Всім доброго ранку!
Кілька драматичних подій в Україні за цей час, тому публікую цей «позаплановий» огляд.
СТРАТЕГІЯ
Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган офіційно виступив проти членства Фінляндії та швеції в НАТО. Як і слід було чекати, західні медіа тримають рот на замку щодо мотивів Ердогана. Максимум, нагадують про його нарікання, що Швеція та Фінляндія «надають притулок терористам», проте жодного слова, що йдеться про РКК – «Курдську робітничу партію», силу, яка сповідує маоїстську ідеологію, перебуває у війні з владою в Туреччині з середини 1980-х і офіційно там заборонена. Натомість більшість країн ЄС і НАТО повністю ігнорують цей конфлікт, а то й відкрито підтримують повстанців… Так само не згадують про підтримку РКК дій москви (її традиційного спонсора) в стосунку війни в Україні.
Ви так не думаєте? То ласкаво прошу до клубу…
Ось інтерв’ю лідера РКК Дурана Калкалана від березня цього року, в якому він пояснює, що український уряд є колабораціоністом та слугою Заходу, не виражає волі всього українського народу й тому не є представником незалежної та суверенної країни. Якраз навпаки – це просто хунта, яка наглядає за експлуатацією та грабунком народу. А хунта є хунта: всі хунти погані. Наскільки знаю, Калкалан не відмовився від жодного із цих своїх тверджень.
Але, гей! При чому тут Ердоган? Ні. Він фактичний диктатор. Гірше того, він диктатор у Туреччині, до якої – попри членство в НАТО від середини 1950-х – зневажливо ставляться і в Європі, й у США. Відтак, Ердоган мусить помилятися, що б він не робив чи казав. Більше того: так говорять не лише добропорядні грецькі християни (враховуючи їхнє блокування європейського ембарго на перевантаження російської нафти, чи ігнорування використання російського пального для заправки своїх кораблів, чи найму росіянами бойовиків Хезболли та кадирівців, що вбивають українських християн), але й Люди-яким-треба-на-свіже-повітря [Пентагон – перекл.], що віддавна є кращими друзями РКК.
Ще в 2014 році вони переконали «сирійську гілку» РКК – YPG – назватися «демократичними силами Сирії» (про це йшлося відкрито), а тоді проголосили її «найбільш ефективним союзником» у протидії Даеш (тобто IS/ISIS/ISIL/IGIL) у Сирії. Відповідно, РКК/YPG/SDF – це «хороші хлопці», хоч би що вони робили місцевим добрим арабам… й тому їх постачають зброєю та тренують не лише Штати, але й половина НАТО. Направду, від часу, коли західними медіа та більшістю західних інтелектуалів конгломерат РКК/YPG/SDF рішуче (й неправомірно) ототожнено з (усіма) «курдами», нікому не спадає на думку пояснити, що прихід Ердогана до влади – та проголошення його «великим реформатором», якого той же Захід тепер зневажає, – стався завдяки ситуації з курдами в Туреччині.
Відтак, будь ласка, прийміть всі й зрозумійте: просто нема варіантів, щоб усі ці добрі люди – Пентагон, Греція, більшість НАТО й т. д. – помилялися. Ніколи. Звісно, я підтримую джихадистів, працюю на турецьке МЗС і держбезпеку Катару, коли про все це кажу…
Та менше з тим … Згідно заяв Людей-що-потребують-свіжого-повітря, зараз в Україні перебуває 105 російських батальйонних груп [кожна 800-1000 осіб, якщо у повній комплектації – перекл.]: тобто за останні три тижні кількість збільшилася на 20 БТГр. Я не певен, чи враховують вони, що впродовж цих двох тижнів багато з них утратило боєздатність, і чи зараховують в цю кількість БТГр сепаратистів. З іншого боку, західні оглядачі сходяться, що українські сили нараховують не менш як 27 бригад [бригада – близько 4500 осіб], які перебувають на фронтовій лінії від Харкова до Миколаєва. Тобто загальний баланс сил десь 105 російських (і сепаратистських?) батальйонів проти трохи більш як 80 українських. Якщо брати окремо Донбас – від Ізюма до Вугледара – то в рф тут 68 БТГр проти українських 48 БТГр.
