Том Купер активізувався у написанні поточних звітів і ми ледве за ним встигаємо… На додачу до попереднього звіту, що з’явився 6 червня, публікуємо ще один із того ж дня. До вечора закінчимо вчорашній і візьмемося за сьогоднішній.
В цьому звіті Купер наводить статистику запуску/збиття російських ракет – і цифри вражають, проте нарікає, що зайняті відбиттям терористичних повітряних атак українські ППО не можуть належно працювати вздовж лінії фронту. Імпліцитно зрозуміло, що саме це й затримує більш рішучий наступ ЗСУ.
У другій частині звіту Купер аналізує обстановку під Бєлгородом (він думає, що тут скоро може бути окремий театр воєнних дій), Куп’янськом, Бахмутом та на південь від Запоріжжя. Певні успіхи в ЗСУ на цих напрямках є, проте загальний настрій ще не починався. Підрозділи російських добровольців, що діють під Бєлгородом, тримаються значно краще, ніж про це говорять російські медіа.
Усім вітання!
Минулі кілька днів я, як і багато хто, думав і вагався, на що насамперед звернути увагу. А розповісти є про що, хоча не все мені видається важливим. З другого боку, я мав кілька цікавих розмов із дуже добре поінформованими людьми.
У результаті вийшло накидати швидкий і поверховий звіт і невеличкий аналіз. Найближчими днями напишу більше і детальніше..
Повітряна/ракетна війна
1 червня близько 02:45 за київським часом росіяни запустили (за офіційними даними від України) по Києву 7 балістичних/квазібалістичних ракет «Іскандер-М» і 3 «Іскандер-К» із Брянської області. Українська протиповітряна оборона заявила, що всі 10 ракет було збито, але деякі українці і, звісно, всі російські соцмережі зрештою дійшли висновку, що росіяни «щонайменше» один раз влучили в будівлю адміністрації ГУР МО України [Головне управління розвідки – ред.]. Крім того, загинуло щонайменше троє цивільних осіб: як повідомляється, їх убило уламками збитих російських ракет — і то під час спроби дістатися до укриття… Ось що, на жаль, трапляється, коли ракети швидкі, як «Іскандер»: ситуація з бомбосховищами в Києві й так критична (бо їх надто мало), та ще й люди просто не можуть добігти до них вчасно.
На фото адміністрації ГУР МО, схоже, видно результати або влучання «шахеда», або падіння уламків «Іскандера» вночі з 31 травня на 1 червня.
Того ж вечора близько 23:00 росіяни атакували Київщину ще одним потоком «шахедів». Цього разу всі летіли з південного напрямку вздовж Дніпра. Українці заявили про 21 збитий БПЛА.
Близько 3:00 ранку 2 червня за ними полетіли ракети Х-101 і Х-555, випущені бомбардувальниками Ту-95, які, як завжди, запустили ракети з-над Каспійського моря. Цього разу вони увійшли в повітряний простір України з північного напрямку. Українці заявили, що всі 15 ракет було збито, але багато цивільних отримали поранення від уламків, пошкоджено кілька будинків і автомобілів…
У ніч із 3 на 4 червня росіяни випустили щонайменше чотири крилаті ракети Х-101 та Х-555 в напрямку Одеси, а також невідому кількість «шахедів» з боку Брянська. Повітряну тривогу оголосили на Вінничині, Кіровоградщині, Черкащині та Хмельниччині. Українці заявили, що всі чотири крилаті ракети і три БПЛА були збиті, але дві ракети влучили (згідно з повідомленням Головнокомандувача ПС ЗСУ) в «оперативний аеродром біля Кропивницького» (аеродром Канатове, за кілька кілометрів на північний схід від міста). Також повідомлялося про повітряні удари по Полтавській та Київській областях. А найбільше постраждав Дніпро — особливо Підгородне, одне з його передмість: поселення опинилося в зоні ураження щонайменше двох балістичних ракет (за повідомленнями, зокрема одного «Іскандера-К» і кількох С-300/С-400): загинула 2-річна дитина, 22 людей було поранено…
Читайте також: М’ясорубка: російська тактика на другий рік повномасштабного вторгнення в Україну, — звіт RUSI
Крім того, і це вже стало звичним, за минулі 4-5 днів неодноразових авіаційних та артилерійських ударів зазнали різні населені пункти в Сумській та Херсонській областях. Знову ж таки, я не маю відомостей, що саме росіяни обстрілюють, тому не розумію їхньої мети. Достеменно відомо лише, що за минулі кілька днів було обстріляно багато місць уздовж кордону між Росією та Україною, а також за лінією фронту всередині України. Зокрема, 4 червня було обстріляно район Вовчанська в Харківській області: двоє цивільних загинули і троє отримали поранення (ймовірно, це було повʼязано з бойовими діями на території росії на північ від Вовчанська). 5 червня центр Торецька зазнав удару двох планерних бомб МПК (250 кг): щонайменше троє людей було поранено. Далі на схід росіяни вдарили по Балаклії, славнозвісному місту від часів наступу ЗСУ у вересні минулого року — кажуть, росіяни його дуже люблять — залпом із реактивних систем залпового вогню БМ-27. Щонайменше одна людина загинула, ще девʼятеро отримали поранення… Уночі 5 червня росіяни влучили в аміакопровід у Купʼянському районі, що призвело до його розгерметизації. Наслідки досі зʼясовують.
