Том Купер — австрійський воєнний аналітик, автор та співавтор близько двох десятків книг про конфлікти останніх 20 років, включно з війною в Сирії. Експерт із застосування бойової авіації. З початку російсько-української війни Купер публікує регулярні звіти про перебіг подій на фронті. Нижче подаємо звіт за 22-24 березня 2022 року, опублікований 25 березня о 09:30 за київським часом.
"Доброго ранку всім!
Ось мій звіт за останні 48-60 годин (22-24 березня 2022 р.). Він незвично довгий. Тому візьміть собі кави або чаю. [Так і пише – «tchay» – Ред.]
СТРАТЕГІЯ
Вчора, 24 березня, виповнився місяць путінської триденної операції з денацифікації України…
Путін оголосив, що всі розрахунки за нафту/газ відтепер мають сплачуватись в російських рублях. Це водночас і блеф, і двосічна загроза. З одного боку, поточні контракти є довгостроковими: тобто вони стосуються імпорту не лише на цей, а й на наступний рік, а деякі чинні навіть до 2024-2025 років. Звісно, всі вони укладені в євро. Вимагати оплату в рублях – це, зрозуміло ж, порушення контракту, яке – у довгостроковій перспективі – має обернутися значними штрафами (для Москви). З іншого боку, таке рішення викликало зміну позиції країн ЄС: тепер майже всі наполягають на припиненні імпорту нафти та газу з росії. Навіть Німеччина та Чехія задумались над цим, а от Австрія досі таке рішення не підтримує. В інтерв’ю австрійському телебаченню Славна наша Суперзірка канцлер Негаммер (Австрійська народна партія, троє членів якої відкрито назвали себе «шльондрами багатіїв») наголосив, що станом на зараз він не бачить можливостей підтримати таку заборону.
Ця заява прозвучала вчора ввечері й відтоді нічого не змінилося – навіть після обіцянки Байдена налагодити поставки зі Штатів.
Тобто тепер, щоб купувати газ і нафту за рублі, Австрія (та інші охочі) повинні купувати рублі в російського Центробанку, активи якого заморожені через санкції ЄС. Тобто члени ЄС змушені будуть порушувати свої ж санкції…
ПОВІТРЯ
Українці заявили про 11 збитих 23 березня повітряних цілей (5 літаків, 1 гелікоптер, 4 безпілотники, 1 ракету – поки що найкращий їх результат) та ще про 8 збитих 24.03. Підтверджень знову ж поки що немає (є лише одне нове відео, на якому уламки збитого 5 березня російського гелікоптера Мі-24/35).
Люди-яким-треба-на-свіже-повітря [Пентагон] кажуть, що росіяни за чотири тижні війни випустили близько 1200 балістичних ракет, і роблять висновок про більш як 50% зменшення кількості їхніх ракет повітря-земля (особливо для бомбардувальників Ту-95 і Ту-160), а також крилатих ракет морського базування.
Український Ан-124 [«Руслан»] вчора приземлився на аеродромі Чорлу турецької провінції Текірдаг, звідки, як ми знаємо, йде постачання Байрактарів. Цілком можливо, завантажують нові дрони та боєприпаси до них. Можу додати, що українці отримують «елементи для посилення повітряних сил» також «деінде в Європі», проте в деталі вдаватися собі не дозволю. Додам лише (це все одно «новини тижневої давності»), що Україна зараз отримує масу нової зброї – її перекидають повітрям чи в інший спосіб – включно зі специфічними видами важких озброєнь, більшість з яких ніколи й жодним словом не фігурували в звітах США, НАТО чи ЄС.
ПІВНІЧ
Станом на зараз цілком зрозуміло: на північному заході від Києва українська армія перейшла в наступ. Утім, це не «класична» масштабна операція з одночасними ударами в багатьох напрямках. Радше це серія атак у різний час та в різних місцях крізь лінії оборони росіян та далеко поза ними, з метою спричинити хаос у їхньому тилу. Наприклад, висадити в повітря військовий табір чи склад боєприпасів або розгромити штаб і швидко відступити, доки росіяни не сконцентрували на даному напрямку більше сил чи задіяли артилерію. У той спосіб, українська армія не надто просувається територією (наскільки знаю, за останні два дні вона повністю закріпилася тільки в Лук’янівці та Лукашах [це на схід від Києва]). Натомість, ЗСУ завдають втрат 35-й та 36-й арміям [а це на заході], намагаючись уникати російських контратак. Це ефективний спосіб змушувати російські підрозділи подаватися назад і перебувати поза 25-кілометровою зоною, звідки їхня артилерія могла б бити по центру міста. Це ефективно, щоб змушувати 35-у й 36-у армії оборонятися, проте замало, щоб знищити їх чи повністю оточити й заставити капітулювати.