ПОВІТРЯ
Зранку 16 травня ПКС запустили щонайменше дві Х-59 по мосту через Дністровський лиман в Одесі. Щонайменше одна ракета не влучила в ціль. Близько полудня до Одеси наблизився ще один реактивний літак ПКС, щоб випустити свої Х-59, але випустив лише одну, і, як стверджують, її було збито. Вночі знову обстріляли район Яворова, але Київ не оприлюднив достатньо подробиць, щоб визначити чим. Відомо лише, що ціллю був «військовий об’єкт». Сьогодні вранці українці заявили про те, що збили чотири крилаті ракети «Калібр» (всі прибули з боку Чорного моря): три на підході до Львівської області та одну в районі Миколаєва.
Трохи про Х-59. Теоретично використовувати таку зброю досить просто: введіть координати цілі, запустіть [ракету] і, коли прийде час, увімкніть відеозахоплення, а потім наведіться на ціль. Але насправді, багато що може піти не так.
По-перше, велика кількість Х-59, що зараз на складах ПКС, була виготовлена ще в 1980-х, або принаймні на початку 1990-х. Можна подовжити термін придатності такої зброї за допомогою регулярного технічного обслуговування, але ніхто в Росії не може сказати, чи щось подібне проводилось аж з тих пір. А «хай-тек» радянського виробництва 1980-х років добре відомий як «ударний», але також надзвичайно чутливий до правильної експлуатації – в першу чергу це думка тих, хто ним же і користувався. Не дивно, що близько 60% Х-59 виходять з ладу одразу під час запуску або незабаром після цього. Наприклад, двигуни не вмикаються і ракета падає на землю (або в море), як камінь. Або не працює канал зв’язку, необхідний для того, щоб направляти ракету до цілі тощо. Тобто, багато що йде не так з Х-59 задовго доки вони досягнуть зони ураження. Це підтверджують і українські звіти про одиночні ракетні удари, що відбувались майже щодня протягом останніх трьох-чотирьох тижнів, адже екіпажі ПКС зазвичай фактично випускають по дві Х-59…
Навіть якщо ракета спрацює, як очікувалося, її все одно потрібно навести на ціль. Для цього Х-59 оснащені «електрооптичною» голівкою самонаведення. По суті: телекамера, зображення з якої потім передається на літак, що її запустив, аби екіпаж міг керувати нею (тому така важлива «ота штука» з робочим каналом передачі даних). Але те, що може видатися “простим” у ПК-симуляції чи грі, перестає таким бути, коли людина обмежена кабіною бойового літака, що виконує бойове завдання в реальному світі. Ракета летить швидко, дисплей у кабіні невеликий, літак тремтить під час польоту й тому в оператора виникають всілякі проблеми навіть із тим, щоби просто знайти реальну ціль — особливо якщо вона розташована в густо забудованій зоні. Яка несподіванка, що Х-59, випущена по Києву під час візиту Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша, кілька тижнів тому, не влучила у свою ціль (завод зброї) і промахнулась приблизно на 500 метрів…
Повертаючись до поточних подій… Вчора українці заявили про збитий російський Су-25, але не вказали де. Більше того, українські повітряні сили, здається, вразили командний пункт російської армії десь на північ від Сіверського Дінця. Наскільки мені відомо, “вишєстоящіє органи” у Москві [військове керівництво РФ – перекл.] не заявляли про ураження українських літаків.
РУЙНІВНІ ОПЕРАЦІЇ
Відчуваючи нестачу військ, балістичних та крилатих ракет і втрачаючи дедалі більше танків та іншої бронетехніки, “вишєстоящіє органи” вдаються до будь-яких способів, щоби відволікти українців від битви за Донбас та не допустити передислокації українських підрозділів в цей регіон.
16 травня в районі Сум, після перетину кордону з Україною, було виявлено загін російського спецназу, що потрапив у засідку прикордонників. Одного з них було вбито, росіян змусили відступити. Сьогодні вранці щонайменше п’ять ракет невідомого (мені) виду влучили в місто Охтирка, також Сумської області, спричинивши поранення п’яти осіб. Найгіршим став ракетний удар, який сьогодні вранці вразив село Десна, де мають бути численні жертви серед мирного населення.
