Всім привіт!
Зібрав для вас сьогодні “нашвидкоруч” ще один звіт. Настільки швидко його збирав, що не додаватиму перелік скорочень.
СТРАТЕГІЯ
Десь три місяці соцмережі повнилися повідомленнями про те, що в росіян закінчуються їжа та паливо, що їм бракує зв’язку, що в них нестача військових тощо. Зараз же вони повняться повідомленнями про нестримний провал українських збройних сил на Донбасі – принаймні, про провал українських оборонних ліній на території, обмеженій Сєвєродонецьком на півночі та Бахмутом на півдні, а також про їхній відхід до нової лінії оборони між Сіверськом та Бахмутом. Й усе це – на тлі того, що ті-таки російські (та австрійські) аналітики, які про це твердять, кажуть також, що українці “досі вчепилися” у свої позиції на північному сході цієї лінії…
Причинами таких оцінок стало поєднання кількох негативних новин з українського боку. Наприклад, у соцмережах з’явилися щонайменше шість відео від шести різних українських підрозділів (14-ої та 58-ої механізованих бригад, 25-ої та 79-ої десантних бригад, а також 101-ої та 115-ої бригад ТрО). Майже всі ці бригади вже 3 місяці залучені до боротьби між Харковом та Вугледаром, і нарікають на недоліки керівництва (хтось жаліється на корупцію та некомпетентність командирів), про недостатнє навчання, про нестачу їжі, нестачу вогневої підтримки, нестачу боєприпасів… зрештою – на те, що їх застосовують у зовсім неправильному місці.
І ще: з’являється дедалі більше відео підриву мостів – тепер вже не російською артилерією чи мінометами: ці мости підривають українці, а коли мости підривають захисники – то це вказує на їхній відступ.
Нарешті, у мене немає сумніву, що росіяни відрізали трасу T1302 Бахмут–Лисичанськ, а українська 30-та механізована бригада відійшла від Світлодарська без бою – попри якісні оборонні укріплення, зведені довкола цього міста в останні сім років.
З огляду на сказане, схоже, всі дійшли згоди, що сєвєродонецький котел може скоро посипатися, тож українці вже відступають і лишають по собі лише слабкі ар’єргарди [підрозділи, що прикривають тили військ, які відступають – перекл.], щоб ті відволікали росіян, і так далі, і тому подібне…
Я не схильний до таких роздумів. Перше, що я бачу у соцмережах – це несамовита ненависть, з обох боків [хочемо нагадати вам, що єдине, чим ми маємо перейматися, коли хтось вумний на Заході пише про нашу ненависть до росіян, – то це тим, що наша русофобія не є достатньою – перекл.; я залишаю цей коментар – ред.]. росіяни не лише обіцяють завоювати 90-95% території України (а решту “розділити” із Польщею) чи розмірковують про застосування ядерної зброї для “переконання” українців у необхідності покори, – вони навіть не визнають існування української мови, що, зокрема, призводить до того, що всі використовують українські географічні назви на кшталт “Києва”, “Миколаєва” тощо. Звісно, якщо я чи хтось іще їх вживає, то ми стаємо “проплаченими пропагандистами США/НАТО”.
З іншого – тобто, українського – боку наразі присутня така глибока ненависть [нагадуємо: недостатня! – перекл.] до всього, що починаються з “рос-…”, що сама лише згадка про “російськомовне населення України” вважається образливою. Єдине, що об’єднує дві сторони – це те, що вони звинувачують одна одну в тому, що вони використовують свої війська як “гарматне м’ясо” та пускають їх на убій у безглузді атаки чи оборону до останньої кулі, попри погану навченість, погане оснащення тощо [тут хочемо нагадати читачам, що Том Купер і сам неодноразово казав, що росія використовує бійців “ДНР”/”ЛНР” як “гарматне м’ясо”, а вагнерівців – як “навчене гарматне м’ясо” – перекл.].
Тепер, відкиньмо усі сторонні шуми: коли справа доходить до бойових дій, то для мене визначальним є неймовірний фанатизм, що превалює з обох боків. А фанатизм зазвичай означає: люди битимуться, що б там не було.
Тож, попри окремі панічні звіти в українських соцмережах, мене не дивує те, що – принаймні, поки що – немає ознак того, що український генштаб видасть щось на кшталт наказу про відступ із Сєвєродонецького котла. Навіть якщо таке станеться, назагал про це скажуть в останню чергу.