На схід від Києва українські сили змусили 90-у танкову дивізію та інші підрозділи росіян відступити з Броварів до Богданівки, а 2-у мотострілецьку виштовхали з Лук’янівки та полтавської траси в район Нової Басані та Нового Бикова. Цілком можливо, що зараз росіян відкинуто на східний берег ріки Супій.
Причиною таких успіхів були події 3-4 днів тому (вибачте, не вважав за можливе говорити про це на публіку), коли українці з південного боку завдали потужного удару в фланг усій 2-й російській армії [не плутати з дивізією в попередньому абзаці]. Знаю, що тоді вони звільнили одразу кілька сіл за 5-10 км. на південь від траси Н-07: точно Гостролуччя, а можливо також Войтове та Усівку. [Це означає, що на схід від Києва ворога відкинуто вже більш як на 90 км. – перекл.]
Тепер, незалежно чи вся 2-а армія відступить за Супій, чи її частина відійде «всього лиш» до Богданівки, але ясно одне: російський наступ на Київ зі сходу закінчився. Спитайте мене і я скажу, що це найбільший успіх української армії в цій війні – значно важливіший, ніж події на північний захід від Києва. Крім всього, це свідчення, що українські підрозділи «тримають удар» на відкритій місцевості, де нападникам простіше воювати, ніж всередині міст.
ПІВНІЧНИЙ СХІД
Ще від 23 березня росіяни намагаються атакувати місто Славутич, що на східному березі Дніпра, близько 100 км на північ від Києва, Чорнобиль трохи південніше від нього [на іншому березі Дніпра — пер.]. Історично місто пов’язане з ядерною енергетикою. Кумедно, адже раніше вважали, що ця місцевість «уже під контролем росіян» майже відтоді, як вони захопили Чорнобиль, аж раптом виявилося, що вони туди досі не дісталися. Наразі відомо, що росіяни обстріляли місцеві блокпости та передові позиції артилерією, а після того розпочали наступ — спершу із заходу, а потім і з півдня. Гадаю, досі місто могли й оточити, тобто відрізати від Києва, якщо тільки українці не розпочали контратаку з півдня або на південь.
Протягом 22-23 березня російські ВКС люто бомбардували Чернігів, що призвело до десятків пожеж. Розбомблено міст через Десну, котрий забезпечував сполучення з Києвом, тому наразі евакуацію цивільних зупинено. Разом із тим, 41-а армія росіян фактично відступила на кілька кілометрів, тобто уникає прямого протистояння з українським гарнізоном. Однак продовжує бомбардування та артилерійські обстріли Чернігова.
Суми також зазнають «лише» артобстрілів, але 1-а танкова армія росіян (вже посилена понад 20 батальйонно-тактичними групами, переважно з 4-ї танкової дивізії) діймає нападами Охтирку й Тростянець, далі на південь. Безперервні бої цих українських гарнізонів тривають уже 3-4 дні, тож обидва міста зазнали значних руйнувань: кажуть, росіяни захопили близько половини Тростянця, але увійти до Охтирки їм так і не вдалося.
Це бої на виснаження, і щоб перемогти у тривалому протистоянні такого штибу, українцям потрібно більше ресурсів та озброєння.
СХІД
У Харкові мало що змінилося: на лінії фронту вже майже тиждень порівняно тихо, проте росіяни час від часу вдаються до бомбардувань та артобстрілів. Значно складніша ситуація на південний схід від Харкова — довкола Ізюма. Росіяни напрочуд активні на підступах до цього міста, вкотре заявляють, що захопили його (силами 144-ї мотострілецької дивізії). І вкотре брешуть: якщо це місто «зовсім незначне» й «давно захоплене», як стверджують «вишестоящі органи», то нащо стільки разів про це заявляти? До того ж, якщо місто захоплено, навіщо бомбардувати його запалювальними сумішами — бачимо це на доданому фото, яке зробив мер міста увечері 23 березня? [Це фосфорні бомби, заборонені міжнародними конвенціями – ред.].
Окрім спроб захопити Ізюм, 144-а дивізія намагається атакувати Петрівське, далі на захід. Наразі можу припустити, що українці задіяли там принаймні одну резервну бригаду, адже спокійно тримають позиції вже 4-5 днів.
Гадаю, саме довкола Ізюма буде зосереджено бойові дії кількох наступних днів.
Чому? Тому, що українці спершу розгромили 42-у мотострілецьку дивізію під час спроби атакувати [Запоріжжя – ред.], а вчора завдали росіянам важких втрат біля Малинівки, на схід від Гуляйполя, тож тепер 58-а армія зовсім неспроможна поновити наступ із півдня. А тим часом 8-а армія зосередила рештки сил на оточенні Маріуполя і тому теж не має чим атакувати південний фланг лінії розмежування.
Біля Луганська росіяни продовжують обстрілювати Рубіжне, Сєвєродонецьк та Попасну артилерією, але на нові атаки не наважуються. Однак вранці 23 березня підрозділи 8-ї армії разом із сепаратистами протиснулися крізь першу і другу лінію оборони українців та увійшли до Верхньоторецького, що на північ від Донецька.
