, поки що ніким не утримується. Росіяни час від часу посилають туди невеликі загони, ті наїжджають на міни, їх рвуть на шмаття дрони, та й по всьому. А українці страшно сердяться, бо коли кілька тижнів тому вони були змушені відступити, сталося два випадки, коли росіяни розстріляли військовослужбовців ЗСУ, які намагалися здатися в полон.
…що нагадує мені випадок 24-річної поліцейської з Маріуполя: вона переховувалася на «Азовсталі», українці намагалися організувати її визволення за допомогою ООН та Червоного Хреста. Представники цих двох …кгм… «благородних» благодійних організацій передали її росіянам… і лише 31 травня її обміняли й повернули в Україну. Можна собі уявити, що їй довелося пережити в російських концтаборах… Не дивно, що лунають вимоги притягнути до відповідальності за воєнні злочини деяких посадових осіб ООН та ЧХ…
***
Отже, повернемося до повітряної війни: тут є кілька новин.
Почну з літаків Saab 340 AEW, що їх шведи пообіцяли поставити Україні. Приводів для розмови про них є кілька. По-перше, мій «побіжний огляд» цих літаків викликав певну — цілком заслужену — критику. Виявилося, я володів застарілою інформацією. Принаймні, це я можу стверджувати після того, як один знайомий любʼязно надіслав мені свіжішу інформацію про застосування цих літаків: виявилося, що так, за минулі 10 років шведи значно вдосконалили Erieye. По-друге: повітряний простір залишається єдиною сферою, де росіяни мають значну перевагу над Україною. По-третє, є багато новин із повітряної війни.
Так от… я не кажу, що Saab 340 можуть літати швидше або вище: ніхто і ніщо на це не може вплинути (хіба що шведи встановлять радар Erieye на інший літак, як це вже десять років робили майже всі замовники цієї системи). Враховуючи загрозу від МіГ-31БМ, який оснащений Р-37, Saab 340 — повільний, а отже занадто вразливий для, скажімо, «розгортання ближче до лінії фронту на сході України». Але шведи додали до системи кілька приємних ґаджетів і значно покращили її характеристики. Наприклад:
– До Erieye додали систему радіоелектронної боротьби та вдосконалені системи звʼязку, і цим не лише покращили самозахист літака, а й перетворили навіть «таку маленьку штуку», як Saab 340, на повноцінний AWACS «із вторинними можливостями JSTARS».
– Встановили в літак набагато кращі операційні системи (зокрема більш досконалі компʼютери), так що один оператор тепер може зробити більше, ніж два чи три оператори могли зробити раніше. Саме тому екіпаж із пʼяти осіб сьогодні здатен експлуатувати Erieye набагато ефективніше, ніж раніше (адже вони набагато краще орієнтуються в ситуації і тому можуть здійснювати командування і управління незалежно від наземних станцій).
– Максимальну дальність виявлення повітряних цілей збільшили до 450 км. А для морських цілей — до понад 300 км.
– А найважливіше, система здатна одночасно відстежувати «значно більше» за 300 цілей, зокрема літаки, кораблі, катери (навіть водні мотоцикли), ракети, безпілотники (як повітряні, так і ті, що рухаються по землі або воді), а також наземні цілі (такі як танки, вантажівки тощо). Ось гарна ілюстрація:
Підсумок: так, радар — і не тільки радар: уся система — набагато краща, ніж була раніше, а отже, Saab 340 набагато ефективніший, ніж тоді, коли я востаннє «кидав» на нього погляд, році так у 2010-му. Це досі занадто вразливий літак для операцій над східною Україною — принаймні, поки ПС ЗСУ не матимуть можливості відганяти російські МіГ-31 і Су-35. Але, на мою думку, для поточної роботи шведські літаки годяться: основним завданням українських «Ерієсів» буде захист баз F-16 на заході України (і, відповідно, всіх інших обʼєктів там) від російських ракетних ударів. Адже можна бути впевненим на 1000%: щойно перший F-16 прибуде в Україну, вишестоящі органи в москві зроблять усе можливе (та навіть своїх дружин і дітей попродають), щоб їх знищити. Так як минулі два роки вони роблять усе можливе, щоб принаймні обмежити діяльність винищувачів-бомбардувальників ПС ЗСУ, завдаючи потужних — і неодноразових — ракетних ударів по українських авіабазах і передових оперативних пунктах.
* * *
Я обіцяв вам огляд Адріана про російський ракетний наступ на Україну в квітні цього року (а також наступну сесію питань-відповідей та апдейти по різних рубриках), і збираюся повернутися до цього всього буквально найближчим часом. А наразі дозвольте зробити аналіз минулих 10 днів («або близько того») -— і не лише російських, але й українських повітряних операцій.