Значно важливішим є той факт, що наразі немає такої потреби: траса Т1302 фізично не є відрізаною, однак окремі її частини знаходяться під вогневим контролем росіян. Трохи далі на північний захід тут є ще одна дорога, якою українці надалі можуть постачати свої війська – навіть, якщо й “недостатньою мірою”. Важливо зазначити, що російська армія, вагнерівці та сепаратисти – досі на відстані від 10 до 15 кілометрів від Бахмута, і принаймні станом на сьогоднішній ранок, вони навіть близько не підійшли до оточення Сєвєродонецька. Навпаки: вони досі мають неабиякий клопіт із ще одним гарнізоном, лише він розташований далі на північний захід…
[Від перекладача: важко зрозуміти, для чого Том Купер написав це та розмістив у розділ “Стратегія”. Виглядає надто емоційно як для військової аналітики. Ми знаємо, що наші воїни битимуться до перемоги – і вся країна їх у цьому підтримує]. [Від редактора: ми поважаємо бажання наших читачів читати власне Тома Купера і сприймаємо їхні зауваження щодо наших зауважень. Але ми маємо свою думку і будемо її висловлювати – хто різко, хто м’якше. Ми робимо переклад, та нам важко мовчати, коли ми читаємо подібні упередження чи стереотипи від аналітиків].
ПОВІТРЯ
Вранці 24 травня “вишестоящіє органи” у москві заявили про те, що в районі Краматорська ПКС збили український Міг-29. З урахуванням цього повідомлення – а також попереднього, про збиття трьох українських Су-25 – мене цілком вражає, що на росії досі ніхто не ставить ці повідомлення під сумнів: бо ж “вишестоящіє органи” з москви ще десь в березні чи квітні заявляли про “повне знищення” українських повітряних сил… Нє, натомість, це – “остання купка літаків, якими керує остання купка пілотів, яких навчали поспіхом, а тоді наче камікадзе чи пак гарматне м’ясо відправили на самогубство”. А ще, одне-єдине відео – яке, до того ж, як уже довели, є фейком – всіх тішить та вважається “відеопідтвердженням” того, що (всі?) отримані Україною гаубиці М777 були “знищені”… З іншого боку, навіть попри те, що українських відео та фото зі знищеною та/чи захопленою російською технікою стало (дещо) менше, ніж зазвичай, то “рашистів” та “орків” все-одно “вбивають сотнями”…
Перш ніж я знову візьмуся до аналізу рандомної дичини – а це, тримаючи руку на серці, скажу вам, є так само безглуздо, як вкрай популярний у соцмережах (хоч Сходу, хоч Заходу) онлайн-психоаналіз низького бойового духу тієї чи іншої сторони конфлікту – давайте я ліпше наведу вам яскравий доказ несамовитості боїв, які точаться в ці дні, бо він до того ж стосується війни у повітрі: з’являються повідомлення, що на Донбасі бортові комплекси оборони “Вітебськ”, що встановлені на російських гелікоптерах Мі-8, відбивають до п’яти пострілів з українських ПЗРК за один бойовий виліт.
Якщо кожнісінький гелікоптер, що з’являється у небі, привертає до себе стільки уваги українських ППО, то нескладно уявити, що відбувається на землі… з іншого боку, це – гарна ілюстрація обсягів витрат боєприпасів, а також – загалом низької – якості систем протиповітряної оборони.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Під Харковом… Очевидно, контратака російської 200-ої мотострілецької бригади в фланг легко озброєної 110-ої бригади тероборони зупинила український контрнаступ, тож протягом минулих двох днів інтенсивність бойових дій тут зменшилася. Лінія фронту простягається від Козачої Лопані через Липці до Тернової й далі до Рубіжного, більшість якого досі утримують українці.
Ізюм… Тут бої теж зайшли в глухий кут. Жодна зі сторін практично не поширює деталей, але «щось мені підказує», що українці контратакували південний зубець російського прориву, можливо, із заходу, можливо, десь між Великою Комишувахою та Бражківкою, тож зараз противники зосереджено (і зі смаком) вчепились одне одному в горлянки…
Лиман… Після того, як 23–24 травня росіяни влаштували убивчі артобстріли, удари ракетними системами залпового вогню «Град» і важкими вогнеметними системами «Буратіно» з термобаричними боєголовками, а також понад 300 повітряних ударів (переважно за допомогою Су-25) всього за два дні, вони, схоже, таки прорвали периметр оборони Лиману. Повідомляють, що від 200 до 500 бійців зі складу 24-ої механізованої бригади, 79-ої десантно-штурмової бригади, 128-ої гірсько-штурмової бригади, тероборони та батальйону «Донбас» вчора здалися, що дозволило росіянам захопити північну третину міста. Ще вчора в другій половині дня тривали запеклі бої за адміністративні будівлі вздовж вулиці Незалежності, а сьогодні вранці росіяни заявили, що контролюють половину міста.