Трохи аналізу…
Як охайно (і люб’язно) підсумовано в цій статті, що базується на офіційно оприлюднених українських даних, впродовж травня 2023 року росіяни випустили по Україні більше 563 керованих ракет і БПЛА у тому числі:
– ракет Х-101/555: 114 (з яких 106 збито, згідно із заявами)
– ракет “калібр”: 29 (з яких 26 збито, згідно із заявами)
– ракет “кінжал”: 7 (з яких всі 7 збито, згідно із заявами)
– іскандер та С-400: 16 (з яких 16 збито, згідно із заявами)
– Х-22: 5 (з яких 5 збито, згідно із заявами)
– С-300: 12 (з яких 5 збито, згідно із заявами)
– Інші/невизначені: 7 (з яких 7 збито, згідно із заявами).
Оскільки велика кількість громадян США, здається, стурбована тим, як ЗСУ витрачають гроші американських платників податків, тобто чи українці «стріляють ракетами з радіолокаційним керуванням по горобцях» (тобто чи витрачають надані США ЗРК на такі цілі, як Шахеди): відповідь негативна. Ні. «Петріоти» застосовуються по конкретних типах цілей, насамперед по балістичних ракетах. Також, як я пояснював у моєму останньому дописі [від 31 травня 2023 – перекл.], немає сенсу використовувати їх проти «дешевих» штук, як-то «мопеди» іранського виробництва (тобто «шахеди»): їх збивають із стрілецької зброї, кулеметів, легких зенітних систем та ПЗРК.
Щобільше, судячи з того, що я почув від чотирьох різних інформаторів, сучасні МІМ-104 дуже ефективні, і навіть якщо в американській воєнній доктрині все ще йдеться про запуск двох ракет, аби вразити кожну ракету ворога, українцям зазвичай потрібна лише одна. Отже, не варто (я говорю про західних аналітиків) ані плакати через «ціну», ані намагатися дискутувати про невисоку точність «Петріотів», спираючись на джерела 30-річної давнини (про Кувейтську війну 1991 року). Відтоді багато часу спливло…
Тим не менш, складається очевидне враження: оскільки росія втратила ініціативу на землі і нервується через широко анонсований український контрнаступ, вона бомбить Україну всіма (конвенційними) засобами. Проте, незважаючи на значні успіхи в обороні, все це не йде на користь ЗСУ і ПС ЗСУ. Мало того, що протягом останнього тижня травня росіяни схоже вдарили по великому сховищу боєприпасів та сховищу палива, та по двох авіабазах, до того ж вони завдали по десятках, реальних чи умовних, поки незрозуміло, складів вздовж лінії фронту. Отже, обстрілюючи український «тил», росіяни змушують ППО тримати свою протиповітряну оборону там, а не на місцях, де їх можна було би використати проти росіян: уздовж лінії фронту.
Тут я не можу не повторити те, про що неодноразово говорив з кінця лютого минулого року: повітряно-космічні сили росії не є «східно-американськими ВПС». Вони не ведуть власну війну, натомість їх частини підпорядковуються об’єднаному стратегічному командуванню, в якому домінують сухопутні сили. Як наслідок, ВСрф, а, отже, ВКС, не так уже й залежні від бортових радарів, літаків радіоелектронної боротьби та спостереження чи літаків-заправників, як західні, і особливо ВПС США. путіну та іншим російським мегаломаніякам можуть подобатись піар-фішки, типу Су-57, «кінжала» та «іскандерів» чи всякого іншого, але коли справа доходить до війни, то їм не потрібні незалежні військово-повітряні сили; їм не потрібні еквіваленти Boeing F-22 і Lockheed Martin F-35; їм навіть не потрібно більше 8-9 літаків з радіолокаторами раннього попередження.
Вони використовують «інші» засоби, орієнтуватись в обстановці та бойових результатах, що важать для росії. Зверніть увагу: що важать саме для росії. Не України, і не Заходу.
А для росії, перш за все, важлива ситуація на лінії фронту. Наразі ця ситуація «принаймні стабільна», точно «під контролем», якщо не «все ще трохи на користь росії» (принаймні в деяких секторах) – і попри нерви та навіть істерики російських соціальних медіа та вихваляння українських і західних ЗМІ.