БИТВА ЗА ДОНБАС
На північ від Харкова українці розширюють своє проникнення до російського кордону в районі Стариці та б’ються з БТГр 200-ої мотострілецької бригади в Терновій. Водночас надходять повідомлення, що українські спецпризначенці перетнули Сіверський Донець десь південніше і лушпарять російські позиції від Лосівки до Шевченкового на сході та аж до Гонтарівки на півдні (усі ці місця на схід від Сіверського Дінця). Більше того, російські джерела повідомляють про [український – перекл.] понтонний міст через річку та що українці просуваються на Вовчанськ. Не знаю, наскільки це правда, але ми точно дізнаємось найближчим часом.
Вздовж Сіверського Дінця тривають запеклі та безперервні артилерійські обстріли з обох боків, але, схоже, жодна із сторін не просувається. Принаймні, якщо не брати до уваги Сєверодонецьк. Як виявилося, росіяни увійшли в село Сиротине, що на південній околиці Сєверодонецька, бо сьогодні вранці український Генштаб повідомив, що [українці – перекл.] витісняють їх [звідти – перекл]. Враховуючи, що російська армія укріпилась на руїнах Рубіжного і контролює принаймні половину Воєводівки, думаю, це добре демонструє, як сильно росіяни тиснуть на Сєверодонецьк.
Настільки ж серйозною, і це є ще однією з причин даного “позапланового звіту”, є ситуація в районі Попасної. Протягом останніх двох днів росіяни захопили Олександропілля на північ від Попасної, досягли Пилипчатиного, на захід від Попасної, і просунулись на південь, де захопили Новозванівку. Завдяки цьому вони розширили прорив Лінії розмежування приблизно на 4–5 км і скоро перейдуть до маневрової війни.
МАРІУПОЛЬ
Судячи з численних звітів, видається, що досягнута домовленість про повну евакуацію українського гарнізону. Вчора командир гарнізону Денис Прокопенко оголосив, що захисники Маріуполя виконали своє завдання, протримавшись 82 дні, і тепер настав час їх евакуювати. Майже одночасно із цим повідомленням “вишестоящіє органи” у москві оголосили про свою згоду на виведення поранених українських військових з Азовсталі до Новоазовська (містечко на Донеччині, утримується сепаратистами).
Вчора пізно вночі путінський ресурс випустив відео, на якому цивільні автобуси вивозять українських військових з Азовсталі, та оголосило, що “300 бійців евакуювали, десь 50 із них – поранені”. Вони також повідомили, що решта 2227 бійців здадуться вранці. Сьогодні вранці були виявлені два Т-80 36-ї бригади Морської піхоти у майже доброму стані [на фото].
Це може означати, що битву за Маріуполь завершено, вона закінчилася українською поразкою та евакуацією гарнізону. Не дивує той факт, що в Україні вже шириться буремна реакція, включно зі звинуваченнями у зраді, ганьбі та подібному. Не дивує і той факт, що Зеленський та його уряд намагаються пояснити, що важливо було вберегти досвідчених військових…
Не можу не погодитися з ними: надто легко патякати про “героїв” та жалітися на зраду – сидячи за сотні, якщо не тисячі кілометрів [від Азовсталі]. Ніхто з нас не ніс там варту і не бився понад 80 діб проти кількісно більших російських сил, ризикуючи своїми кінцівками та життями, – це робили військові полку “Азов”, 36-ї бригади морської піхоти, тероборони, прикордонників, КОРД та окремих місцевих поліцейських. І вони билися до тих пір, поки боротьба не втратила сенс.
ПІВДЕНЬ
Вранці 16-го травня Миколаїв накрили з “Ураганів”: у відповідь українська артилерія вдарила по аеродрому у Чорнобаївці.
Опубліковано 17.05 об 11.30 за Києвом
Переклад: Ростислав Семків, Тетяна Саніна, Антон Шигімага
Редактура: Ростислав Семків