До речі, ці заяви росіян допомагають зрозуміти, як українці застосовують свої підрозділи: не повними бригадами, а «побатальйонно». Тобто: навіть якщо командування бригад (регулярної армії, національної гвардії чи територіальної оборони) відповідають за певні ділянки, вони контролюють не тільки власні батальйони, але й постійно залучають частини підкріплення — тобто батальйони — з інших бригад, коли і як їм потрібно. Не певен, чи це найкраща ідея: годиться для коротких і нагальних операцій, але шкодить злагодженню та координації бригад, особливо під час тривалих заходів. Якщо не вірите, погляньте на схожі труднощі у росіян, коли ті намагаються поєднати 2–5 БТГр — не просто з різних бригад, але й із різних армій та військових округів — на вузьких ділянках фронту.
Сєвєродонецьк… Наступ триває, і росіяни вже зо три дні «заходять до околиць міста». Водночас українська контратака на Тошківку, що на південному березі Сіверського Донця, здається, зупинилася, і селище перетворилося на «поле бою за руїни».
Попасна… Від учора 76-та дивізія ВДВ робить усе можливе, щоб здолати укріплений пагорб на північ від Володимирівки, який утримує вкраїнська 30-та механізована бригада. Спроба обійти цю позицію, просуваючись уздовж східного флангу на північ, а потім на захід до Білогорівки, була успішною лише частково: росіянам вдалося зупинити рух трасою Т1302, але вони досі не спромоглися захопити жодних українських укріплень — передусім тому, що українці залучили 80-ту десантно-штурмову бригаду, яка ударила росіян із півночі, тобто з флангу. А може, ще й тому, що українці почали використовувати безпілотники-камікадзе «Switchblade 300» і французькі гаубиці «Цезар»?..
Звичайно, тривають важкі бої — майже всюди від Білогорівки на півночі через Василівку й Липове до Володимирівки… Обидві сторони мають великі втрати, і це ще (дуже) м’яко кажучи. Та жодна зі сторін навіть не думає здаватись…
Також у розпалі великий бій за Комишуваху: здається, наразі більшу частину селища контролюють росіяни, а так звані «козаки» 6-го полку «днр» атакують позиції 24-ої механізованої бригади (яку підтримують частини кількох інших підрозділів, зокрема 17-ої танкової бригади) у Троцькому далі на північ… [ми не знайшли цього населеного пункту – ред.] Здається, атакують в лоб (а нащо вчитися на помилках вагнерівців чи 76-ої дивізії ВДВ)…
Світлодарськ… Вчора я вже згадував, що оборона цього міста впала. Під час відступу українці підірвали міст і спробували підірвати дамбу на річці Лугань неподалік, але не дуже вдало. Тим не менше, після важких бомбардувань відходу українців, всупереч ранішим заявам, сьогодні вранці росіяни навіть не намагалися переслідувати оборонців міста у напрямку Бахмута. Це може означати, що українці стабілізують нову лінію фронту по річці Лугань. А може, «музиканти» — вагнерівці — не мали на це часу, бо знімали відосики про те, як підіймають російський прапор над Світлодарськом?..
Тим часом нова криза розгорається довкола Авдіївки. За три місяці артилерійських обстрілів та нападів місто зруйновано, але український гарнізон досі тримається — принаймні так було два дні тому, коли — після поразки чотирьох нових спроб атакувати місто — росіяни ухвалили рішення його обійти. Відповідно, відучора 1-та славянська бригада «днр» атакувала Кам’янку, Новоселівку [Другу — перекл.], Красногорівку та Нью-Йорк. Цей підрозділ уже заявив, що захопив Новоселівку та увійшов до Авдіївки, де вступив у бій «з ордою українських нацистів у житловій забудові»…
Опубліковано 25 травня близько 15:00 за Києвом
Переклад: Микола Ковальчук, Антон Шигімага
Редактура: Ростислав Семків