– 20 травня: удар по Луганську з ПЗРК SCALP з влучанням у польовий штаб групи ПдВО ВСрф; можливо, було поранено командувача цього підрозділу генерала-полковника Геннадія Анашкіна. Однак один «Скальп» був перехоплений російськими засобами ППО.
– 24 травня: ГУРівські БПЛА вивели з ладу радар ППО «Воронеж-М» в Армавірі, а на аеродромі в Кущевську також пошкодили літак, схожий на Су-27 (можливо, Су-27, але також Су-30, або Су-34, або Су-35). Приблизно в той же час ГУРівські БПЛА вразили радіотехнічний обʼєкт в районі Краснодара. Нарешті, ціла батарея С-400 була розбита АТАКАМсами під Моспиним на Донеччині.
– 25-26 травня: росіяни випустили по Україні 2 «кинжали», 12 Х-101/Х-555 (цього разу з Ту-95, що пролітали над Саратовською областю) та 31 «шахед»; ПС ЗСУ збили всі крилаті ракети та «Шахеди», але два «Кинжали» влучили по Старокостянтинівському аеродрому та вибили електропостачання у містечку.
– 26 травня: атака ГУРівських БПЛА вибила радар системи ППО «воронеж-М» у передмісті Орська (Оренбург); дрони подолали понад 1800 км, наразі це найбільш далекобійна атака подібного роду. Крім того, десь на півночі Харківщини українці збили безпілотник «мохаджер-6», озброєний керованими бомбами Ghaem-5.
– 27 травня: близько 19.00 було завдано удару АТАКАМСами (з касетною боєголовкою) по аеродрому «Луганськ», також по авіаремонтній майстерні й колишній Академії навігації ПГУ. Відомо, що зенітно-ракетні комплекси «Панцир С-1» ПКС були в строю, але не змогли зупинити бомбардування. Місцеві повідомляють про «десятки» вибухів і численні великі пожежі.
– 29-30 травня: СБУшні БПЛА дісталися до радару «Небо-СВУ», розташованого біля Армянська (дальність дії «Неба-СВУ» – близько 380 км). ВКС обстріляли Краматорськ керованими ракетами «Грім-Е1».
– 29 травня: АТАКАМСи чи ХАЙМАРСи підірвали щось у місті Донецьк.
– 30 травня; комбо з 8 ракетних ударів «Нептунами» і військово-морськими безпілотникими влучило по російських кораблях у районі Чорноморська (зокрема, в бухті Вузька). Оприлюднені Києвом відеозаписи підтвердили пряме попадання щонайменше в один патрульний катер класу «Тунець». Незалежне російське інформагентство детально описало російські втрати: чотири військово-морські катери, два цивільні пороми, один цивільний катер пошкоджено або знищено, п’ятеро людей отримали поранення. Крім того, українські дрони знищили якийсь паливно-мастильний обʼєкт у Чушці та Волні на східному боці каналу.
Сліди пошкоджень на російських залізничних поромах, обстріляних українськими ракетами «Нептун» рано вранці 30 травня.
- 30-31 травня: Росіяни націлили на Україну 1 «іскандер», 8 ЗРК С-300, 11 Х-101/Х-555 (знову випущених з району Саратова) та 32 «шахеди». З цього збито 7 Х-101/5555 та 32 «шахеди». Основною ціллю, схоже, знову був Старокостянтинівський аеродром. Українські дрони вдарили по об’єкту ППО в районі Краснодара.
- 31 травня — 1 червня: Росіяни розгорнули 35 ракет Х-101/Х-555, 4 «іскандери», 10 «калібрів», 3 Х-59/69 і 47 «шахедів». Українці стверджують, що приземлили 30 Х-101/Х-555, 4 «калібри», 1 «іскандер» і 46 «шахедів».
Наостанок, соцмережі й далі рясніють повідомленнями про успішні російські засоби радіоелектронної боротьби, які глушать практично будь-яку західну зброю на озброєнні України. Тому хотілося б нагадати кілька важливих фактів: радіоелектронна війна схожа на гру в пінг-понг. Сторона А отримує перевагу над стороною Б, потім сторона Б реагує і отримує перевагу, на що реагує сторона А і отримує перевагу… Справа в тому, що за своєю природою всі ці переваги тимчасові. І те, що та чи інша сторона мала успіхи в певний момент часу (і простору), не означає, що так буде завжди. Так само, як невдачі компанії Boeing у створенні робочих планерних бомб не означають, що відтепер усі їхні зусилля будуть марними. Насправді, в 90% випадків, періоди найефективнішого глушіння GPS з боку росіян тривають лише кілька годин, і обмежуються відносно невеликими географічними районами – це найкращий і найбільший їхній результат.
Детальніше про це в наступній сесії питань-відповідей.
Опубліковано 2 червня близько 11:00 за Києвом
Переклад Ірини Жигалюк, Катерини Шевчук та Антоніни Ящук
Редакція Антоніни Ящук
Оригінал