Ось чому я роблю висновок: головна мета російських ракетних ударів по Києву та інших атак по Україні далеко від лінії фронту – змусити ПС ЗСУ активно використовувати свою наземну протиповітряну оборону та зосередити її «в тилу», замість того, щоб задіяти її там, де вона зараз важлива: на лінії фронту.
І так, звісно, до всього іншого, росіяни таким чином намагаються затримати, або навіть відкласти український контрнаступ, влаштовуючи при цьому удари по штабах ЗСУ (про які українські ЗМІ не повідомляють, проте спорадично пишуть російські соцмережі: наприклад, за допомогою УМПК було нанесено удар по штабу одного з батальйонів 92-ої механізованої бригади [лінк не наводимо через можливе блокування – за бажання, можна глянути в оригіналі – ред.], по складах тощо.
З іншого боку… українці… власне, я (надалі) маю намір розглянути цю тему більш детально. Проте поки достатньо зауважити, що весь цей час ПС ЗСУ та ЗСУ намагаються завдати удару у відповідь всіма доступними засобами. Перш за все за допомогою Storm Shadows, а також HIMARS та MLRS, ну і ще деякими штучками. Наразі намагаюся упорядкувати всі звіти про їхні ракетні удари та удари БПЛА у росії або на окупованих росією територіях за останні 10-15 днів… однак, це майже безнадійно. Ось вам лише пару прикладів. У ніч з 3 на 4 червня кілька українських БПЛА атакували окупований Крим: росіяни заявили про п’ять збитих, ще про чотири, знешкоджені засобами радіоелектронної боротьби.
Крім того, ПС ЗСУ могли використати деякі зі своїх JDAM для удару по окремій будівлі в Бахмуті (тому, що залишилося від нього) (у співпраці із 241-ою бригадою ТрО, яка, судячи з її діяльності у цьому районі за останні 3-4 місяці, завдає росіянам набагато більше проблем, ніж очікувалось від «якогось там підрозділу територіальної оборони”). Також росіяни повідомили про перехоплення над портом Брянська ракети з касетною боєголовкою випущеною «Точкою-У».
Битва за Донбас
Бєлґород…
Так, здається, мені доведеться вести «постійну рубрику» з назвою цієї області на заході росії… Коротше кажучи: ситуація почалася розігріватися 29 і 30 травня, коли українська артилерія обстріляла кілька промислових об’єктів, центральне поліцейське управління, та адміністрацію в Шебекіно – прикордонному містечку з населенням близько 40 тис.мешканців. На всіх цих об’єктах зайнялись пожежі, включно з монокристалічним заводом (одному з найбільших заводів штучних сапфірів у росії, які, поміж іншим, використовують в електронній промисловості); на території заводу артилерія ЗСУ знищила баки з паливом для ВСрф. Одразу після цього ГУР «випустило на волю своїх росіян»: з “російського добровольчого корпусу” (РДК) та легіону «Свобода Росії» (ЛСР), за підтримки «Польського добровольчого корпусу»… Звичайно, москва заявила, що всі напади відбито, за допомогою свіжого підкріплення і теде і тепе. Проте через п’ять днів чомусь було евакуйовано не лише більшу частину населення Шебекіно, але й усього населення з регіону (що, зі свого боку, призвело до масового мародерства росіянами), ба навіть поліція практично зникла з вулиць.
Здається, це завод «Монокристал» у Шебекіно 1 червня.
Менше з тим, протягом останніх двох днів повідомлялося про бої по всій лінії на цьому напрямку фронту протяжністю майже 250 км, в яких РДК, ЛСР та поляки атакували, оточували, а іноді навіть захоплювали такі населенні пункти, як Мур, Нехотівка, Зібрівка, Архангельськ, Нова Таволжанка, Шебекіне, Ржевка, Нежгольськ і Вознесенівка, деякі з яких знаходяться на 10-15 км вглиб росії («залишилося всього якихось 10 985 км…»). Іншими словами, це «дещо більше, ніж просто рейд», і, звичайно, там діє більше, ніж «два ослаблених батальйони», а отже це змушує росіян нервуватись…
Район Куп’янська-Сватового…
Ще 29 травня росіяни, певне, намагаючись стримати українську атаку (можливо, якраз в районі Шебекіно?), атакували з північного сходу від Куп’янська та з північного заходу від Сватового в напрямку Куп’янська. Судячи з усього, ця операція тривала три дні і справді принесла їм можливість закріпитись на певних позиціях на північ від Куп’янська, проте в інших місцях призвела до значних втрат (особливо в Новоселівському, яке описують як «засмічене російськими трупами») і навіть розпаду принаймні одного з підрозділів, що складався із засуджених. Більше того, 92-та механізована ЗСУ, схоже, контратакувала і захопила навіть більше позицій, ніж утримувала до цієї атаки (принаймні цей підрозділ відкрито хвалили в українських ЗМІ).