Це прикра новина: тепер українцям потрібно або відступити з позицій на південь від Горлівки, або завдати контрудару, щоб повернути контроль над селищем, — ризикований крок, адже на цій ділянці ворог зосередив чимало вогневих засобів. Ще не знаю, яке рішення вони ухвалили.
ПІВДЕНЬ
Маріуполь: близько 80% міста непоправно пошкоджено. По суті, це руїни із тисячами мертвих і вмираючих всередині. Ті, хто можуть, збирають тіла та ховають їх у місцевих парках.
Про те, що сталося з людьми, які переховувались від бомбардування під Драмтеатром і Басейном, відомо лише частково. За останні три дні з Маріуполя до Запоріжжя було евакуйовано близько 5 тисяч мирних жителів. Серед них небагато людей, які вижили під час навмисного удару російської авіації по Драмтеатру 16 березня. Відомо, що після влучення ракетою вижило близько 400 людей, які перебували в укритті в підвалі. Проте щонайменше 200, а може й 300, найперше ті, хто працював на польовій кухні, хто чекали у черзі води, та всі волонтери, які допомагали, загинули, більшість із них на місці (в тому числі через неможливість надати їм першу медичну допомогу або доправити їх до найближчих лікарень). Тим часом руїни Драматичного театру нині знаходяться на передовій, оскільки 68-й полк 150-ї мотострілецької дивізії дістався цієї території, тож, безсумнівно, росіяни зроблять все можливе, щоб усунути будь-які залишки цієї бійні.
За останні два дні росіяни депортували ще 7 тисяч маріупольців. Та це ще не кінець: росгвардія їздить містом і з гучномовців оголошує, що евакуація до Запоріжжя зараз неможлива.
Незважаючи на розгром російської 810-ої бригади морської піхоти в центрі Маріуполя (та загибель її командира), 20 і 21 березня чеченці та Росгвардія потужно атакували центр міста з півдня. Тому 23-го березня український гарнізон був змушений відступити з аеропорту (захід міста), щоб посилити оборону урядових будівель у районі на північ від порту; «Азов» вивів на передову свої кілька Т-64, які все ще на ходу.
Це типовий результат міських боїв: потрібна велика кількість військових, щоб штурмувати відносно невеликі але щільно забудовані території.
Захисники, тобто піхота і танковий батальйон полку «Азов», 56-а мотострілецька та 36-а бригада морської піхоти, досі контролюють центр міста, проспект Миру, частину Приморського та Кальміуського районів: тобто приблизно 16 з 23 мікрорайонів міста. Вони заявили, що 22 березня був збитий винищувач-бомбардувальник ВКС. Вони також чітко бачать ситуацію: вимагають допомоги в протидії російській авіації, тому що саме вона спричиняє найбільше смертей серед мирних жителів.
За оцінками місцевої влади, близько 100 тисяч мирних жителів все ще перебувають у зоні, контрольованій українськими силами. Командир місцевої поліції генерал Аброськін запропонував видати себе росіянам в обмін на гарантію, що всіх дітей, які залишилися, відпустять. Поки що відповіді від Мізінцева (командира 8-ю армією, а отже, командувача блокадою Маріуполя) не було.
Далі на захід… Аварія під час розвантаження десантного корабля-амфібії «Орськ» класу “Тапір” [у класифікації НАТО – Alligator] у порту Бердянська призвела до сильної пожежі, яка зруйнувало судно. Два інші десантні кораблі, обидва класу “Ропуха” [Ropucha], були пошкоджені, але встигли вчасно віддалитися. (Так, звісно: українці стверджують, що вразили цей корабель «Точкою-У»; і вони справді намагалися це зробити кілька днів тому. Однак на відео, де показано початок пожежі, не видно влучання ракети; натомість, бачимо відносно невелику детонацію на кораблі).
Позиція російської 49-ї армії на Херсонщині залишається вразливою, тому її командування залучило інженерну бригаду для швидкого будівництва лінії оборони вздовж західних підступів до міста. Натомість, просування українських сил заблоковано російською авіацією. Однак 22 березня в одному з авіанальотів російські ВКС розстріляли власні війська в районі Миколаєва, знищивши, як повідомляють, цілу колону військової техніки (дані ґрунтуються на перехоплених радіо-повідомленнях російської армії). Минулої ночі (з 24 на 25 березня) українці завдали сильного удару по російських військах в аеропорту Херсона, цього разу масованим обстрілом з реактивної системи залпового вогню. Росіяни «відплатили» принаймні однією крилатою ракетою «Калібр»: вона мала влучити десь у порту Миколаєва".
Переклад: Ростислав Семків, Микола Ковальчук, Тетяна Саніна
Редактура: Ростислав Семків