Бахмут…
Навіть не знаю, чи ЗСУ справді «задоволені» розвитком подій на цьому напрямку. По суті, як всім уже добре відомо (і багато ким повідомлялося), десь два тижні тому, поки вагнерівці були зайняті захопленням останніх околиць на заході Бахмута, українці почали проводити контратаки на північ та південь від міста. Звісно, через штурм 3-тьої штурмової [зберегли авторську тавтологію – перекл.], в пріґожина ледь не стався нервовий зрив – бо під час нього були знівечені дві роти російської 72-гої мотострілецької та ще трохи різних підрозділів. Однак, 2-й батальйон 56-тої мотопіхотної бригади (ЗСУ), схоже, зазнав значних втрат (десь 14-15 вбитими і до 25 бійців полоненими), під час наступу північніше Бахмута. Ба більше, згодом росіяни нагнали на південні околиці міста стільки артилерії та підкріплень, що навіть 3-тю штурмову в підсумку зупинили й не дали їй захопити Кліщіївку (хоча, схоже, їй таки вдалося відбити деякі старі позиції «на тому пагорбі», що височіє над селом)…
Читайте також: «Так хочеться, щоб вдержали. Не тільки вдержали, а й погнали далі». Як живуть люди в селі на околицях Бахмуту
Я до чого: ЗСрф вивчили уроки, які вони дістали після українського наступу на східній Харківщині торік, тож тепер вони тримають значні підкріплення далеко за лінією фронту. Щойно стається кризова ситуація, окремі підрозділи терміново скликають і кидають у контратаку. Це зменшує ймовірність, що хоча б один батальйон ЗСУ (або якийсь менший підрозділ) прорветься крізь лінію фронту на вузькому відрізку, що могло б призвести до колапсу цілої ділянки – як це сталося на південному сході Харківської області, майже рік тому…
… і це мене підводить до останньої частини сьогоднішнього звіту – ситуації на півдні Запорізької області…
От уже десь 36 годин росіяни невпинно повідомляють, що ЗСУ прорвали їхній фронт і звільнили Новодарівку та Ненудне [Том Купер якимсь дивом так переклав назву села Нескучне, що розташоване південніше Великої Новосілці, на тій самій ділянці фронту – перекл.]. Але, як вони кажуть, атаки було відбито із важкими втратами для українців. Ба більше, атаку ЗСУ в районі Великої Новосілки було так само відбито. На «підтвердження» своїх заяв вони опублікували піксельні відео, на яких, як вони стверджують, 10 одиниць різної знищеної техніки ЗСУ (нижче наводжу кілька скріншотів).
На превелику втіху матінки росії, Місяця та Марса – а також усіх пудінгових фанів вдома і, авжеж, за рубєжом – вишестоящі органи у москві (за посередництва агенції РІА Новості) заявили, що ніхто інший, як сам Святий Гєрасімов був у передовому штабному пункті під час атаки, тож ситуацію вдалося швидко стабілізувати: українці втратили понад 100 одиниць різних видів техніки, щонайменше стільки ж вбитими, ну і все таке інше. Бо ж, знаєте, росіяни так нервували з приводу українського контрнаступу, що вони тримають свої підрозділи на цій ділянці фронту у постійній боєготовності (щонайменше) з 30 травня. І позаяк вони з нетерпінням очікують провалу українського наступу, то він і має провалитися… а що може бути краще, ніж заявити про початок ворожої атаки – й одразу повідомити, що вона не вдалася…
Тепер. Це війна, і це – майже лотерея: “усе можливо”. Тож може бути, що щось подібне справді сталося.
Але якийсь незвичний свербіж у мізинчику на нозі підказує мені, що з погляду ЗСУ було б дуже нераціонально розпочинати “велиииииикий” наступ з прориву такою легкою технікою як [броньовані автомобілі] MRAP та [бронетранспортери] M113.
Чому, спитаєте ви? Ну, той факт, що останні на сьогодні вважаються безнадійно застарілими, ні для кого не є секретом. Але, насамперед, MRAP – це не БТРи. MRAP розшифровується як mine resistant ambush protected [машина із захистом від мін і засідок – перекл.]; а БТР – це “бронетранспортер”. Саме тому MRAP – це не БТР…
… на жаль, зараз я не певен, чи українці вже це зрозуміли – самостійно і вже давно, чи може інструктори зі США давали їм відповідні поради… чи ні. Бо багатьом іншим союзникам США з усього світу не давали належних порад за останні десь 20 років…
Словом, нам слід мати терпіння, зачекаємо – і побачимо, як воно буде.
Переклад: Тетяна Саніна, Антон Шигімага, Антоніна Ящук
Редакція: Ростислав Семків